Ле Пен кличе Зеленського на побачення. Навіщо це їй і як краще вчинити Україні

Найбільш рейтингова кандидатка у президенти Франції Марін Ле Пен хоче поговорити із президентом України про подальшу допомогу нашій країні. Та чи насправді йдеться про гроші?

Ле Пен хоче поговорити з Зеленським про гроші / Getty Images

Ле Пен в одному таборі з Фіцо і Радєвим? 

Ле Пен давно виступає проти продовження фінансової допомоги Україні, проте вона не така категорична, як, приміром, проросійські прем’єр-міністри Болгарії Румен Радєв чи Словаччини Роберт Фіцо. Болгарія, до речі, стала єдиною країною ЄС, яка відмовилася підписувати безпекову декларацію на саміті Європейської політичної спільноти, що відбувся у Дубліні 12 листопада. У декларації наголошується на подальшій підтримці України, а також на неприпустимості кулуарних угод, зокрема у безпековому вимірі. Документ підписали 39 держав, його ініціатором була Франція. На тлі чергового раунду переговорів за посередництва США, в ході яких Росія протискає тему "нової архітектури безпеки" в Європі, ухвалений документ — чітка відповідь Вашингтону на його загравання з Москвою.

Радєв пояснив: Болгарія внесла застереження до преамбули протоколу. Перше — через виключення із фінального тексту пункту про підтримку переговорів в Абу-Дабі, друге — щодо формулювання "неспровокована повномасштабна агресія Росії проти України". А днями він підтвердив, що Софія більше не даватиме військову допомогу Україні, але готова обговорювати механізми гуманітарної допомоги. Також згадав про болгарську меншину в Україні, представники якої продовжують гинути внаслідок війни. Уряд, мовляв, має допомогти їм якнайшвидше повернутися до мирного життя, а зробити це інвестиціями у зброю, каже Радєв, неможливо. Його заява просто просякнута проросійськими наративами. Після обрання президенткою Болгарії соратниці Радєва Іляни Йотової, сили, які орієнтуються на Москву, фактично отримали в країні всю повноту влади. Тож до Софії Києву слід відправляти досвідченого дипломата, здатного пояснити вигоду від подальшої віськової співпраці.

Та між Болгарією, Словаччиною та Францією величезна різниця у геополітичному впливі. Для перших двох у Брюсселі можуть знайти аргументи щодо продовження підтримки України, а от перемога ультраправих євроскептиків у Франції становить екзистенційний виклик і для Євросоюзу, і для Києва. Схоже, ефективних рецептів протидії цьому в Європі наразі немає. Чи може запропонувати такий рецепт українська влада?

Навіщо Ле Пен переговори саме зараз

Відповідь проста — передвиборча кампанія. Через п’ять місяців, 18 квітня 2027 року, відбудеться перший тур президентських виборів у Франції. Останні опитування демонструють високі рейтинги Ле Пен: 38% проти приблизно 20% у її головного конкурента, ультралівого Жан-Люка Меланшона. Він, нагадаємо, підтримує масштабні антиурядові протести, які не перший місяць котяться Францією, тоді час як "Національне об’єднання" Ле Пен і її протеже Жордана Барделли вимагає навести лад на вулицях. Хоча і звинувачує уряд за провали в соціально-економічній політиці.

У першому турі виборів ультраправа кандидатка не переможе, але з попередніх трьох невдалих балотувань у президенти вона, вочевидь, засвоїла специфіку французьких виборів: проти крайніх правих кандидатів, як перед розстрілом, у другому турі об’єднуються соціалісти, центристи і радикальні ліваки. Через це Ле Пен двічі поспіль програвала Еммануелю Макрону, хоча на минулих виборах, здавалося, головний кабінет у Єлисейському палаці от-от дістанеться їй.

Простіше кажучи, для гарантованої перемоги у першому турі вона має відірватися від конкурента відсотків на двадцять мінімум. Для цього треба схилити на свій бік частину виборців із табору правих лібералів. У цьому таборі переважає проукраїнська позиція, але від нього немає єдиного сильного кандидата — мер Гавра і колишній прем’єр-міністр Едуар Філіпп в опитуваннях третій. Ле Пен шукає, як сподобатися цій частині виборців, і тут без прямих контактів з Україною не обійтися. Просто оголосити, що Франція не дасть Києву ні цента, — програшний варіант, інша річ — спробувати домовитися про умови фінансування. Пропозиція Зеленському зустрітися саме про це.

Крім того, кандидат у президенти Франції та лідер ультралівої партії "Нескорена Франція" Жан-Люк Меланшон 7 листопада 2026 року запропонував провести голосування серед жителів Донбасу, щоб вони самостійно визначили, чи хочуть залишатися частиною України, чи бути в складі Росії. Ця ініціатива викликала різку критику з боку Міністерства закордонних справ України та очільника МЗС Франції. Ле Пен на цьому тлі виглядає навіть поміркованою діячкою, хоча це, звісно ж, не так. Одна з її проблем — заокеанський "побратим" Дональд Трамп, ставлення до якого серед французів переважно негативне. Ле Пен підтримала американську ініціативу запросити Путіна на саміт G20, добре розуміючи, що російський диктатор до США не приїде. Це реверанс у бік Білого дому, хоча відвертою трампісткою Ле Пен назвати складно. У разі отримання президентського крісла Ле Пен, швидше за все, піде проти політики Вашингтона — це давня традиція французьких правих.

Тепер лідерці "Національного об’єднання" потрібен прямий контакт із Зеленським, щоб чіткіше окреслити свою позицію щодо України у передвиборчій кампанії, і, як вважає Ле Пен, Зеленський не менше за неї зацікавлений у такому контакті.

Погоджуватися на зустріч, чи ні

Лідерка симпатій французьких виборців вже заявляла, що через півроку після своєї перемоги зупинить допомогу Україні. Це схоже на сигнал Києву: даю час для домовленостей. Також можна згадати її заяву місячної давності про готовність приїхати до нашої країни, щоб обговорити із Зеленським продовження підтримки. І не просто про готовність: Ле Пен казала, що приїде "із задоволенням", якщо запросять. Не запросили, тож Ле Пен тепер кличе президента України на побачення до Брюсселю. За її словами, офіційно озвучить пропозицію про зустріч із Зеленським послу у Франції Вадиму Омельченку 16 листопада.

Чому не в Парижі? По-перше, поки Ле Пен в опозиції, така зустріч у французькій столиці неможлива. По-друге, рівно через десять днів у Брюсселі розпочнеться саміт лідерів ЄС, куди прибуде й український президент — ультраправа кандидатка може зустрітися з ним на полях цього заходу. Або ні, якщо Зеленський їй відмовить. Для Ле Пен вигідні обидва варіанти — вона їх використає у своїй кампанії, тоді як для українського президента невигідний жоден: у разі відмови від зустрічі існує високий ризик, що стосунки із Францією у подальшому погіршаться, у разі згоди від України можуть відвернутися проєвропейські кандидати в президенти, а дехто ще й звинуватить у втручанні у вибори на боці Ле Пен. Наприклад, Меланшон.

То як вирішити проблему, що її створила "подруга Путіна", як називають Ле Пен? Очевидно, що вона хоче зустрітися на своїх умовах. Тож перший варіант — змінити ці умови, приміром, запросити до України. До Києва регулярно приїздять американські республіканці, і далеко не всі з них наші щирі прихильники. У 2024 році наша дипломатія зробила велику помилку, не налагоджуючи контакти з фанатиками руху MAGA. Мовляв, вони симпатизують Росії, а ще прихильники теорій змов, консерватори, то про що з ними говорити Україні. Як показав приїзд блогерки Лори Лумер, із цією категорією американців цілком можна встановити нормальні стосунки. Ідеологія французького "Національного об’єднання" не чужа багатьом українським політикам, військовим та громадським діячам, тож дивно, чому це ніяк не використовувала наша влада. І йдеться не тільки про контакти на рівні офіційних осіб чи дипломатів.

Ле Пен хоче, щоб їй запропонували щось, що можна буде використати на свою користь під час виборів. Зеленський у жовтні досить виважено відповів їй: "Ми даємо Франції щось натомість, і це дуже важливо". Як приклад навів систему протиповітряної оборони SAMP/T, яку Франція розробляє у співпраці з Італією. Хто б не став президентом Франції, він чи вона завжди вестимуть політику, що відповідає статусу ядерної і загалом потужної військової держави. Особливо це стосується політиків із правого табору. Ле Пен не казала і не казатиме, що за її президентства Париж відмовиться від військово-технічного посилення — швидше буде навпаки. Вона підтримала ініціативу Макрона про французьку ядерну "парасольку" над Європою, от тільки хоче, аби за це Франції заплатили.

Про обмін подальшої підтримки України на щось вагоме свого часу казав і Барделла, який у разі президентства Ле Пен, скоріш за все, очолить уряд. Прозорий натяк на ресурсну угоду, укладену Києвом зі Штатами. Мабуть, у нас є, що запропонувати Франції на торгах, які влаштує Ле Пен у випадку президентства. Припускають, що вона діятиме за прикладом угорців Віктора Орбана чи його наступника Петера Мадяра — за кожне позитивне рішення вимагатиме якусь плату. А від голосу Франції залежить не тільки продовження військової допомоги України, а й пролонгація існуючих санкцій проти Росії та застосування нових. Не кажучи про наше членство в ЄС. Ле Пен вже висловлювалася проти вступу України до Євросоюзу — мовляв, воно нашкодить французьким фермерам.

Безумовно, успіх Ле Пен на президентських виборах — погана історія для ЄС і для нас, але, як показав приклад Андрея Бабіша в Чехії, праві політики цілком здатні відкоригувати свої позиції після перемоги на виборах. Нашим другом Ле Пен не стане. Важливо, щоб вона не стала ворогом.