Картинки Онищенко. Чому США вирішили зайнятися Тимошенко
Свіжий компромат, вываленный Онищенко журналістам програми "Слідство.Інфо", у вигляді скріншотів його листування з "впливовими членами фракції БПП" в месенджері WhatsApp, занадто великого враження не справляє. Звинувачення в корупції з вуст Онищенко на адресу Ігоря Кононенко, Сергій Березенко, Макара Пасенюка та й особисто Петра Порошенка вже давно стали речами цілком "черговими" і тому нікого не дивують і ні в чому особливо не переконують, а скріншоти листування з вкрай розмитим змістом до суду в якості доказів явно не понесеш.
Проте є один момент, на який не можна не звернути уваги, - суть звинувачень Онищенко зводиться до того, що Кононенко і Березенко нібито купували потрібні голоси в парламенті не у кого-небудь, а в самій Юлії Тимошенко. Лідер "Батьківщини", яку пов'язують давні партнерські відносини з Онищенко, і раніше фігурувала в "плівках" втікача нардепа, але прямих звинувачень у політичній корупції в її адресу в рамках даного скандалу ще не було.
Юридичних наслідків для Юлії Володимирівни, повторимося, нинішній скандал мати явно не буде, і це не може не розуміти і сам Онищенко, і ті, хто за ним стоять, так що мета цієї комбінації - іміджевий удар одночасно і Порошенко, і Тимошенко, що змушує серйозно задуматися про нову гру, затіяну збіглим олігархом і його кураторами.
Особисто для Онищенко починати напередодні президентських виборів у відкриту грати проти Тимошенко невигідно категорично, адже його кампанія з дискредитації чинного президента дуже на руку Юлії Володимирівні, і в разі її перемоги на майбутніх виборах у олігарха з'являється шанс повернутися в країну. Отже, Онищенко в даному випадку управляє хтось достатньо впливовий, щоб мати таку можливість. І варіантів тут небагато - ниточки тягнуться або в Москву, або в Вашингтон. За інформацією наших джерел, версія з Вашингтоном набагато більш ймовірна і підтверджується низкою непрямих обставин. Наприклад, тим, що НАБУ, про зв'язки якого з США відомо всім, вже досить давно, по суті, "заморозив" кримінальну справу проти Онищенко. Та й у Європі Олександр Романович відчуває себе цілком упевнено і навіть вільно.
Таким чином, якщо взяти останню посилку за основу, то можна говорити, що "Вашингтонський обком" незадоволений і чинною українською владою, і найбільш впливовою частиною опозиції, а тому ставку на майбутніх виборах буде робити на "третю силу".
І головне питання, хто ж у таких умовах буде новою ставкою Вашингтона? Фаворити США в Україні відомі досить давно - це в першу чергу глава НАБУ Артем Ситник і глава "Нафтогазу України" Андрій Коболєв, але ні перший, ні другий поки до президентських перспектив не дотягують і через юного для політики віку, і зважаючи на те, що зайняті кожен своєю більш ніж важливою в очах Вашингтона місією. Інші українські політики, з якими у США налагоджений діалог, не володіють достатнім рейтингом, щоб всерйоз розраховувати на перемогу на президентських виборах, і очевидно не зможуть цей рейтинг стрімко наростити. Так що вибір у США не занадто багатий.
З решти потенційних кандидатів на розум приходить рок-зірка Святослав Вакарчук - молодий і прозахідний претендент на звання "совість нації" та "українського месії", але останній, як і личить поетові-пісняру, надто занурений у себе і власні думи, а тому навряд чи може бути зрозумілий конкретним і практичним хлопцям з-за океану. Та й давня історія втечі Вакарчука з парламенту не додає впевненості в тому, що лідер "Океану Ельзи" здатний до тривалої і напруженої політичної гри. Можна ще згадати мера Львова Андрія Садового, але і той недостатньо рішучий - вже спробував "посидіти на двох стільцях" - і градоначальника, і лідера всеукраїнської опозиційної сили з президентськими амбіціями - і потрапив у сміттєвий скандал. Після чого зменшив свої амбіції і, схоже, більше схиляється до львівської "синицю" в руках.
Таким чином, у розпорядженні США залишається лише один "третій" і "перший непрохідний" кандидат - Анатолій Гриценко. У нього зараз непогані рейтинги, так і з США Анатолій Степанович знаком. Нагадаємо, що з березня 1993 року по травень 1994 року він перебував у США: в 1993 році прослухав курс у Військовому інституті іноземних мов американського міністерства оборони, а в 1994 році - курс на оперативно-стратегічному факультеті Академії військово-повітряних сил США. Та й коли міністром оборони Гриценко мав можливість налагодити певні відносини з американцями. Так що нинішня ситуація для Гриценка - певний шанс вирватися з образу "першого непрохідного". З одного боку, і у владі, і в опозиції розчаровані самі українці, з іншого - щось схоже відчуває і Захід.
Саме цю карту Гриценко і зараз намагається розіграти, зібравши навколо себе "друге" і "третіх непрохідних", тобто більш дрібні сили, які спекулюють на "третіх сил" та "противсихстве". Буквально днями Гриценко з помпою оголосив про об'єднання з партією вигнаного з БПП нардепа Єгора Фірсова "Альтернатива". Останній, хоч і має певним ресурсом для політичної діяльності, але явно не може самостійно розраховувати на скільки-небудь значимий результат. Так що компанія з нехай і не дуже здатним до довгим спілкам Гриценко явно додасть Фірсову політичного вазі.
Гриценко обіцяє одним Фірсовим не обмежитися, а зібрати під свої прапори добрий десяток грають проти всіх політичних легкоатлетів з амбіціями "третіх сил". Мова йде про партії був видворений з країни Міхеїла Саакашвілі "Рух нових сил", "Самопомочі" львівського мера Андрія Садового, "Демальянсе" Василя Гацько та ряді інших менш відомих політсил.
Втім, навіть здійснення планів Анатолія Степановича щодо об'єднання політичних легкоатлетів в купе з серйозною підтримкою Заходу не гарантують лідеру "Громадянської позиції" перемоги або навіть заявки на перемогу в президентських виборах. Гриценко тільки тоді стане великою постаттю, коли він зуміє залучити серйозні фінансові і медійні ресурси. А ось з цим у нього можуть виникнути проблеми. Анатолій Степанович відомий своєю політичною нелагідністю. І щоб включитися у велику гру, йому доведеться йти на компроміси, але далеко не факт, що він здатний це робити.
