Рік крилатих ракет. Чим українська оборонна промисловість засмутила Кремль в 2019 році
Не секрет, що, починаючи з вересня 2014 р. здійснюється планомірна модернізація збройних сил України. Однак через крайньої обмеженості державного фінансування щороку основні засоби видаються на якийсь певний рід і вид військ.
На 2019 р. пріоритетами, за словами військових, була визначена розробка та закупівля сучасного високоточного ракетного озброєння ракетних систем і комплексів, у тому числі і крилатих ракет), а також посилення можливостей авіації Повітряних сил ЗСУ. Забігаючи вперед, відзначимо, що якщо з ракетами все більш-менш стабільно і вкладені кошти приносять реальні результати, то з авіацією не все так однозначно.
Без сумніву, одним з реальних проривів 2019 р. стало розгортання серійного виробництва боєприпасів "Вільха" для важкої РСЗВ БМ-30 "Смерч". Варто сказати, що, власне, сам проект ракет є першою ластівкою вітчизняної ракетної програми і був запущений ще в січні 2016 р. Розробкою нових снарядів займалися КБ "Південне" (р. Дніпро) та "Промінь" (Київ р.).
Фактично взявши за основу радянський снаряд 9М55, наші інженери змогли створити абсолютно новий боєприпас з управлінням за допомогою газодинамічних рулів на всій траєкторії польоту і має інерційне наведення з можливістю коригування траєкторії польоту по сигналу GPS. Причому окремо варто сказати, що всі складові для виробництва "Вільхи" (в тому числі корпус) - не російського виробництва. Вітчизняні як мінімум система управління, ракетне паливо і бойова частина.
Родзинкою проекту є використання лазерного гіроскопа виробництва КБ "Арсенал", який використовується в конструкції російського оперативно-тактичного ракетного комплексу "Іскандер". Чисто теоретично це дозволяє різко зменшити середнє відхилення ракети. За повідомленнями виробника якщо стандартна ракета "Смерчу" дозволяє потрапляти в ціль з відхиленням 50 м, при використанні GPS корекції - близько 7 м, а "Вільха" - близько 5 м.
Орієнтуючись на "Смерч", можна говорити про те, що вага самої ракети - 800-900 кг, при цьому можливо використання боєголовки масою до 250 кг двох типів - осколково-фугасної або касетної.
Державні випробування ракети були завершені в квітні 2018 р., після серії успішних пусків на новому полігоні в Херсонській області. Восени 2018 р. комплекс був прийнятий на озброєння ЗСУ.
Нині тривають роботи по створенню ракети із збільшеною до 120-130 км дальністю ураження цілей - "Вільха-М". Судячи з усього, збільшення дальності польоту досягнуто за рахунок зменшення маси бойової частини ракети з 250 до 170 кг і збільшення маси двигуна. При цьому ракета в апогеї буде досягати висоти 30-40 км, а на кінцевій стадії польоту її швидкість буде складати феноменальні 3,4 Маха (4165 км/год).
Останні за часом пуски відбулися 18 грудня. Причому навіть офіційні особи з РНБО скромно заявили, що запуск був проведений "на відстань більше 100 км" і що "круговий відхилення склало менше 30 метрів". Що явно або менше ніж те, на що розраховували спочатку, або в ЗМІ давалися свідомо завищені дані.
Думається, що в наступному році ми побачимо і прийняття на озброєння берегового протикорабельного комплексу РК-360МЦ "Нептун". Його натурний комплект був представлений на останній за часом збройовій виставці "Зброя та безпека-2019". Тим більше, що ситуація на Чорноморсько-азовському театрі бойових дій диктує свою логіку подій. Недарма, що американці вже заявили про можливість постачання своїх протикорабельних ракет для посилення потенціалу ЗСУ на цьому напрямку.
Що стосується Повітряних Сил України протягом 2019 р. в стройові підрозділи після заводського ремонту (середнього, капітального, часткової модернізації) надійшли як мінімум три легких фронтових винищувача Міг-29МУ1, один учбово-бойовий Міг-29УБ, три легких транспортних літака Ан-26Ш/КПА, один винищувач-перехоплювач типу Су-27, один середній військово-транспортний літак Іл-76МД і штурмовик Су-25.
Судити про кількість відремонтованих вертольотів досить складно, так як цей процес безперервний. Однак відомо, що, наприклад, у березні війська передали два легких вертольота Мі-2МСБ.
На тлі такого збільшення кількісного складу, ніякого якісного ривка за цей рік, на жаль, не сталося. За рік так і не з'явилася інформація про прийняття на озброєнні керованого зброї типу ракет типу "повітря - поверхня", які найбільш затребувані в ході бойових дій на Донбасі. Хоча повідомлення про випробування ракет типу Х-29 все-таки були, проте ці ракети складно назвати таким вже сучасною зброєю і навряд чи вони будуть затребувані в ході можливої війни.
Повноцінною заміною могли б стати ударні безпілотники. Однак, на жаль, Україна поки не може собі дозволити купити якийсь високотехнологічний продукт типу американського тому доводиться задовольнятися турецькими "антипартизанскими" апаратами типу Bayraktar TB2. Наскільки вони будуть ефективними в умовах створеної російськими військовими на Донбасі достатньо потужної системи ППО питання нині залишається відкритим.
Як відкритим залишається і оснащення авіатехніки. Так, у грудні Командування Повітряних Сил Збройних Сил України уклало договори на поставку п'яти захисних шоломів ЗШ-7АП і такої ж кількості кисневих масок КД-34Д. Все добре, але вони виробництва Російської Федерації - Нижнього Новгорода і Орєхово-Зуєво відповідно. Причому постачальник ТОВ "Компанія інженерної взаємодії в авіації" (КВО АВІА), яка до 30 травня 2014 носила назву ТОВ "українсько-російське авіаційне товариство", і була заснована в 2006 році нинішнім директором спільно з ТОВ "Нижегородське авіаційне товариство" (РФ) і ТОВ "Спецтрансгруп" (Київ р.).
Тобто на тлі бойових дій і переходу на стандарти НАТО на словах ми закуповуємо російську продукцію - причому просто тому, що поки у нас на озброєнні техніка радянського виробництва іншої альтернативи просто немає.
Кілька сбавился в цьому році хід модернізації системи протиповітряної оборони країни. І пов'язано це насамперед з тим, що за попередні роки більшість перебувають на озброєнні комплексів С-300П вже пройшли ремонт, а введення в дію ЗРК "Тор" та С-300В1 зіткнулося з рядом труднощів.
Хоча й на озброєння прийнятий комплекс С-125-2Д1 "Печора-2Д", однак це скоріше протикорабельна модифікація, ніж зенітна. Хоча, звичайно, існують певні сумніви щодо ефективності такого комплексу. За радянським інструкцій, у разі застосування по надводним цілям дальність ураження становила всього 17 км. Хоча інженери "Аеротехніки-МЛТ" заявляють, що в ході робіт було замінено приблизно 90% елементної бази, тим не менш варто припустити, що дальність ураження надводної цілі все-таки не вражає - всього 10-15 км. В теж час для невеликого Азовського моря - це цілком нормально.
Крім того, бентежить відверто невелика потужність бойової частини - всього 72 кг, що явно мало, щоб втопити більш або менш пристойний корабель. З іншого боку, якщо розглядати в якості цілей російські прикордонні кораблі і катери, то нанести серйозні пошкодження цим "балії", найчастіше переробленим з морських буксирів, цілком реально.
Ще один мінус комплексу - причому як в зенітному, так і противокорабельном варіантах - це його немобильность. Розрахунок З-125 може працювати тільки з підготовлених позицій і, значить, дуже вразливий для удару.
Безсумнівним великим плюсом для такого "ерзац" протикорабельного комплексу є наявність на складах просто величезної кількості ракет для нього.
З побіжного аналізу розвитку Повітряних Сил і ракетної програми стає очевидно, що основним завданням наших збройних сил у випадку вкрай негативного сценарію повномасштабної війни з Росією є нанесення противнику короткочасного неприйнятного збитку. Ні про яке довготривалому опорі, а тим більше перемозі мова йти не може через непорівнянність сил і засобів. І на даний момент завдання посилення саме цією ударною складової реалізується досить успішно, хоча говорити про повне переозброєння або перехід на новий якісний рівень поки що не доводиться. Все впирається у фінансування, так і політичну волю.
