• USD 28.2
  • EUR 33
  • GBP 35.9
Спецпроєкти

Кістка патріотам. Як Зеленський буде розслідувати злочини Росії на Донбасі

Затверджена указом президента Стратегія нацбезпеки і прийнятий Радою за основу законопроект про сприяння слідству за злочинами окупантів в зоні ООС покликані заспокоїти патріотичну громадськість перед виборами

Getty Images
Реклама на dsnews.ua

За останні кілька днів президент і Верховна Рада ухвалили два важливих документи, покликаних посилити нацбезпеку України і дати правоохоронцям можливість активніше напрацьовувати матеріали про злочини окупантів на Донбасі, готуючи їх в тому числі для передачі в міжнародні інстанції. Проте, як і в більшості випадків, до цих ініціатив влади є питання.

Першим з цих документів є Стратегія національної безпеки, яку президент ввів в дію своїм указом від 14 вересня №392/2020. Нова стратегія вийшла досить об'ємною, а головним маяком, на якій орієнтуються її автори, стала норма Конституції про те, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю в Україні". Реалізацію цієї норми визначено як головну мету державної політики національної безпеки, а прагнення миру задекларовано як ключовий пріоритет.

Що стосується загроз життю, здоров'ю та безпеки українців, які виходять від північно-східного агресора, то з їх визначенням в стратегії немає жодних проблем. У документі Росія вісім разів називається "державою-агресором" і "окупантом". Це, звичайно, сильно відрізняється від звичайної риторики президента і керівника його офісу, які намагаються не дратувати Росію. Більш того, в документі застосована досить жорстка термінологія щодо російського контролю Донбасу — його статус прирівняли до кримського. Російських маріонеток стратегія називає "російською окупаційною адміністрацією... на тимчасово окупованих територіях АР Крим та Севастополя і в окремих районах Донецької і Луганської областей". При цьому в попередній версії стратегії, ухваленої в 2015 р., йшлося про "маріонеткові квазідержавні утворення на тимчасово окупованій території частини Донецької і Луганської областей", без згадки Криму взагалі. Також вперше одним з напрямків дій держави названо захист українських громадян на окупованих територіях, включно з Кримом.

Ключову організацію-військового союзника України стратегія згадує вдвічі рідше, ніж у варіанті 2015 р., але при цьому амбітність згадок явно зросла. У попередній версії стратегії йшлося лише про "формування основ для вступу в НАТО", в нинішньому ж варіанті йдеться про повноправне членство як стратегічний курс держави. Для здійснення цих планів в стратегії визначені кілька найважливіших завдань.

До них належать досягнення сумісності Збройних Сил України та інших складових сектору безпеки і оборони з відповідними структурами держав Альянсу і активізація реформ, які необхідно впровадити для досягнення відповідності критеріям членства в НАТО в рамках імплементації річних національних програм під егідою Комісії Україна — НАТО. На фінальному етапі Україна повинна отримати запрошення і приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО.

Що стосується іншого ключового міжнародного партнера України, ЄС, то в документі зроблено окремий акцент на проведенні реформ, включаючи "повну імплементацію та подальшу адаптацію Угоди про асоціацію" як необхідний крок на шляху до членства в ЄС.

У розділі під назвою "Основні напрямки зовнішньої політики", крім ЄС і НАТО, йдеться і про основні країни-партнери, з якими Україна планує розвивати "всебічне співробітництво". Це США, Великобританія, Канада, Німеччина, Франція. В принципі, ця п'ятірка не викликає питань, а ось другий рівень пріоритетності, до якого належать ще п'ять держав, викликає деякі питання. Грузія, Литва, Польща, Туреччина — безумовно, важливі партнери України, але до цього списку в стратегії чомусь віднесли ще й Азербайджан — автократичну державу, обсяг торгівлі України з якою не вражає. Набагато органічнішою на цьому місці виглядала б Румунія, одна з ключових чорноморських держав — членів НАТО, що досить негативно оцінює зовнішню політику Росії і потенційно вигідна як партнер Україні.

Реклама на dsnews.ua

До речі, з документа випливає, що військовий шлях повернення Донбасу не є пріоритетним, головну роль в деокупації має відіграти міжнародний тиск на Росію. Крім того, жодної згадки про "Мінськ" в стратегії немає, що може свідчити про бажання влади переформатувати переговорний процес по Донбасу і перенести його на інший майданчик.

В цілому стратегія залишає враження красивого плану, який можна показати союзникам, а в першу чергу — виборцям перед виборами. При цьому в реалістичності його втілення в українських умовах виникають великі сумніви.

Передвиборчим піаром віддає і прийнятий 14 вересня в першому читанні президентський законопроект №3984. У пояснювальній записці говориться, що документ забезпечує можливість здійснення уповноваженими особами органів попереднього розслідування і прокуратури повноважень у кримінальних виробництвах щодо правопорушень, вчинених в районі АТО/ООС шляхом обов'язковості допуску дізнавачів, слідчих і прокурорів до цього району, а також надання їм відповідного сприяння.

Крім того, передбачається допуск, який буде здійснюватися в порядку, визначеному командувачем об'єднаних сил, дізнавачів, слідчих і прокурорів у район здійснення заходів щодо забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях.

Представник президента в парламенті Руслан Стефанчук так пояснив важливість документа: "З 2014 року правоохоронці не можуть вести оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування правопорушень на території АТО/ООС. Допуск силовиків неврегульований юридично, тому не фіксуються своєчасно поранення і загибель українців через обстріли, сепаратизм, тероризм і участь в НВФ, а докази таких випадків можуть бути загублені. Законопроект допоможе легше і швидше напрацьовувати матеріали для судів, в тому числі міжнародних, вирішує проблему документування наслідків агресії РФ в зоні бойових дій". В результаті президентську ініціативу підтримали 292 народних депутата.

Отже, в цілому обидва ухвалених документа спрямовані на благі цілі і могли б стати дуже корисними в майбутньому. Але тут потрібно враховувати особливості нинішньої української влади і контекст ухвалення Стратегії нацбезпеки та проекту закону №3984. Останнім часом Зе-команда неодноразово заслужено піддавалася звинуваченнями в неконструктивних кроках на міжнародній арені і спробах йти на поступки агресору. Тепер влада прагне максимально відбілити свій імідж, приймаючи подібні документи. Як контраргументи вони прекрасно підходять для пред'явлення патріотичній громадськості, наелектризованої підготовкою зради на Донбасі. До слова, в пояснювальній записці до проекту №3984 чорним по білому записано: закон допоможе дати відсіч і стримувати збройну агресію Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях. Шкода, Андрій Єрмак при складанні українських пропозицій в берлінський документ використовував зовсім інший словниковий запас...

    Реклама на dsnews.ua