• USD 39.9
  • EUR 43.3
  • GBP 50.9
Спецпроєкти

Хто крайній? Навіщо Зеленський обнулює рейтинг парламенту

Величезний розрив між рейтингами президента та Верховної Ради – це результат системних зусиль Банкової

Реклама на dsnews.ua

Цікаво спостерігати, коли одна гілка влади проводить ІПСО (інформаційно-психологічну операцію) проти іншої гілки влади. Володимир Зеленський для цього дав інтерв'ю, яке було показано на телемарафоні у прайм-тайм, увечері у суботу. Він чітко вказав, хто в Україні винен у зриві мобілізації: це Верховна Рада.

"Сьогодні Захід запитує нас: а якщо ви не хочете мобілізацію, парламент не хоче голосувати, то для чого вам допомога?" — поскаржився він на нардепів. І наголосив, що зволікати не можна: "Ми говоримо з парламентом, щоб вони проголосували відповідний закон найближчими днями".

Також він розповів про підступні плани депутатів "вичистити" (тобто вихолостити, зіпсувати) закон. І застеріг, що в такому разі відповідальність за мобілізацію ляже на них: "Депутати повинні заспокоїтися і не чекати оплесків своєму популізму. І тому вичищати закон не можна, треба дивитися на нього реально. Він повинен бути — робочий закон, який спрацює. В іншому випадку за резерви буде відповідати не військове командування, а парламент України".

Можна було б повірити, що це щире обурення, якби Зеленський особисто вніс цей законопроект до Верховної Ради, визначив його як невідкладний і сам з парламентської трибуни переконував нардепів його прийняти. Така поведінка була б логічною, адже, відповідно до законодавства, саме президент здійснює загальне керівництво у сфері мобілізації, визначає мету, завдання, вид, обсяги, порядок та строки проведення мобілізації, визначає структуру та затверджує мобілізаційний план України.

Проте Зеленський побоявся бути автором цієї ініціативи. Вносити законопроект до Верховної Ради довелося Кабінету міністрів, причому двічі. 25 грудня Кабмін вніс проект №10378, а 30 січня йому на заміну — проект №10449.

Втім, Банкова не збиралася робити крайнім уряд — ця роль була призначена депутатам. 26 грудня Зеленський оголосив українцям у вечірньому відеозверненні: "Буде правильно, щоб на базі комітету Верховної Ради України військові разом із депутатами визначились із тим, як саме на законодавчому рівні має бути забезпечений наступний рік для наших Сил оборони. Чекаємо на остаточний текст закону".

Безмовна жертва

Реклама на dsnews.ua

Загалом взаємні звинувачення президента і парламенту — це давня українська традиція. Але зараз у неї дві особливості.

По-перше, нинішня парламентська монобільшість — це фракція пропрезидентської партії "Слуга народу". Ці депутати разом із спікером парламенту Русланом Стефанчуком та першим віце-спікером Олександром Корнієнком — це складова частина команди Зеленського. Тож коли Зеленський проводить ІПСО проти парламенту — це удар по своїх.

По-друге, нинішній парламент — це безмовна жертва, яка не здатна на публічний протест. Фракція "слуг народу" на чолі з Давидом Арахамією може лише мовчки терпіти, навіть коли закиди з Банкової зовсім несправедливі.

Нині ситуація саме така. Візьмемо ті самі мобілізаційні закони. Зеленський розповідає глядачам телемарафону, що Захід не хоче нам давати допомогу, бо парламент не хоче голосувати. Проте реальна історія геть інша: парламент двічі ухвалював закони, які створювали додаткові можливості для мобілізації, але Зеленський відмовлявся їх підписувати. І на телемарафоні про це, звісно ж, не розповідали.

Нагадаємо, законопроект №9281 про зниження віку для мобілізації з 27 до 25 років, розроблений Кабміном з ініціативи головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, було ухвалено 30 травня 2023 року конституційною більшістю — його підтримали 304 депутати. 5 червня закон було підписано Стефанчуком і передано на підпис Зеленському, де він застряг майже на 10 місяців — президентський підпис з'явився лише 2 квітня. Хоча Конституція відводить на це (підписуй чи повертай зі своїми пропозиціями) 15 днів.

Законопроект №10062 про вдосконалення порядку обробки та використання даних у державних реєстрах для військового обліку було ухвалено 16 січня. Його авторами виступили 93 нардепи, першими в цьому списку йдуть голова фракції "слуг народу" Давид Арахамія та лідер партії "Європейська солідарність" Петро Порошенко — тим самим було продемонстровано парламентське єднання з питання, важливого для мобілізації. 7 лютого закон було підписано Стефанчуком і передано на підпис Зеленському, де він пролежав майже два місяці — президентський підпис з'явився, знову ж таки, лише 2 квітня.

Втім, коли Банкова витирає ноги об парламент і використовує "слуг народу" в ролі цапа-відбувайла, то Стефанчук і Арахамія самі винні. Потрібно хоча б іноді показувати зуби та виявляти здатність до опору. А слухняна пасивність лише провокує повторювати улюблений прийом.

Системний результат

Все це, звісно, позначається на рейтингах. Систематично спихаючи відповідальність на парламент, Зеленський цим рятує свій рейтинг, а рейтинг парламенту опускає. Тож не треба дивуватися з величезного розриву між рейтингами президента і Верховної Ради — це результат системних зусиль Банкової.

Офіс Зеленського не має інших варіантів. Можна було б спробувати спихнути відповідальність "за все погане" на опозицію, але Банкова зовсім не зацікавлена зображати того ж Порошенка впливовим гравцем. Якщо обрати на роль винного Кабмін, то одразу виникне питання: чому прекрасний президент і гарний парламент терплять поганий уряд і не призначають кращого? Є ще, щоправда, варіант звинувачувати у всьому підступи Заходу, але це запас на геть крайній випадок. А поки що варіант один: звинувачувати парламент.

Результат видно із соцопитувань. Наведемо три останні.

  • Центр Разумкова (19-25 січня): довіряють Верховній Раді 22,5%, не довіряють 70,4%. Баланс: мінус 47,9%.
  • Група "Рейтинг (17-21 лютого): схвалюють діяльність Верховної Ради 19%, не схвалюють 77%. Баланс: мінус 58%".
  • "Демініціативи" (3-12 березня): довіряють Верховній Раді 20,6%, не довіряють 65,7%. Баланс: мінус 45,1%.

Ці цифри — це ж вирок не лише "слугам народу", а й Зеленському. Адже це його монобільшість домінує у Раді, і саме він відповідає за "слуг народу", яких і привів до парламенту. Але Зеленський вчинив дуже грамотно з погляду політтехнологій. Він спочатку дистанціювався від "слуг" і парламенту в цілому, а потім почав використовувати їх як мішень для знущань, заробляючи бали у народу, який також задоволений тим, що йому знайшли хлопчиків для биття.

Роль телемарафону

Тут недооціненою залишається роль телевізора. Багато писалося, що єдиний телемарафон був потрібен для того, щоб не пускати в телевізор опозицію. Це, звісно, правда, але не вся правда. Єдиний телемарафон був потрібний ще й для того, щоб різко скоротити частку парламенту та депутатів в інформпросторі.

Саме для цього у депутатів відібрали парламентський телеканал "Рада". Наразі він у складі телемарафону фактично контролюється офісом Зеленського. Тій же меті служать і скасування прямих трансляцій засідань парламенту, і недопуск до Ради журналістів.

Фактично Банкова створила собі монополію у телеефірі. "Зараз продовженням телемарафону Офіс президента не так захищає країну, як забезпечує собі стабільну і комфортну медійну підтримку, — констатує "Українська правда". — Критика влади, як і справжній політичний плюралізм у марафоні, відчутно обмежені. Часто телекомпанії нехтують балансом думок, віддаючи перевагу в ефірах єдино спікерам від влади".

Щоправда, депутати все ж таки іноді потрапляють в ефір телемарафону. Але їхнє завдання — озвучувати те, що потрібно Банковій.

Нещодавно сайт detector.media оприлюднив підсумки моніторингу телемарафону за перший квартал 2024 р. Те, що в ефір не пускають опозицію, це банальність. Сюрприз в іншому: до першої двадцятки депутатів, яких найчастіше запрошували в ефір телемарафону, не потрапили ані спікер парламенту Руслан Стефанчук, ані голова фракції "слуг народу" Давид Арахамія, ані перший заступник Арахамії Андрій Мотовиловець, ані голова комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич (саме його комітет готує до другого читання законопроект №10449 про мобілізацію).

Перший заступник Стефанчука Олександр Корнієнко загубився наприкінці першої двадцятки (17-19 місця). Його запрошували до гостьових студій телемарафону вісім разів. Стефанчуку пощастило ще менше: його пустили в телеефір лише шість разів за квартал, тобто в середньому один раз за півмісяця. А президент, нагадаємо, показує себе у телевізорі щовечора, тобто у 15 разів частіше, ніж спікер парламенту. Причому Зеленський сам собі обирає теми для виступів, тоді як Стефанчук та всі інші депутати підкоряються диригентам телемарафону.

Навіщо потрібний парламентський колапс

Але, з іншого боку, як від такої Ради вимагати подвигу у вигляді результативних голосувань? "Українська правда" розповіла, що монобільшість близька до остаточної дезорганізації, і одразу кілька десятків "слуг" висловлювали керівництву фракції бажання скласти мандати через відсутність мотивації. Два роки Зеленський взагалі не зустрічався із фракцією "слуг". Нещодавно така зустріч таки відбулася, але вона лише показала прірву між Банковою та Радою.

"Зеленський так підкреслено говорив, що от "наша команда", маючи на увазі Офіс, і "ваша команда", дивлячись на Арахамію і всіх нас. Тобто ми уже в "його команду" не входимо? Для багатьох це стало головним підсумком зустрічі", — розповів "УП" один із "слуг", які були присутні на тому засіданні фракції.

Коли парламенту відведено роль цапа-відбувайла, це, певно, не підвищує мотивацію "слуг". За останніми даними "УП", фракційне ядро (тобто депутати, які стабільно приходять на засідання та готові голосувати командою) стислося до 150 "слуг". З кожним місяцем проблема дедалі поглиблюється. І вона загрожує взагалі стати нерозв'язною (без виборів).

Напевно, на Банковій не вважають ситуацію безвихідною. Зрештою, навіть якщо парламент зовсім перестане працювати, він у такому разі буде ще успішніше, ніж зараз, виконувати свою головну функцію — бути у всьому винним.

    Реклама на dsnews.ua