Фарадж проти системи. Чи зможуть праві популісти захопити владу в Британії

За рахунок чого Фарадж "зробив" і лейбористів, і консерваторів

У березні на підставі цілої низки подій "ДС" дійшла висновку, що європейські праві на тлі авантюри Дональда Трампа в Ірані, яка серйозна вдарила по світовій економіці, все менше прагнуть, щоб їх асоціювали з нинішньою американською владою. Підтвердженням цієї думки став провал партії Fides Віктора Орбана на парламентських виборах в Угорщині, на яких перемогла проєвропейська "Тиса" Петера Мадяра. Та, як показали дочасні вибори в Болгарії, де наспіх створені "прогресисти" генерала Румена Радєва отримали більшість голосів, урядова криза в Румунії, де ліві соціал-демократи і ультраправі з партії AUR об’єдналися проти прем’єра Ілії Боложана, та останні за часом місцеві вибори у Великобританії — правий популізм в Європі залишається в тренді. З Трампом чи без.

У кожній із країн у цих політичних рухів є свої особливості, проте багато і спільного. Всі вони спекулюють на антимігрантській темі, експлуатують змовницькі теорії, шукаючи винних у внутрішніх бідах ззовні, всі яскраво антиістеблішментські, себто демонструють близькість до простого люду, умовно кажучи, пролетаріату і фермерів, на противагу традиційним політичним елітам, які "відірвалися від народу". Їхній основний інструмент спілкування з виборцями — соціальні мережі, особливо ТікТок. А ще вони — хтось більше, хтось менше — симпатизують Росії. Можливо не самому Путіну, а авторитаризму, який він збудував, адже праві популісти глибокого антидемократичні та антиліберальні.

Фарадж та його партія мають всі перелічені ознаки, але у них є і свої нюанси. В першу чергу, власне сам Фарадж. Його складно віднести до ультраправих, він відомий ісламофобією, а от на расизмі його ніколи не ловили. Лідер Reform UA не лише знаний тіктокер, але й шоумен, був ведучим на телебаченні. В публічній політиці Британії він давно, ще з початку 1990-х, кілька разів поспіль був депутатом Європарламенту, де відстоював ізоляціонізм своєї держави. Його політична зірка зійшла, коли він очолив Партію Брекзит, яка стала двигуном кампанії за референдум про вихід Великобританії зі складу Євросоюзу. Референдум відбувся 23 червня 2016 року, на ньому понад 50% британців проголосували за вихід із ЄС. 31 січня 2020-го країна остаточно покинула європейське об’єднання. Це загальновідомі факти, проте нинішні успіхи Фараджа свідчать, що з них політичні еліти не винесли необхідних висновків.

Фарадж — не маргінал, а досвідчений політик і харизматична постать. В багатьох країнах європейського континенту існує криза політичного лідерства, є запит на так би мовити щирих політиків, не з бігбордів і телеекранів. Фараджа добре знають як завсідника недорогих пабів, де він п’є пиво зі звичайними британцями, з ним можна поспілкуватися, викурити цигарку. Така простота підкуповує звичайних громадян. Відомо, що Фарадж, на відміну від того ж Кіра Стармера, походить не з пролетарської родини, його батько був біржовим брокером, а сам майбутній політик закінчив не державну школу, а престижний приватний Далічський коледж, проте у суспільній свідомості він сприймається як "свій хлопець". Університетської освіти, до речі, у головного правого популіста Великобританії немає. Як і у переважної більшості його виборців. Від виборів до виборів Reform UK набирає голоси в колись промислово розвинутих, а нині депресивних місцинах Туманного Альбіону. Раніше тут першість тримали лейбористи, зараз Фарадж їх посунув. Чому? Очевидно, цей виборець почав радикуалізуватися через невирішеність його соціальних проблем, а праві популісти на цьому ефективно грають. Результат — у місцевих радах Reform UK отримала 1453 мандати, натомість лейбористи втратили понад 1300. (На попередніх місцевих виборах на тих самих округах партія Фараджа, що перебувала ще в стадії становлення, отримала всього два місця, тобто її чинний результат здобутий завдяки витисненню лейбористів).

Ще одна показова цифра — у парламенті Вельсу раніше депутатів партії Фараджа не було, нині відразу 34 "штики". У парламенті Шотландії за підсумками виборів лейбористи і праві популісти мають порівно — по 17 мандатів. Найбільше у Шотландської національної партії, яка підтримує самостійність Шотландії від Великобританії, але із 129 місць вона має 58, що не дає більшості для ухвалення якихось рішень сепаратистського характеру. У Шотландії, нагадаємо, більшість виборців не підтримала Брекзіт, тому аж 17 мандатів партії його ініціаторів — це також може свідчити про радикалізацію виборців і в цій частині Об’єднаного Королівства.

Що робити традиційним партіям

"Забудьте про лівих і правих", — констатував Фарадж тектонічні зміни у британській політиці. З лівими — лейбористами — зрозуміло: вони при владі і негатив за соціально-економічні проблеми лягає на них. А що із правими — консерваторами? Втративши керівництво країною після минулорічних виборів, вони обрали собі нового лідера — Кемі Баденок, ексміністра у справах жінок і рівних можливостей в уряді Ріші Сунака. Вона — нігерійка, народилася у Британії, але зростала в Нігерії та США. На Батьківщину повернулася в 16 років. Баденок має гарну освіту у галузі комп'ютерної інженерії та додатково в галузі юриспруденції. Виборців консерваторів складно назвати расистами чи ксенофобами, а от у питаннях міграції значна їх частина поділяє погляди, близькі до виборців Фараджа. Ставка на лідера з емігрантського середовища спрацювала б у лівих, але у правих на цей рахунок дещо інше бачення.

Окрім того, Reform UK фактично товчеться на тому ж електоральному полі, що і консерватори, в питаннях економіки. Тому для Консервативної партії правий популіст Фарадж становить серйозну небезпеку. На місцевих виборах вони виграли 801 місце, втративши 563 порівняно з минулими виборами. Коли Баденок обрали головою партії, вона обіцяла притягнути до відповідальності уряд лейбористів і готуватися до роботи в наступному уряду. Однак, схоже, першочерговим завданням для консерваторів стає пошук рішення, як повернути собі праву нішу у британській політиці, а вже потім мріяти про перемогу на парламентських виборах 2029 року.

Але вибори можуть відбутися й дочасно, як у 2017 і 2019 роках. Причиною цього може стати не Фарадж, він лише зніме електоральні вершки, а внутрішній конфлікт у Лейбористській партії. Значна частина її депутатів вимагає відставки Стармера, покладаючи на нього провину за провал на виборах. Покидати крісло прем’єр поки не збирається, наголошуючи, що виконуватиме урядову програму й надалі. Для зміни прем’єра лейбористи мають зібрати голоси 20% (81 депутат), які запропонують альтернативного кандидата. Стармер хитається, проте, очевидно, вважає, що фрондери не зберуть необхідну кількість голосів і заспокояться.

У ЗМІ називають імена можливих наступників Стармера: міністр охорони здоров’я Вес Стрітінг, який позиціонує себе як реальну альтернативу Фараджу та правому популізму, Анджела Райнер, ексзаступниця прем’єра, профспілкова діячка із дуже лівими поглядами, та мер Великого Манчестера Енді Бернгем. Він — найпопулярніший з цього тріо, але для обрання прем’єром потрібно бути депутатом, а він ним не є.

Але аналітики зазначають, що лейбористам так само, як і консерваторам, потрібно зайнятися пошуком смислів, а не кадровими ротаціями в прем’єрському кріслі. Перед ними так робили консерватори, які змінювали прем’єра за прем’єром і зрештою програли. Якщо внутрішньопартійна колотнеча триватиме, падатиме рейтинг партії, а суспільство вимагатиме дочасних виборів. Шанси перемогти на них у партії Фараджа попри його браваду, не надто високі, та навіть якщо британці підуть по граблях американців, віддавши голоси за доморощених трампістів, тоді у традиційних партій не лишиться іншого варіанту, як створити ліво-праву (широку) коаліцію.

Для України політична нестабільність у Великобританії — не дуже добре, проте не катастрофічно. По-перше, Фарадж — не Орбан, він протягом останнього часу відступив від проросійської риторики і навіть називав Путіна "поганим хлопцем". Хоча раніше висловлював іншу думку. Лідер правих популістів діятиме, як флюгер, орієнтуючись на громадську думку. У Британії вона — проукраїнська. По-друге, цілком можливо, що лейбористи перед загрозою партійного самовбивства все ж припинять внутрішні чвари і до дочасних виборів не дійде. Що ж до можливої зміни прем’єра, то будь-хто із наступників Стармера з Лейбористської партії продовжить підтримку України. Яка за нинішнього хазяїна Даунінг-стріт уклала з Лондоном дві дуже важливі угоди — про сторічне партнерство та про поглиблення двосторонньої співпраці у сфері безпеки і оборони.

По-третє, політика не лише мистецтво отримати владу, а й її утримати. Ультраправі та праві популісти загалом традиційно завалюють соціально-економічні питання, прийшовши до влади. Тож до 2029-го британці ще встигнуть "наїстися" скандалами та провалами обраних ними місцевих депутатів від партії Reform UK.