• USD 27.8
  • EUR 33.4
  • GBP 38.7
Спецпроєкти

Так капітуляції. Чому акції протесту не зупинять Зеленського

Про що б Зеленський не домовився з Путіним в Парижі, головним "фронтом" для президента України буде аж ніяк не "нормандський"
Реклама на dsnews.ua

Акція протесту з креативною назвою "Червоні лінії для Зе", приурочена до переговорів у нормандському форматі, виявилася досить ефектною, але навряд чи вона здатна найближчим часом серйозно вплинути на зовнішньополітичний курс Володимира Зеленського.

Критерій ефективності українських акцій протесту ще під час Революції гідності досить точно, нехай і дещо нецензурно, сформулював головний "митець" нашого часу Лесь Подерв'янський. Не ризикуючи цитувати метра дослівно, можна констатувати, що 8 грудня на акції проти можливої капітуляції на сьогоднішніх переговорах в Парижі зібралася "до фіга" людей, щоб акція не могла пройти непоміченою, але дуже "не до фіга", щоб на щось принципово вплинути. Тим більше що команда Зе давно дала зрозуміти, що протестний потенціал українського суспільства завжди тримає в умі.

За словами організаторів, на віче у центрі Києва вчора зібралося не менше 20 тис. чоловік. Офіційні органи озвучують, зрозуміло, дещо менші цифри, але це в нашому випадку не надто важливо. Людей було досить багато для того, щоб створити вражаючу телевізійну картинку і змусити владу приймати деякі контрзаходи інформаційного характеру, але не занадто багато, щоб на Банковій злякалися нещадного народного повстання.

Власне, на прикладі розведення військ в Золотому Зеленський вже продемонстрував, як буде реагувати на протести умовних 25% патріотів, все ще не сприймають "не лоха" занадто серйозно. Тоді, нагадаємо, після кількох акцій протесту в Києві, влада дещо змінила риторику, перейшовши від зовсім вже "миролюбної" до більш-менш патріотичною, і не став форсувати події з розведенням, давши протестувальникам випустити пар. Однак після деякої інформаційної підготовки у вигляді поїздки Зеленського в Золоте (де він і сказав своє знамените "не лох") і показового спілкування з правильно підібраними спраглими світу бабусями, розведення все ж було здійснено.

При підготовці до паризького саміту Зеленського, мабуть, врахували попередній досвід, почавши інформаційно працювати "на випередження". Більш ніж за тиждень до нормандської зустрічі і сам Зеленський, і міністр закордонних справ україни Вадим Пристайко кілька разів повторили, що червоні лінії ні в якому разі не будуть перейдені, команда президента буде видобувати світ "на основі суверенітету України", вибори на Донбасі будуть можливі тільки після виведення з окупованих територій російських військ і незаконних збройних формувань і т. д. Ну і в п'ятницю, перед запланованими протестами, Зеленський особисто прийшов на ефір до Савіка Шустера, де доклав максимум зусиль, щоб нівелювати тривожні очікування патріотів від зустрічі.

І хоча для багатьох вся ця підготовча патріотична риторика президента не виглядала надто переконливо, нинішня опозиція навряд чи об'єктивно могла розраховувати на масову народну підтримку протесту. Поки, крім умовних 25% патріотичної громадськості, активно протестувати суспільство не готове. Так і серед цієї умовної чверті багато поки займають вичікувальну позицію.

Зеленський ж явно не має наміру "форсувати" капітуляцію і, очевидно, не привезе з Парижа і не продемонструє привселюдно "акт про здачу України Путіну". Якщо за результатами переговорів і буде підписаний якийсь документ, він буде декларативного характеру, сенс якого, швидше за все, буде малозрозумілою більшості українців. Домовленості ж з Росією будуть реалізовуватися поступово тактикою "маленьких кроків". І у божевільного певну апатію українського патріотичного товариства є всі шанси справжню капітуляцію просто проспати.

Реклама на dsnews.ua

Протести, зрозуміло, будуть продовжуватися і після паризьких переговорів і будуть досить помітними, але по-справжньому масовими зможуть стати дуже нескоро. Не потрібно забувати, що для успішних протестів потрібно не тільки активне "войовниче меншість", але і підтримка цієї меншини зазвичай пасивною більшістю. А сьогодні пасивна більшість — це як раз ті, хто голосував за Зеленського і все ще продовжує вірити в те, що він вирішить не стільки глобальні геополітичні проблеми, скільки цілком приземлені проблеми звичайних людей. Український народ, який голосував за Зеленського, не втомився від війни", як прийнято вважати, а радше втратив до неї інтерес. Страх, що "народні республіки" розповзуться далі по країні, за роки позиційної війни кілька випарувався, а ціни ростуть разом з цифрами в платіжках за комуналку, які приходять кожен місяць.

Так що головним "фронтом" для Зеленського буде аж ніяк не "нормандський". Про що б президент України не домовився з Путіним, вирішальними для влади нинішнього українського президента стануть інші питання. Це і комунальні тарифи, і ринок землі, і становище Ігоря Коломойського та інших олігархів, та й багато іншого, ніяк не пов'язане з війною на Донбасі. І хоча процес розчарування в "народному президентові" вже стартував, більшість все ще вірить, що Зеленський дасть їм щось відчутне. Але якщо цього не станеться, що дуже ймовірно, то тоді протест патріотичного меншини отримає підтримку більшості, що змінить розклад сил не на користь влади. А до цього "войовниче меншість" буде тактику "малих кроків" поступово розгойдувати протестний потенціал. Власне, все це Україна вже проходила з Віктором Януковичем, заплативши за його недалекоглядність дуже високу ціну. Питання лише в тому, чи не виявиться "ціна за Зеленського" непідйомною для нашої державності.

    Реклама на dsnews.ua