"Кольчуга" та "Мандат". Як окупантам у Донецьку не дали захопити новітнє українське озброєння
Коли справа стосується вітчизняного оборонно-промислового комплексу, на жаль, особливо останнім часом діє певний стереотип, що наші підприємства спроможні тільки худо-бідно здійснювати середній та капітальний ремонт техніки радянського зразка - неважливо чи то бронетранспортер або літак.
Однак це глибока помилка - є ще кілька галузей, де наші напрацювання все ще цікаві західним партнерам і де вони готові працювати над спільними проектами.
Один з таких напрямів - створення засобів радіоелектронної боротьби. Після розпаду Союзу в країні залишилося кілька дуже потужних підприємств, які були здатні виробляти найсучасніші за радянськими мірками зразки.
Згодом українським інженерам вдалося значно розширити асортимент вироблених засобів, які виявилися досить ефективними. В цьому плані характерна історія зі станцією радіотехнічної розвідки "Кольчуга-М", розробленої донецьким ВАТ "Топаз".
Роботи над проектом почалися в 1993 р. і завершилися в рекордно короткі терміни, через п'ять років, коли вона була прийнята як елемент ППО на озброєння ЗСУ. Принцип роботи "Кольчуга-М" заснований на пасивною відпрацювання сигналу засобів радіолокації противника. На думку більшості фахівців, така технологія дозволяє звести нанівець встановлені на літаках і вертольотах елементи стелс-технологій. До того ж виявлені об'єкти не зможуть дізнатися про те, що вони виявлені, і, відповідно, вжити заходів або виявити саму "Кольчугу-М".
З 2000 р. комплекс почали активно експортувати в Китай, Туркменістан, Грузію та Ефіопію. До чотирьох комплексів було закуплено і для потреб української армії. Навесні 2014 р. один такий комплекс був захоплений росіянами в Криму. Крім того, ще два комплекси стали російськими трофеями в травні-червні 2014 р., безпосередньо при окупації Донецька.
У тому ж Донецьку випускався і комплекс перешкод засобам радіозв'язку "Мандат-Б1Э", призначений для придушення наземних каналів зв'язку, а також постановки радіоперешкод як по частоті і часу, так і загороджувальних - у зоні 60 км по глибині і 90 км по фронту.
Влітку 2014 р. наші спецслужби провели безпрецедентну за своїми масштабами операцію, коли буквально з-під носа росіян з підприємства-виробника була вивезена документація як на "Кольчугу", так і на "Мандат". І, що найголовніше, евакуйовані основні фахівці з сім'ями. У результаті вже В 2016 р. в Запоріжжі на підприємстві "Іскра" вдалося не тільки відновити виробництво унікального комплексу, але і запустити модернізований варіант, який вже закуповується військовими.
І ось в 2018 р. запорізьке підприємства зацікавило провідного французького виробника засобів радіоелектронної боротьби - фірму Thales.
Як було заявлено буквально нещодавно представниками "Іскри", до кінця року буде освоєно серійне виробництво французько-українського комплексу РЕБ, а також будуть продовжені роботи по виробництву перспективного комплексу "з ще однією зарубіжною компанією". Хоча країна не називається, за неофіційними даними, це Ізраїль.
При цьому запорожцями не ховається той факт, що таке співробітництво стало можливо майже виключно появи донецьких фахівців, яких забезпечили гідною зарплатою і житлом.
Ще одним важливим напрямком роботи компанії на перспективу є запуск у виробництво вітчизняного контрбатарейного радара.
Варто нагадати, що такого класу обладнання в українській армії до війни на Донбасі просто не існувало. Першими стали американські легкі контрминометные станції LCMR у варіанті AN/TPQ-49, поставлені в кінці 2014 р. з США. Станція спочатку була розроблена за замовленням Командування Сил спеціальних операцій США, якому і поставлялася з 2001 р., але з 2008 р. в досить значних кількостях купується армією США і використовувалася в бойових діях в Іраку і Афганістані.
Маса власне станції - 54 кг, разом із супутнім обладнанням та акумуляторами вона транспортується в двох контейнерах масою 68 кг. Штатний розрахунок - дві людини. Час безперервної роботи від батарей - три години. РЛС має круговий огляд і дальність виявлення і засічки координат позицій 81-мм мінометів до 8 км, а 120-мм мінометів - до 10 км.
Мінімальна дальність виявлення і засічки координат - 500 м. У цілому недоліком РЛС є низькі можливості по засечке боєприпасів, що летять по настильній траєкторії - наприклад, реактивних снарядів відносно невеликих калібрів при невеликій дальності стрільби. Точність виявлення позицій стріляючих мінометів становить до 50-60 м.
Основною проблемою цих станцій була неможливість коригування вогню, хоча з зарубкою вогневих позицій противника вони справлялися дуже добре. Принаймні один радар був втрачений в ході зимової кампанії 2015 р. у м.Дебальцеве.
Набагато більш ефективними стали поставлені зі США влітку 2016 р. радарні системи AN/TPQ-36, які дозволяють вести ефективну контрбатарейну війну на дальності до 24 км. На цій дистанції засікається запуск "Градів", міномети засекаются на відстані 18 км, артилерія - на 14,5 км. Такі характеристики дозволяють розміщувати станцію в декількох кілометрах від лінії зіткнення.
На відміну від попередньої станції ці РЛС поставлялися в складі комплексу на трьох позашляховиках "Хамві": один для розрахунку, другий для самої РЛС (на буксирі) і третій для запасного генератора (на буксирі).
Американські РЛС виявилися дуже ефективними і вплинули на хід бойових дій на Донбасі.
Однак військові хотіли мати власні зразки, щоб не залежати від іноземних поставок, і інженери "Іскри" розробили у співпраці з іноземним партнером таку станцію, яка нині проходить державні випробування і вочевидь найближчим часом буде прийнята на озброєння ЗСУ.
Плюси від такої співпраці очевидні: західні військові отримують реальний досвід застосування проти очевидного супротивника - Російської Федерації, ми отримуємо доступ до західних технологій та виробництва, яке є абсолютно іншим за своєю культурою.