"Чорний лебідь" Санчеса. Як аварії на залізниці змінювали владу в Іспанії

За попередніми даними причиною аварії став збій системи безпеки, яка контролює рух швидкісних потягів. Того ж дня через несправність у цьому районі зупинялися близько восьми поїздів. Однак з аудіозаписів розмов диспетчерів і машиністів випливає, що не можна виключати і людський фактор — диспетчер дозволив рух потягу Renfe на звичайній швидкості, тоді як машиніст іншого потягу попереджав, що з технічних причин не може зрушити з місця. У підсумку транспорт, що рухався, таранив хвіст того, що стояв. Загалом в обох поїздах було 544 пасажири.

Поки триває розслідування, в Іспанії з новою силою спалахнули протести. Протестувальники вимагають відставки міністра транспорту Оскара Пуенте і прем’єра Педро Санчеса. Але, на відміну від попередніх вуличних виступів, де першу скрипку грали ультраліві, зараз протестують ультраправі. Вони вже намагалися через барикади поліції прорватися до будівлі Міністерства транспорту, виникли сутички з правоохоронцями. Вочевидь, це тільки початок антиурядових протестів, які можуть тривати до 29 листопада — дня голосування на дочасних парламентських виборах, які стануть вкрай важким випробуванням для правлячої партії соціалістів.

Чому Санчес розпустив парламент

Нинішній рік для іспанського уряду — суцільний період "чорних лебедів". 18 січня на тій же залізничній магістралі Мадрид-Севілья зіткнулися потяги цих же компаній. Швидкісний поїзд Iryo злетів із рейок і вилетів на сусідню колію, де саме рухався поїзд Renfe. Внаслідок цього 46 людей загинули, ще 292 пасажири зазнали поранень. Розслідування виявило 40-сантиметрову тріщину у рейці, через що відбулося сходження вагонів. Подія спричинила протести профспілки машиністів: вони вимагали покращити безпеку на швидкісних трасах. Та, як показала трагедія 28 жовтня, потрібних змін у протоколи безпеки так і не внесли.

У березні іспанський уряд посварився з Дональдом Трампом. Іспанія заборонила польоти американським військовим літакам, задіяним у війні проти Ірану, у своєму повітряному просторі. Глава Білого так розлютився, що, за інформацією ЗМІ, навіть хотів обмежити членство Іспанії в НАТО. Стосунки між двома країнами досі прохолодні.

У травні уряд Санчеса викликав невдоволення частини громадян дозволом на пришвартування у порту Тенерифе круїзного лайнера MV Hondius, на якому виникла надзвичайна ситуація через спалах хантавірусу. Мешканці Канарських островів навіть виходили на протест проти урядового рішення. Ще один "чорний лебідь" до Санчеса прилетів наприкінці липня, коли десятки тисяч нелегалів із Марокко штурмували африканський ексклав Іспанії Сеуту. Кадри натовпів непроханих гостей шокували світ. "Тисячі людей масово вриваються у вашу країну. Я ніколи не бачив нічого подібного", — з неприхованим сарказмом коментував подію президент Трамп. Мігрантів іспанські сили безпеки випхали назад, проте праві політичні опоненти Санчеса скористалися нагодою дл критики уряду за помилки в міграційній політиці. Гуманітарну кризу в Сеуті так до кінця і не вдалось вирішити.

У вересні до Санчеса прилетів ще один "чорний лебідь": по телебаченню показали історію про виселення з квартири у Мадриді через борги 87-річної Марікармен Абаскаль, яка після цього померла в лікарні. Драма викликала хвилю обурення — лише у Мадриді на протест вийшло понад 70 тисяч людей. Протестувальники вимагали зупинити різке підвищення вартості оренди житла у столиці та інших містах країни. Санчес запропонував два надзвичайних укази, які передбачали заходи щодо скорочення кількості примусових виселень та спекуляцій на ринку нерухомості, однак права опозиція ("Народна партія", ультраправа Vox і каталонські націоналісти) відмовилася підтримати урядові документи. 5 жовтня прем’єр Санчес оголосив про розпуск парламенту та проведення дочасних виборів 29 листопада. При цьому він висловив сподівання на створення прогресивної коаліції за результатами волевиявлення іспанців. Однак чергова трагедія на залізниці ставить під сумнів його плани.   

Праві отримали нагоду помститися соціалістам за 2004 рік

Залізничні аварії із людськими жертвами в Іспанії — не рідкість. Вони використовувалися і використовуються для політичних ігрищ. Особливо знакові дві з них: теракти в Мадриді в електропоїздах 11 березня 2004 року та катастрофа у Саньяго-де-Компостела 24 липня 2013 року. У 2004 році на парламентських виборах за три дні до голосування упевнено лідирувала консервативна Народна партія на чолі з тодішнім прем’єром Хосе Марією Аснаром. Тим часом соціалісти на чолі з Хосе Луїсом Сапатеро критикували чинний уряд за відправку військ до Іраку. 11 березня у чотирьох приміських електричках пролунали 10 вибухів, внаслідок яких загинула 191 людина, понад 2 тисячі отримали поранення. Цей теракт досі лишається найбільшим в історії Іспанії.

Уряд Аснара звинуватив в теракті баскських сепаратистів з ЕТА, а коли стало зрозуміло, що це справа рук ісламістів, не коментував ситуацію, рятуючи власну репутацію. Така поведінка консерваторів обернулася для них масштабними протестами і мобілізацією виборців на користь соціалістів. Ті, отримавши владу, першим ділом вивели іспанських вояків із Іраку.

Катастрофа поїзда у липні 2013 року, внаслідок якої загинуло 79 людей і ще 140 отримали поранення, сталася не перед виборами, але мала чіткий політичний контекст. За урядування соціаліста Сапатеро у 2011 році відкрили швидкісну залізничну лінію Оренсе-Сантьяго — так тодішній уряд демонстрував виборцям інфраструктурні зміни. Розслідування трагедії виявило, що лінію здавали поспіхом, системі безпеки приділили недостатньо уваги. Наступник Сапатеро, прем’єр від Народної партії Маріано Рахой, знав про недоліки, але їх не виправили. За збігом обставин Рахой був уродженцем Сантьяго-де-Компостели, тож від нього жорсткої реакції чекали насамперед земляки. Натомість в урядовому співчутті припустилися неймовірного ляпсусу: взяли текст співчуття з приводу землетрусу в іншій країні і лише трохи змінили його.

У відставку Рахой не пішов. Винним визнали машиніста, який розмовляв телефоном і впіймав ґаву, а соціалісти-опозиціронери вирішили діючого прем’єра не критикувати, оскільки залізничну лінію здавали при їхньому прем’єр-міністру. Цей випадок в Іспанії досі вважають прикладом ганебної двопартійної змови.

Цього разу змови не буде. Лінію, на якій сталася трагедія 28 жовтня, запустили у 1992 році, вона найстаріша в Іспанії. Уряд тоді очолював соціаліст Феліпе Гонсалес. Щоправда, всі подальші уряди мали можливість цей інфраструктурний об’єкт модернізувати, однак найбільшу провину опозиція може покласти на Санчеса, який керує урядом із 2 червня 2018 року. Простіше кажучи, у консерваторів з’явилася нагода помститися лівим за 2004 рік. Ще до трагедії на залізниці Народна партія на чолі з Альберто Нуньєсом Фейхоо лідирувала в опитуваннях громадської думки, а разом із ультраправими із Vox на чолі з Сантьяго Абаскалем вони здатні сформувати урядову більшість. І це погана новина.

Політика Санчес щодо нашої держави — неоднозначна, він підтримує нас, але часто більше на словах. Зокрема, на початку жовтня стало відомо, що іспанці та греки відмовилися передати Україні ракети для ЗРК Patriot навіть попри те, що у частини з них майже сплив термін придатності. Іспанська Народна партія схвалює військову допомогу Україні, проте хоче, щоб уряд про неї звітував перед парламентом. А партія Vox, з якою консерватори швидше за все спробують створити коаліцію, — традиційні для сучасної Європи ультраправі, які не лише виступають проти військової допомоги нашій країні, а й просувають проросійські наративи. Тож трагедія на залізниці в Іспанії може відлунитися і нам.