• USD 40.3
  • EUR 43.8
  • GBP 51.4
Спецпроєкти

Якщо не переговори, то що? Як Зеленський повертатиме українцям віру в перемогу

Чоловіча половина топ-чиновників має нарешті наважитися піти в армію і поступитися своїми теплими кріслами жінкам — насамперед тим, чиї чоловіки воюють

Володимир Зеленський
president.gov.ua
Реклама на dsnews.ua

USAID профінансувало соцопитування в Україні, проведене Центром аналітичних досліджень (CISR) Міжнародного республіканського інституту (IRI). Однією з цілей опитування було дізнатися про готовність українців продовжувати війну.

USAID — це Агентство США з міжнародного розвитку, один із трьох (поряд із Пентагоном та Держдепом) основних каналів надходження в Україну американської допомоги. Для проведення опитування було задіяно соціологічну групу "Рейтинг".

Хто замовник — це дуже важливо. В даному разі немає підстав для підозр, що цифри підтасовані на користь Банкової. І цифри справді виявилися тривожними.

Криза очікувань

Це вже п'яте опитування CISR IRI (за допомогою групи "Рейтинг") під час великої війни. Його було проведено з 17 по 21 лютого, тобто майже два місяці тому. Ключове питання звучало так: "На Вашу думку, якими будуть межі України у результаті закінчення війни?"

Найбільш оптимістичні настрої українців зафіксували опитування у лютому 2023 року. Тоді 74% опитаних заявили, що Україна збереже усі свої території, які мала у 1991 році. Через сім місяців, у вересні 2023 року, частка оптимістів скоротилася на 6% — до 68%. Однак ще за п'ять місяців, у лютому 2024 року, ця цифра впала одразу на 23% — до 45%. Вона вперше опустилася нижче за позначку 50%.

Але це ще не всі погані новини. Подивимося, куди "перетекли" ці 23%, які протягом п'яти місяців після вересня 2023 року зневірилися у повній перемозі.

Реклама на dsnews.ua
  • 2% "перетекли" до тих, хто вважає, що Україна поверне собі Донбас, але не Крим. Частка цього варіанта зросла з 5 до 7%.
  • 2% "перетекли" до тих, хто вважає, що Україна поверне собі Крим, але без так званих ДНР та ЛНР. Частка цього варіанта також зросла з 5 до 7%.
  • 6% "перетекли" до тих, хто вважає, що Україна поверне собі лише ті території, які були підконтрольні їй до 24 лютого 2022 року. Частка цього варіанта зросла з 10 до 16%.
  • 10% "перетекли" до тих, хто вважає, що Україна втратить деякі нові території. Частка цього варіанта зросла з 6 до 16%. Тобто найбільше виросли не просто песимістичні, а поразницькі настрої. І це найгірша новина.
  • Крім того, 1% вважає, що Україна взагалі буде повністю окупована Росією.

Сумарно частка цих варіантів, по-різному песимістичних, зросла з 27 до 47% і вперше перевищила частку оптимістів.

Частка тих, хто припускає якийсь інший варіант розвитку подій, зросла з 1 до 2%. Частка тих, хто не дав відповіді, зросла із 4 до 6%.

Повторимо: такими були настрої українців два місяці тому. І дуже сумнівно, що за два останні місяці вони покращали. Швидше можна припустити, що зберігається негативна динаміка.

Переломний момент

Результати опитування вже з'явилися у світових медіа. Зокрема, інформаційне агентство Bloomberg повідомило: "Вперше з початку вторгнення менше половини українців вірять, що країна зможе повернути всю територію, захоплену Росією, показало лютневе опитування київської Rating Group".

У своєму огляді Bloomberg дав широку панораму українських проблем, після якої загалом зрозуміло, чому очікування українців погіршилися.

"Ракетні удари Росії по енергетичній системі України, бомбардування її другого за величиною міста [Харкова] та наступ на фронті викликають побоювання, що військові зусилля Києва наближаються до переломного моменту. За словами західних чиновників, знайомих із ситуацією, страшенна нестача боєприпасів і живої сили на фронті протяжністю 1200 кілометрів і прогалини в протиповітряній обороні свідчать про те, що Україна перебуває в найбільш крихкому моменті за понад два роки війни. Ризик полягає в краху української оборони, події, яка дасть Кремлю можливість здобути значний прогрес вперше з початкових етапів конфлікту. Наступні кілька місяців стануть найважчим випробуванням для України, оскільки громадськість стає дедалі більш втомленою від війни", — пояснює Bloomberg.

Три варіанти для Зеленського

Зрозуміло, що ця криза суспільних очікувань — це серйозний виклик для влади. Не менш серйозний, ніж російські успіхи на фронті та знищення наших електростанцій. Якщо суспільство зневіриться у перемозі (а воно вже наполовину зневірилося), то можливі різні негативні сценарії подій. І не факт, що Банкова зможе їх контролювати.

Поки переважна більшість українців беззастережно вірила у перемогу, Володимиру Зеленському було легко грати роль лідера, який веде націю за собою вперед — до "кордонів 1991 року". А що ж тепер? Куди він поведе націю, настрої якої змінилися?

Зараз Зеленський має три варіанти, як відповісти на виклик. Ймовірно, на Банковій гадають над усіма трьома.

Перший, найбільш очевидний варіант, це зайнятися пошуком реалістичних форматів переговорів. Росії не можна довіряти — це аксіома. Будь-який документ, який буде підписано, Росія читатиме як набір зобов'язань України, а свої зобов'язання Кремль або взагалі не виконуватиме, або порушить їх у будь-який момент, коли захоче.

Тому, якщо вже розпочинати переговори, то вони мають йти насамперед про те, які країни виступатимуть гарантами. Усі вже озвучені "мирні плани" від зарубіжних "доброзичливців" (китайський, турецький та інші) від народження дефектні, оскільки не містять механізмів виконання. Схоже, ці плани є спеціально дефектними: вони не для того, щоб встановити мир, а для того, щоб за допомогою обману України полегшити перемогу Росії.

Отже, варіант переговорів, за всієї своєї очевидності, зовсім не простий. Посередників знайти не важко — важко знайти гарантів, які візьмуть зобов'язання забезпечити виконання підписаного документа і покарати Росію за будь-яке порушення. Ці зобов'язання гарантів повинні мати юридичну силу. Папірці типу Будапештського меморандуму нам не потрібні.

Другий варіант — не менш складний і теж залежить від гарантів. Це — переламати негативну тенденцію та повернути українцям віру у перемогу.

Безумовно, тут потрібна американська військова допомога. Але навіть якщо її буде розблоковано, крім неї також потрібні ще й адекватні дії української влади.

За великим рахунком необхідно всю країну перевести на військові рейки. До речі, це важливо ще й для того, щоби західні партнери продовжували нам допомагати. Як розповів Зеленський нещодавно в інтерв'ю на телемарафоні, "сьогодні Захід запитує нас: а якщо ви не бажаєте мобілізацію, парламент не хоче голосувати, то навіщо вам допомога?"

Насамперед Україні потрібна повноцінна мобілізація. І це залежить лише від Зеленського. Закон про мобілізацію лише розширює можливості для поповнення армії, але скільки нових солдатів буде набрано — це вирішують не народні депутати, не Кабмін, не головнокомандувач ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський і не Генштаб ЗСУ. Це вирішує верховний головнокомандувач Володимир Зеленський, і яке завдання щодо мобілізації він поставить перед ТЦК — це військова таємниця.

Паралельно з мобілізацією потрібен ретельно продуманий діалог із суспільством. Поки що є щоденні відеозвернення Зеленського, але вони, як і два роки тому, будуються за канонами політичного піару. Настав час усвідомити, що "продавати" суспільству швидку перемогу вже не виходить. Не виключено, що через якийсь час ми побачимо спроби "продавати" суспільству не перемогу, а переговори (причому без гарантій). І якщо шукати цьому альтернативу, то треба взагалі відмовитись від спроб щось "продати".

Проблема, наголосимо, у тому, що суспільство зневірюється у перемозі. Поки що ще не зовсім зневірилося, а лише наполовину. Тобто пацієнт ще не безнадійний, але вже на півдорозі до цього. Тому, поки ще не пізно, потрібно підвищувати моральний дух народу.

Причому наявність у нас цієї проблеми вже ні для кого не є секретом. Bloomberg цитує американського чиновника, який на умовах анонімності повідомив, що "моральний дух України є низьким, і не можна виключати можливість колапсу її армії". Можна, звісно, звинувачувати Bloomberg, але краще почати вирішувати проблему.

Підвищувати моральний дух можна лише особистим прикладом. У телевізорі мають бути лідери громадської думки, які добровільно йдуть воювати і кличуть усіх наслідувати їхній приклад. Чоловіча половина топ-чиновників (включаючи Офіс президента, Кабмін, обласні держадміністрації, органи прокуратури) має нарешті наважитися піти в армію та поступитися своїми теплими кріслами жінкам (передусім тим, чиї чоловіки воюють).

Те саме стосується керівників благодійних фондів, які отримають там зарплату. В Україні благодійність однозначно мусить мати жіноче обличчя.

Нарешті, окрім цих двох варіантів, є ще й третій — нічого не змінювати і чекати, що проблема сама собою розсмокчеться. Це також може спрацювати. Наприклад, американці дадуть допомогу, наші війська розпочнуть новий наступ. Зеленський днями розповів в інтерв'ю Bild, що "у нас є план контрнаступу", але для цього потрібна зброя із США. Раптом Зеленський і Сирський на Ставці вигадали удар, від якого Росія вже не зможе оговтатися. Звісно, тоді моральний дух українців зміцниться.

До якого варіанту схиляється Зеленський — це буде видно з поведінки влади найближчими тижнями. Поки що найімовірнішими виглядають або перший варіант, або третій.

    Реклама на dsnews.ua