1 = 1+1? Чому Зеленський стрімко втрачає підтримку

Більшість українців відчувають до Володимира Зеленського негативні емоції і не бажають, щоб він балотувався знову. Навряд чи це ставлення можна виправити. Навпаки, воно має довгострокову тенденцію до посилення.

Про це свідчить свіже опитування КМІС у порівнянні з даними за попередні роки.

Надія і співчуття

Під час опитування респондентам ставилося запитання, що вони зараз відчувають до нинішньої влади. При цьому зачитувався перелік з 12 почуттів (емоцій), з яких можна було обрати до трьох відповідей. Таке ж питання ставилося в грудні 2025 року, тобто зараз можемо простежити динаміку за останній рік.

Позитивні емоції майже не змінилися. "Надія" залишилася на рівні 23% (третє місце), трохи зросло "співчуття" — з 14 до 16% (п’яте місце), трохи впала "вдячність" — з 9 до 8% (дев’яте місце), "гордість" залишилася на рівні 7% (10-те місце), а "симпатія" — на рівні 4% (останнє, 12-те місце).

Це саме ті емоції, які притаманні електоральному ядру Зеленському. І саме ці емоції намагаються викликати у людей його політтехнологи, поширюючи меседжі про те, що "на ньому тримається країна", "як йому важко", "підтримаймо його".

Працюючи на межі можливостей (телемарафон, популістські роздачі грошей, регулярні анонси переможних подій), Зеленський зберігає своє електоральне ядро. Але цього замало для успіху на виборах.

Розчарування, сором і злість

Не секрет, що значна частина виборців у своєму виборі користується принципом "як усі". Це простежується навіть у першому турі, де голосують за "найкращого", а особливо — у другому турі, де вибирають "менше зло". Перемога дістається тому, хто викликає менше негативних емоцій у суспільстві.

І тут КМІС приніс Зеленському погані новини. Негативні емоції до нього дуже посилилися. "Розчарування" зросло на 8% — з 36 до 44% (перше місце), але ще більше, на 13%, зріс "сором" — з 20 до 33% (друге місце).

Розчарування — все ж таки це не що інше, як згасання позитивних емоцій. Тобто це більш об’єктивний погляд, без рожевих окулярів, але він не обов’язково різко негативний.

А от сором — це однозначно негативна емоція. І саме вона зросла найбільше. Якщо в грудні відчував сором за Зеленського кожен п’ятий, то зараз — вже кожен третій.

Настільки потужне зростання сорому потребує особливої уваги, і ми до нього ще повернемося. Але перелік негативних почуттів не вичерпується розчаруванням і соромом.

На 6% зміцнилася "злість" — з 14 до 20% (четверте місце).

На 3% посилилася "ненависть" — з 11 до 14% (шосте місце).

На 5% зросла "байдужість" — з 7 до 12% (сьоме місце). Якби йшлося про "байдужість" до президента Зімбабве, це була б нейтральна емоція, але коли йдеться про байдужість до президента власної країни, це все ж таки досить чітке емоційне відсторонення.

На 5% зріс "страх" — з 4 до 9% (восьме місце). Ця емоція посилилася більш як удвічі. Тут усе логічно: коли дії влади викликають сором, то така влада починає викликати страх.

На рівні 4% залишився сміх (11-те місце). Смішно хіба тим, хто має розкіш вважати себе стороннім спостерігачем. Інші приміряють помилки влади до свого власного буття.

Незабута обіцянка

Респондентам також ставилося запитання, чи має Зеленський брати участь у наступних виборах. Тут ми можемо порівняти результати чотирьох досліджень КМІС.

У грудні 2023 року українці доволі толерантно ставилися до планів Зеленського балотуватися на наступних виборах президента, всупереч своїй обіцянці у передвиборчій програмі в 2019 році "іду на один термін". Переважна більшість, 59%, заявили, що він має брати участь у наступних виборах і бути кандидатом на другий термін. І лише 34% наполягали, що він, як і обіцяв, має обмежитися одним нинішнім терміном.

Вже у лютому 2024 року розрив скоротився. За участь Зеленського у нових виборах висловилися 53%, проти — 43%.

У грудні 2025 року розрив щезнув. Було зафіксовано майже паритет: 45% — за участь Зеленського у нових виборах, 46% — проти.

А у вересні 2026 року вже вималювалася явна антипатія українців до намірів Зеленського балотуватися вдруге. Участь Зеленського у нових виборах підтримали лише 42%, а 53% висловилися проти. Розрив складає помітні 11%. Тобто ці настрої вже переважають у суспільній думці.

Простежується чітка кореляція між рівнем довіри і підтримкою участі у виборах. Серед тих, хто "зовсім не довіряє" і "скоріше не довіряє" Зеленському, зберігають толерантність і підтримують його участь у нових виборах лише 7 і 20%, відповідно. А серед тих, хто "скоріше довіряє" і "повністю довіряє", цей показник склав 53 і 85%, відповідно. Тобто значна частина респондентів, які Зеленському довіряють, все ж таки, керуючись власним розумінням порядності та інтересів України, вважають, що краще б він виконав свою обіцянку і не балотувався на другий термін.

Півтора терміни Зеленського

Що спричинило таку динаміку? Звісно, можна казати про накопичення помилок, негативу від корупційних скандалів тощо. Але справа не лише в цьому. Зрештою, позитиви теж накопичуються: усі досягнення в телемарафоні, разом із переможними анонсами та розданими грошима, мали б дати потужний кумулятивний ефект.

І якщо все ж таки спостерігається тенденція дедалі більшої втоми суспільства від Зеленського, то пояснення слід шукати не лише у негативних новинах, а й у психологічному факторі.

Зеленський на посаді вже восьмий рік. І поступово дедалі більше людей сприймають це як другий термін. В голові людей вже "1 = 1+1".

Конституційне обмеження формально стосується саме двох термінів. Але сенс його був у тому, що "не більше 10 років". А у нас, якщо Зеленський балотуватиметься вдруге і якимось дивом переможе, то термін його перебування у президентському кріслі сягне 13 років (або й більше).

Інавгурація Зеленського пройшла 20 травня 2019 року. Неважко порахувати, що півтора президентські терміни (сім з половиною років) минуть зовсім скоро: 20 листопада 2026 року.

Цивілізаційний маркер

Можна провести певну аналогію із США. Там теж є обмеження двома термінами і теж бувають випадки, коли людина просиджує "півтора терміни". Причому там президентський термін менший, ніж у нас: чотири роки, а не п’ять.

Якщо віце-президент обійняв посаду президента (наприклад, через смерть чи відставку президента) на термін, що перевищує два роки, то він має право бути обраним на власний президентський термін лише один раз. І лише якщо термін, який він допрацьовує замість попереднього президента, становить менше двох років, він може бути обраний на посаду президента двічі після цього.

Тобто в США діє правило, яке забезпечує, щоб президент не міг просидіти в кріслі більше двох з половиною президентських термінів. Там це означає не більше 10 років.

10 років на вершині влади — це в цивілізованому світі вважається межею. Після неї виникають ризики як для демократії в країні, так і для психічного стану правителя.

І якщо ми відносимо себе до цивілізованого світу, то маємо подбати про те, щоб не порушити цей цивілізаційний маркер.

Джерело сорому

Тепер ми можемо повернутися до питання, чому в українців різко зросло відчуття сорому за владу. Відчуття сорому за чиїсь дії зазвичай виникає тоді, коли ці дії виявляються явно неадекватними. І от чіпляння за владу після більш як семи років президентства теж виглядає в очах народу дедалі неадекватнішим.

Яку поведінку влади народ вважав би адекватною, доволі чітко пояснив виконавчий директор КМІС Антон Грушецький. Коментуючи результати дослідження, він зазначив, що влада мала би знайти в собі сили співпрацювати з опозицією на користь України під час війни, а після війни — відмовитися від амбіцій участі у нових виборах і працювати на створення умов для проведення чесних і конкурентних виборів, де вже нові лідери могли би позмагатися і далі брали би на себе відповідальність за майбутнє країни.

Але українці не бачать цього від влади. А бачать протилежне. Звідси — сором, який, звісно, підсилюється помилками і корупційними скандалами.

Втім, Зеленський не має потреби поспішати. І він має запасний варіант: зробити своїм спадкоємцем Кирила Буданова.