• USD 28
  • EUR 33.7
  • GBP 39.1
Спецпроєкти

"Схоронити наукових робітників". Як більшовики Українську академію наук підкорювали

25 січня 1921 року постановою «Про Українську академію наук» уряд УСРР почав брати Академію під свій контроль

Будинок пансіону графині Левашової. Фото 1917 р.
Будинок пансіону графині Левашової. Фото 1917 р.
Реклама на dsnews.ua

До початку 1921 року академічні питання залишалися поза увагою радянської влади. Утворена за гетьмана Павла Скоропадського Українська академія наук (УАН) в організаційно-наукових питаннях діяла автономно. Пов’язані із Академією проблеми потрапляли у поле зору очільників українського радянського уряду та КП(б)У лише час від часу, ситуативно, здебільшого з «подачі» самих же академіків.

Приміром, оприлюднений 11 лютого 1919 року у Києві наказ тогочасного народного комісара освіти УСРР Володимира Затонського про передачу Академії садиби пансіону графині Левашової «із усім приналежним до нього рухомим майном» (фактично це дорівнювало визнанню Академії радянською владою), з’явився після зустрічі наркома із президентом УАН Володимиром Вернадським та неодмінним секретарем УАН Агатангелом Кримським.

Далі комунікація відбувалось за тим же принципом: академіки завдяки персональним контактам з урядовцями та листовно домагались грошей та приміщень для УАН як найвищої державної наукової установи, уряд щось обіцяв та щось ухвалював. Втім, зазвичай отримане Академією було значно менше за обіцяне.

Неодноразові протести академіків проти реквізицій (а по суті, грабунків) помешкань та майна науковців, що систематично відбувались, спричинили появу у червні 1919-го декрету Раднаркому УСРР про охоронні грамоти для академіків та директорів установ УАН та заборону таких реквізицій.

Часто представникам УАН доводилось домагатись звільнення своїх арештованих колег – знову ж таки, через персональні та листовні звертання до радянських посадовців. Інколи такі звертання мали успіх (як-от було зі звільненням Сергія Єфремова, арештованого у березні 1919-го), інколи – ні: співробітника УАН Володимира Науменка розстріляли 8 липня 1919-го практично в день арешту, клопотання академіків, подане наступного дня, виявилось намарним.

Повідомлення про арешт Сергія Єфремова // Червоний прапор, 26 березня 1919-го
Повідомлення про арешт Сергія Єфремова // Червоний прапор, 26 березня 1919-го

Наступні — після Денікіна у грудні 1919-го та після Пілсудського та Петлюри у червні 1920-го — «пришестя» червоних до Києва змушували наново повторювати всі ці звертання і щодо фінансування, і щодо приміщень, і щодо охоронних грамот. Однак робити це було не так просто, як у 1919-му: радянський уряд тепер перебував не у Києві поруч з УАН, а у Харкові. Київ, натомість, перетворився на провінційне губерніальне місто, що було сильно зруйноване та занепадало.

Реклама на dsnews.ua
Володимир Вернадський. Фото початку 1920-х рр.
Володимир Вернадський. Фото початку 1920-х рр.

Ситуація ускладнювалась тим, що президент УАН В. Вернадський ще восени 1919-го виїхав до Ростова для перемовин із керівництвом Збройних сил Півдня Росії щодо доцільності існування Академії та до Києва повернутись не зміг. З січня 1920-го він разом із іншими біженцями перебрався до Криму, де важко захворів на висипний тиф. Про його долю довгий час у Києві взагалі нічого не було відомо.

Заступати голову-президента було обрано найстаршого за віком академіка Ореста Левицького. Проте 71-річний Левицький теж почувався не дуже добре. Як згодом писав Микола Василенко, обраний у липні 1920-го академіком, Левицький сильно постарів і під час Спільних зібрань сидів у кріслі збайдужілий та мовчазний. Фактично УАН у Києві керував неодмінний секретар Агатангел Кримський. «Агентом впливу» УАН перед центральним урядом у Харкові став акад. Дмитро Багалій, який так і не спромігся переїхати до Києва.

Дмитро Багалій. Фото 1920-х рр.
Дмитро Багалій. Фото 1920-х рр.

Дехто із академіків перестав бувати на Спільних зібраннях, на багатьох кімнатах здобутого із величезними труднощами будинку УАН висіли замки. Грошей катастрофічно не вистачало. Замість місячної платні співробітникам Академії видавали так званий аванс у шість тисяч карбованців на місяць, при тому, що фунт хліба коштував тоді 200–300 карбованців. Рятуючись від голоду, науковці виїздили у село. Дехто – вчителював, дехто просто садив городи. Сякі-такі гроші академічні працівники почали отримувати лише наприкінці 1920-го після візиту до Києва тодішнього наркома освіти Григорія Гринька та (зрозуміло) перемовин Кримського із Гриньком.

Григорій Гринько, фото з журналу «Всесвіт» від 27 травня 1928 року
Григорій Гринько, фото з журналу «Всесвіт» від 27 травня 1928 року

«Академічну пайку» спочатку отримували лише академіки, більшість співробітників УАН її не мали, навіть незважаючи на декрет Раднаркому УСРР «Про поліпшення становища вчених спеціалістів і заслужених працівників літератури і мистецтва», що був підписаний головою Раднаркому Християном Раковським наприкінці серпня 1920-го. Радянська влада не вважала Академію «своєю», але добре розуміла значення спеціалістів, яких вона планувала «використати» для так званого «соціалістичного будівництва, розвитку народного господарства та культури». Тому декретом були визначені мінімальні умови для того, аби згаданих «цінних» спеціалістів «схоронити» (що, за тодішньою термінологією, означало «зберегти»). Найпікантніше, однак, що про цей документ академіки у Києві дізнались лише через два місяці!

Хоча не було паперу для друку видань, не вистачало не те що реактивів, навіть мінімально гасу та спирту для хімічних дослідів, не було дров для опалення і всю зиму 1920/1921 рр. приміщення були нетоплені, без телефонного зв’язку (один-єдиний телефонний апарат був реквізований, незважаючи на всі охоронні грамоти), а електричний дріт, що не встигли вчасно протягти, одібрали на користь іншої установи, і половина академічного будинку стояла неосвітленою, Академія – на диво – працювала.

Агатангел Кримський. Фото поч. 20 ст. З фондів Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України
Агатангел Кримський. Фото поч. 20 ст. З фондів Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України

Агатангел Кримський, підбиваючи підсумки 1920-го року, писав, що «не вважаючи на ніщо, Академія наук ревно провадила свою працю, серед недостатків, серед голоднечі й холоднечі, … це пояснюється мабуть лише тим, що наукова робота сама в собі містить багато втіхи й насолоди».

Справді, Спільні зібрання відбувались регулярно. Одночасно із розподілом харчових пайків поміж співробітниками Академії та розв’язанням численних господарських проблем, УАН намагалась розбудовувати нормальну академічну працю. Йшлося про роботу різних вже існуючих установ та про заснування нових, про вибори нових дійсних членів, про наукові відрядження вчених та про закупівлю книжок закордоном, придбання бібліотек та музейних колекцій тощо.

Будинок Першої київської чоловічої гімназії. Фото поч. 20 ст.
Будинок Першої київської чоловічої гімназії. Фото поч. 20 ст.

Постійно-нагальним питанням було розширення помешкань для УАН. Ще 19 червня 1920-го, щойно Київ знову зайняла Червона армія, Київський губернський революційний комітет видав наказ про передачу в розпорядження УАН будинку колишньої Київської першої гімназії. Там тоді знаходились установи губернського відділу народної освіти. Однак, попри неодноразові звертання УАН, до початку 1921-го року частина будинку так і не була звільнена, через що не могла розгорнути нормальної праці академічна Бібліотека.

Період невтручання радянської влади у діяльність Академії завершився у 1921 році.

11 січня 1921 року питання про Українську академію наук – вперше! – стало у порядок денний засідання політбюро ЦК КП(б)У. За результатами обговорення члену політбюро Володимиру Затонському було поставлено завдання разом з Народним комісаріатом освіти опрацювати питання про використання «Київської академії наук».

З протоколу політбюро ЦК КП(б)У від 11 січня 1921 р. Центральний державний архів громадських об’єднань України
З протоколу політбюро ЦК КП(б)У від 11 січня 1921 р. Центральний державний архів громадських об’єднань України

Завдання було оперативно виконано. За менш ніж два тижні відповідна постанова «Про Українську академію наук» була ухвалена Раднаркомом. Вона була досить еклектичною, поєднуючи як бажання науковців, так і наміри радянської влади. (Недарма до академіків вона дійшла майже із місячною затримкою: постанову від 25 січня було оголошено на Спільному зібранні у Києві лише 21 лютого, хоча у харківській газеті «Вісти ВУЦВК» її оприлюднили 4-го лютого).

З одного боку, частково вирішувались питання нерухомості УАН. За Академією закріплювались (вкотре!) будинок колишнього пансіону Левашової та будинок колишньої Першої київської гімназії. Фіксувалась передача УАН обладнаної друкарні (але без точного визначення, якої саме) та декларувалась потреба забезпечення друкарні папером для академічних видань.

Аби вберегти академічних працівників від голоду, всіх дійсних членів, членів-кореспондентів та співробітників для окремих наукових доручень (тобто мова не йшла про всіх академічних працівників), списки яких мали були погоджені Наркоматом освіти, «приймали на академічну пайку». Так само за пропозицією Наркомату освіти визначались «найвизначніші» особи, яким встановлювали додаткову платню.

За ці поступки УАН мала розплатитись новим Статутом, виробленим вже не самою Академією, а тим самим Наркоматом освіти. Загальне керування до затвердження нового Статуту покладалось на неодмінного секретаря УАН А. Кримського.

«Збір законів та роспоряджень робітничо-селянського уряду України», 1921, ч.1, 1–29 січня, с.25.
«Збір законів та роспоряджень робітничо-селянського уряду України», 1921, ч.1, 1–29 січня, с.25.

На основі постанови Раднаркому наступного дня було ухвалено відповідну постанову Наркомату освіти. А ще через день очільник Наркомпросу Григорій Гринько у листі до завідуючого Київським губернським відділом народної освіти Леоніда Левитського наполягав на першочерговій розробці нового Статуту УАН, що «відповідав би сучасним умовам», та просив подати кошторис. УАН отримала копію цього листа – радянський урядовець не обтяжував себе безпосереднім звертанням до Академії. Однак, аби продемонструвати піклування про УАН, наприкінці листа лаконічно дописав: «перевожу вам кредит у двадцять мільйонів» (Академія, проте, значної частини цих грошей так і не побачила).

Левитський, у свою чергу, у листі до Кримського у середині лютого 1921-го чітко розставив пріоритети:

«Надсилаючи копію відношення Наркомосвіти і декрет про Академію наук, сповіщаю Вас, що по суті цього декрета Академія безпосередньо підлягає Раднаркому в порядку контроля з боку Київської губнаросвіти, як вищого адміністративно-керуючого органа в справах освіти на Київщині».

За фасадом турботи про науковців йшлося про безпосереднє підпорядкування УАН радянському уряду. Процес підкорення Академії розпочався.

    Реклама на dsnews.ua