Ле Пен йде в президенти. Чи може щось зупинити французьку трампістку

Ле Пен переможе без варіантів?

31 березня минулого року Виправний суд Парижу визнавав винними у розтраті коштів Євросоюзу лідерку "Національного об’єднання" Марін Ле Пен, 8 її однопартійців — депутатів Європарламенту та 12 помічників депутатів. Згідно з судовим вироком, головна ультраправа діячка Франції отримала два роки ув’язнення умовно, ще два — носитиме електронний браслет. Але головне — їй заборонялося п’ять років обиратися до органів влади, себто вона не могла балотуватися в президенти у 2027 році. Рішення апеляційного суду від 7 липня цього року зняло для Ле Пен цю перепону. Тепер вона обіцяє добитися від суду відміни обов’язкового носіння електронного браслету.

Тут відразу напрошується аналогія з Дональдом Трампом. У 2023 році Велике журі присяжних штату Джорджія звинуватило його та групу з 18 осіб у спробах скасувати результати президентських виборів 2020 року у штаті. Йому інкримінували 13 пунктів, серед яких порушення закону штату про боротьбу з корупцією, підбурювання до порушення присяги державними службовцями, змова з метою підроблення та подання неправдивих документів. 24 серпня 2023-го він прибував до в’язниці округу Фултон у Джорджії, сфотографувався там, поки адвокати оформили заставу, і поїхав, але сам факт перебування у тюрмі Трамп використав собі на користь. Потім він неодноразово згадував підчас кампанії, як його хотіли посадити "за правду".

Ле Пен заявила, що балотуватиметься в президенти. Це буде її четверта спроба, у двох попередніх вона виходила у другий тур, де програла нинішньому главі держави Еммануелю Макрону. У квітні його вже не буде, у таборі лібералів поки немає фігури з потужною харизмою і не менш потужним політичним досвідом, тож не дивно, що у соцопитуваннях Ле Пен називають лідером майбутніх перегонів. За результатами опитування Toluna Harris Interactive, проведеним для M6 та RTL, якби вибори були зараз, у першому турі ультраправа діячка отримала б 35% голосів, у другому — 51%.

Судячи з цього опитування, її головним конкурентом стане експрем'єр, мер Гавра і лідер правоцентристської партії Horizons Едуар Філіпп. Розрив між ними — в межах двох-трьох відсотків, тому Ле Пен хоч і є фавориткою, проте її політичним противникам зарано опускати руки, краще вивчати історію, чому мадам Ле Пен тричі підряд програвала. Там відповідь на питання, як її зупинити.

Чому Ле Пен тричі програвала боротьбу за крісло президента

У 2012 році вона посіла третє місце у першому турі, отримавши майже 18% підтримки, пропустивши далеко вперед себе правого центриста Ніколя Саркозі та соціаліста Франсуа Олланда. Останній у підсумку і став президентом. Саркозі тоді використовував багато з арсеналу крайніх правих, тому "з’їв" частину виборців Ле Пен. Тобто, перша її болюча точка — якщо в президенти балотуватиметься ще хтось із ультраправими ідеями, а у Франції таких вистачає, вона — не унікальна.

У 2017 році лідерка тоді ще "Національного фронту" у першому турі набрала 21,3%, відставши від Макрона менш ніж на три відсотки. Здавалося б, перемога вже в руках, але в другому турі її суперник отримав удвічі більше голосів: 66,1% проти 33,9%. По-перше, Макрон тоді виглядав дуже привабливим молодим політиком із легким нальотом правизни, тобто частину ідей правих він використовував. По-друге, проти Ле Пен ополчилися всі ліві, які закликали своїх виборців підтримати її суперника.

Схожа ситуація повторилася на виборах 2022 року. У першому турі вона отримала ще більше — 23,15%, Макрон — майже 28%, і у другому турі він знову виграв — 58,54% проти 41,46%. Хоча за першу президентську каденція привабливість Макрона стала вже не такою яскравою, проте ліві знову закликали виборців обрати менше зло, яким убачали Макрона. Також тут варто додати, що у 2022 році з крайнього правого флангу балотувався ще один учасник, Ерік Земмур, у своїх висловлюваннях радикальніший за Ле Пен. Але, як і вона, любитель Путіна. Земмур набрав у першому турі 7%. Тож для головної націоналістки Франції лишається проблемою, як зачистити правий фланг від можливих конкурентів.

Рішення суду, який відкрив перед Ле Пен шлях до балотування, перетасувало карти в політичній колоді. В самому "Національному об’єднання" мадам хоч і незаперечна та все ж неформальна лідерка, на перші ролі вона сама вивела молодого, як його називають французи, гламурного Жордана Барделлу. Оскільки у скасування заборони на участь у виборах мало хто вірив, весь ресурс партії акумулювали в цього політика, тепер ситуація кардинально змінюється. Барделла привітав судовий вирок, але віднині він — знову на других ролях. Аналітики припускають конфлікт всередині "Нацоб’єднання" і навіть розкол. Без Ле Пен Барделла — не гравець, але його прихильники можуть просто саботувати роботу на мадам-лідерку. Ця політсила чудово почувається в опозиції, отримавши вищу владу в країні вона ризикує серйозно провалитися і піти на дно. Тож логіка проста — краще завжди бути на чолі правої опозиції, аніж втратити все.

Мадам — страшна, але не безнадійна

Погляди Ле Пен — відомі: вона за суттєво обмеження міграції, проти інституцій Євросоюзу як обмежувачів суверенних інституції держав, проти участі Франції в НАТО і проти військової допомоги Україні. Її знають як "подругу Путіна" за лояльність до кремлівського режиму. В разі перемоги Ле Пен втілюватиме всі свої ідеї й можна не сумніватися, що за українське питання візьметься серед перших. Не виключено, в разі очікуваного протистояння з євроструктурами, вона ще й ініціює Фрекзіт. Одним словом, в Євросоюзі буде постійний політичний землетрус. І, на відміну від США, де Конгрес тримає Дональда Трампа в якихось розумних рамках, у президента Франції можливостей для того, щоб творити що заманеться, більше.

Чи може Україна якось вплинути чи завадити приходу до влади ультраправої діячки? Українська тема обов’язково звучатиме під час передвиборчої кампанії і дуже важливо, щоб французькі політики говорили про Україну без маніпуляцій і спекуляцій. Для нас єдино прийнятний варіант — перемога Едуара Філіппа. Він неодноразово висловлював підтримку нашій країні, у травні цього року зустрічався з президентом Володимиром Зеленським. Показово, що Філіпп провів свій перший передвиборчий мітинг 7 липня у столиці Франції, коли суд запалив зелене світло перед Де Пен. Лейтмотив його заяв — "Франція не приречена", у квітні наступного року французи обиратимуть своє майбутнє, а не між "двома формами гніву, брехні і загрози", якими є крайні ліві на чолі ж Жан-Люком Меланшоном та крайні праві Ле Пен і Барделлою.

Чи можливо налагодити політичні контакти з лепенівцями? На рівні влади — ні. Французькі ультраправі — наші недруги, тому точок дотику з ними немає. Але на рівні політичних контактів парламентських політсил — чому б не спробувати хоча б поговорити з їхніми депутатами. Правда, в Україні відсутні сили, які на одній хвилі з трампістами, лепенцівцями, британськими фараджистами, які виграли місцеві вибори. Наші праві зосереджені на боротьбі з ЛГБТ-спільнотою та трудовими мігрантами. Відсутність ідеологічних партій, здатних стати мостами між Україною та політиками лівого і правого таборів в Європі, давня проблема нашої політики. Колись президент Зеленський спілкувався з нідерландським лідером правих Гертом Вілдерсом, виявилося, той здатний чути і розуміти нашу ситуацію. З токсичною Ле Пен президент не може зустрічатися, це негативно сприймуть дружні до нас французькі політики, проте налагоджувати хоч якісь контакти потрібно.

Ризик перемоги Ле Пен — дуже значний, тому актуальним є пом’якшення негативу від цього для України. Тут можна пригадати, як у березні минулого року, коли у Франції обговорювалася участь у миротворчій операції в нашій країні, Ле Пен виступила на підтримку створення запасів зброї для допомоги Києву. Опозиціонери, які приходять до влади, дуже часто переглядають свої попередні погляди, до цього зобов’язує тягар влади. Нам уже зараз потрібно розуміти, які думки вона може змінити щодо України і працювати з різними каналами, щоб таких думок ставало все більше. Переможе Філіпп — чудово, Ле Пен — погано, головне, щоб не геть катастрофічно.