• USD 41.2
  • EUR 44.8
  • GBP 53.2
Спецпроєкти

Парадокси української цензури. Чому нашу свободу захищає The New York Times

Цензура замість свободи медіа — це те, що обіцяє миттєві вигоди. І це буде дедалі привабливішим для влади в міру зниження її рейтингів

Реклама на dsnews.ua

Після скандалу навколо темників в Укрінформі було очевидно, що невдовзі ця історія з'явиться в американських медіа. І справді, 18 червня у The New York Times вийшла довга стаття "Великий крок назад: в Україні зростає стурбованість з приводу звуження свободи преси".

Як видно вже із заголовка, там розказано не лише про Укрінформ, а й взагалі про тенденцію у поведінці української влади. У статті описано вимкнення опозиційних телеканалів з телеефіру та монополія контрольованого державою телемарафону, політичний тиск на "Суспільне мовлення", стеження СБУ за bihus.info, а також "напружені відносини з західними організаціями новин, включаючи The Times".

Примітно, що офіс Володимира Зеленського не відповів на запит NYT про коментарі. Тобто Банкова навіть не спробувала викласти якісь свої аргументи. Можливо, їх просто немає.

"Великий крок назад"

Навряд чи ця стаття матиме якийсь миттєвий ефект. Вона зовсім не вплине на надання Україні військової та фінансової допомоги. Західні уряди не ставлять знак рівності між Україною та Банковою. Тому вони й надалі допомагатимуть Україні, незважаючи на те, чи подобається їм те, що робить українська влада.

Зі свого боку, Банкова і надалі користуватиметься статус-кво, що склався. І посилатиметься на західну допомогу як доказ того, що у нас зі свободою медіа все окей. Наша влада вже використовує західну підтримку як свідчення того, що у нас все чудово у справі боротьби з корупцією. Минулого місяця міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба на спільній прес-конференції в Києві з держсекретарем США Ентоні Блінкеном на повному серйозі розповідав, що якби Україна справді була такою корумпованою, як то кажуть, то західні партнери не надавали б нашій країні допомоги і не починали процес прийому України до ЄС.

Стаття в NYT небезпечна для Банкової у довгостроковому плані. Вона підштовхує американську громадську думку до того, що Україна — це одне, а українська влада — це щось інше, їхні інтереси не збігаються: Україні потрібна свобода преси, а влада хоче протилежного.

Реклама на dsnews.ua

Насамперед про це заявляють представники українських медіа. Стаття саме з цього і починається: "Журналісти кажуть, що вони зазнають посилення обмежень і тиску з боку уряду президента Володимира Зеленського, додаючи, що ці заходи виходять за рамки потреб безпеки під час війни".

Що ще гірше для Банкової, ця думка українських журналістів у статті підкріплюється офіційною позицією послів G7 в Україні та Держдепартаменту США. Тобто, придушення свободи преси в Україні — це не вигадка окремих скривджених журналістів, а факт, яким обурені наші західні партнери.

NYT констатує: "Журналісти та медіа-групи заявляють, що низка недавніх випадків вказує на дедалі більш обмежувальне середовище для висвітлення подій. Посли "Великої сімки", до якої входять багато ключових військових союзників Києва, в січні опублікували спільну заяву на підтримку свободи преси в Україні. "Свобода медіа є фундаментальною основою успішної демократії", — йдеться у заяві".

Також NYT процитувала звіт Держдепу США про права людини в Україні за 2023 рік, де зазначено, що національний телевізійний марафон "забезпечив безпрецедентний рівень контролю над телевізійними новинами у прайм-тайм".

Напевно, все це виглядало б пробачливо в очах американських обивателів, якби йшлося про заборону чи обмеження висвітлення деяких тем, чутливих з погляду військових секретів. Але проблема не в цьому. "Українські журналісти здебільшого погодилися з правилами воєнного часу, які забороняють публікацію пересувань або позицій військ, місць російських ракетних ударів та звітів про військові втрати, враховуючи заходи, необхідні для національної безпеки", — наголошується в статті.

NYT розповідає про інші заборони: не на секретні теми, а на небажаних спікерів. "Аналітики кажуть, що зусилля уряду з контролю над медіа, зважаючи на все, спрямовані на обмеження позитивного висвітлення діяльності опозиції та придушення негативного висвітлення діяльності уряду та армії. Репортери державного інформаційного агентства Укрінформ, яке має бути безпартійним, наприкінці минулого року отримали від свого керівництва список діячів опозиції та місцевих виборних посадових осіб, яких назвали "небажаними" для цитування у статтях. The New York Times ознайомилася з інструкціями для журналістів Укрінформу, які включили до чорного списку народних обранців та громадських активістів, зокрема деяких військових ветеранів", — пояснила газета.

Вона додала, що в Одесі журналістам було доручено у деяких випадках цитувати лише призначенців президента. У Львові журналістам порадили уникати цитування мера Андрія Садового, "відомого політика, якого вважають можливим майбутнім кандидатом на пост президента". Колишня заступник директора Укрінформу Марина Сингаївська подала у відставку цього року через політичне втручання, пославшись на інструкції щодо проведення інтерв'ю з представниками опозиції, роздані журналістам. "Недемократично диктувати засобам масової інформації, що публікувати та з ким розмовляти", — цитує її NYT.

Аналогічно у телемарафоні: заборона не на теми, а на спікерів. "Detector Media, український спостерігач за медіа, повідомив у недавньому аналізі, що з січня по квітень цього року жоден із каналів, що випускають програму, — за винятком "Суспільного", який більше не бере участі [у телемарафоні], — не запрошував в ефір членів опозиційної партії "Європейська солідарність". Партію очолює Петро Порошенко, колишній президент України та політичний опонент Зеленського", — каже газета. І далі вона наводить дані Detector Media про те, що у січні-квітні члени партії Зеленського "Слуга народу" склали понад 80% політичних гостей телемарафону (без урахування "Суспільного").

А "Суспільному", яке намагалося дотримуватися балансу між владою та опозицією, довелося вийти з телемарафону. NYT цитує голову наглядової ради "Суспільного" Світлану Остапу та голову правління каналу Миколу Чернотицького, які заявили в інтерв'ю, що "рішення вийти з телемарафону було частково мотивоване побоюваннями тиску з боку влади".

Така інформаційна політика Банкової навряд чи знайде розуміння у американських обивателів. Для них це все одно, що Рузвельт під час Другої світової війни заборонив би пускати в радіоефір представників республіканської партії. Або це наче би у Британії Черчилль, скориставшись війною, встановив свою диктатуру.

Якщо подібні статті будуть з'являтися регулярно, то в довгостроковому плані вони матимуть руйнівний ефект для іміджу Зеленського на Заході.

Для кого працює телемарафон

Але джерело проблеми, звісно, не в самій статті, а в тій політиці Банкової, на яку вона зреагувала. Як Україні під час воєнного стану доводити цивілізованому світу, що вона вільна країна?

Перший спосіб — вибори. Той же Рузвельт 1944 року провів чесні вибори. До речі, він виграв їх у республіканця Томаса Дьюї з невеликою перевагою: набрав 53,4% голосів виборців (і 55,9% голосів колегії виборщиків).

Другий спосіб — уряд національної єдності. Той же Черчилль обійшовся без парламентських виборів у 1940 році, і тому аж до 1945 року працював парламент, обраний ще 1935 року, в якому більшість мали консерватори. Але Черчилль одразу ж, як отримав пост прем'єра, запросив лейбористів до коаліційного уряду, який діяв з 10 травня 1940 року до 23 травня 1945 року.

Якщо Банкова не хоче ані виборів, ані коаліційного уряду, то залишається єдиний спосіб — свобода медіа. Коли немає свободи медіа, а є монополія у телеефірі однієї політичної сили та антиконституційна цензура у державних ЗМІ, тоді це викликає питання. Причому не лише на Заході, а й у самих українців.

Якщо взяти дані КМІС, то така інформаційна політика влади зустрічає в народі дедалі більше неприйняття. Частка тих, хто стверджував, що потрібно відкласти на потім критичні оцінки влади, "оскільки вони руйнують єдність і ослаблюють країну під час війни", впала з 68% у травні 2022 року до 25% у жовтні 2023 року. А за наступні сім місяців вона скоротилася ще вдвічі. У травні 2024 року лише 13% респондентів сказали, що "не можна допускати жодної критики дій влади — зараз важливіше не розхитувати ситуацію в суспільстві". А 81% підтримують критику влади — тобто підтримують те, чого немає на телемарафоні та що забороняли темники в Укрінформі.

Звісно, ця тенденція не призведе до жодних швидких наслідків. Просто накопичуватиметься невдоволення інформаційною політикою влади та недовіра до її інструментів, особливо до телемарафону та тих політиків, яких туди пускають.

Однак, що буде після війни? Коли не залишиться жодного аргументу за телемарафон, а сотні медіа та тисячі журналістів припинять займатися самоцензурою? Пружина розпрямиться, і Зе-команді пригадають усе. Проблема Банкової не лише в тому, що всі раптом почнуть говорити про те, про що раніше мовчали. Знайдеться чимало охочих помститись за те, що їх змушували мовчати.

Тобто консервувати рейтинг Зеленського під час війни за допомогою цензури можна, а ось виграти наступні вибори це аніскільки не допоможе, швидше навпаки. Втім, Банковій, мабуть, уже пізно щось міняти. Що нижче падають рейтинги влади, то більше в неї бажання контролювати інформаційний простір. І вона, швидше за все, слідуватиме цій парадигмі максимально довго — навіть коли війна закінчиться.

    Реклама на dsnews.ua