• USD 26.8
  • EUR 31.9
  • GBP 37.4
Спецпроєкти

"Мотор Січ" і турецькі вертольоти. Як Україна допоможе Ердогану обходити прапорці США

Конгрес США блокує контракт на поставку Туреччиною 60 вертольотів у Пакистан, оскільки на них стоять американські двигуни

Вертоліт ATAK-II/millisavunma.com
Вертоліт ATAK-II/millisavunma.com
Реклама на dsnews.ua

Незважаючи на певний скепсис в експертному середовищі, співпраця нашого військово-промислового комплексу з турецькими колегами потроху набирає обертів. 26 червня турецька державна авіабудівна компанія Turkish Aerospace Industries (TAI) підписала контракт з ПАТ «Мотор Січ» на поставку 14 турбовальних двигунів для розроблюваного TAI перспективного турецького ударного вертольота важкого класу T929 ATAK-II (Ağır Sınıf Taarruz Helikopter). Перші два повинні бути поставлені до вересня 2022 р., а весь контракт завершений до 2025 р. Ці терміни відповідають планам турецьких вертольотобудівників підняти в повітря прототип АТАК-II у 2023 р.

Хоча тип придбаних двигунів у доступних джерелах (про контракт багато пише турецька преса) не наводиться, можна припустити, що йдеться про найсучасніший двигун запорожців — ТВ3-117ВМА-СБМ1В, який пройшов повний цикл державних випробувань і отримав міжнародний сертифікат. Двигун цієї модифікації безвідмовний в умовах високогір'я — у розрідженому повітрі і при перепадах температур.

Звичайно, в такому контракті, крім військово-технічного аспекту, присутня і серйозна політична складова. Затяжні проблеми Реджепа Ердогана з США на тлі загравання з Путіним (чого варта, наприклад, купівля ЗРК С-400) призвели до того, що, наприклад, легкий бойовий вертоліт Т129 АТАК (по суті, ліцензійна деривація італійського вертольота AW129 компанії Leonardo Agusta Westland), що серійно виробляється зараз на TAI, неможливо експортувати в треті країни без дозволу США через американський турбовальний двигун LHTEC T800-4A, що стоїть на ньому. А Анкара планувала поставляти цей вертоліт як мінімум у Пакистан і на Філіппіни. І якщо шість вертольотів для Філіппін американські конгресмени зі скрипом, але пропустили, то укладений ще в 2018 р. контракт на 60 машин для Пакистану так досі і не реалізований. Як мінімум майбутні продажі T929 ATAK-II будуть позбавлені для турків подібного ризику.

Для нас же проєкт T929 ATAK-II становить величезний інтерес на тлі швидкого старіння парку бойових Мі-24. Адже, незважаючи на певні успіхи «Мотор Січі» з лопатями, втому металу ніхто не відміняв, і досить скоро ми будемо змушені шукати їм заміну. І думається, що набагато краще, якщо це буде спеціалізований вертоліт, а не, наприклад, озброєний варіант Eurocopter, адже «Апачі» нам навряд чи продадуть у доступному для огляду майбутньому.

Власне, програма створення 10-тонного бойового вертольота (по суті, аналога AH-64 Apache) в Туреччині стартувала ще в 2017 р. Інформації про проєкт на сьогодні досить мало — відомо, що на ньому стоятиме 30-мм гармата, а більшість бортового обладнання і авіоніки буде турецького виробництва. Ще розробники кажуть, що апарат буде нести понад 1200 кг корисного навантаження. Також серед плюсів машини турки відзначають кращу захищеність пілота, покращене бронювання, більш сучасну електроніку, знижену помітність машини і велику різноманітність підвісного озброєння. У перспективі він повинен замінити згаданий вище Т129 АТАК.

У контексті співпраці України і Туреччини у військово-технічній сфері варто згадати і проєкт важкого ударного безпілотника Akıncı від Baykar Defence, де на етапі випробувальних польотів першого прототипу використовувався двигун українського виробництва АІ-450Т. І хоча нині турецька сторона говорить про використання в серійних апаратах власного двигуна PD-222, проте якась частина машин усе-таки оснащена нашими двигунами, адже для чогось у 2018–2020 рр. турецький виробник купив як мінімум 12 АІ-450Т.

Що ж до перспектив поглиблення ВТС, варто розуміти — технологій, які ми можемо запропонувати Туреччині, армія якої озброєна за західними стандартами з натиском на власні розробки, не так і багато. А спроби налагодити спільне виробництво або просто розгорнути збирання турецьких зразків озброєнь для української армії поки нічим не закінчилися. Уже майже ніхто не згадує про проєкт розгортання ліцензійного збирання в Україні «Байрактара». Можливо, турки просто не захотіли боротися з нашої бюрократією. Та воно їм і не особливо потрібно — на купівлю вбивці російських «Панцирів» уже стоїть черга. Зокрема, минулого тижня в Анкару прибула серйозна делегація на чолі з міністром оборони Латвії Артісом Пабріксом. Основним об'єктом для відвідин латвійських військових було підприємство Baykar, де виробляють Bayraktar TB2.

Реклама на dsnews.ua
    Реклама на dsnews.ua