На східному фронті без змін. Бойко закріпив за собою статус лідера "ватного гетто"

За попередніми даними ЦВК, Юрій Бойко зайняв четверте місце з результатом понад 11,5%. І восьме місце отримав Олександр Вілкул, який набрав понад 4,3% голосів.

Нагадаємо, що після парламентських виборів 2014 р. Бойко і Вілкул стали співголовами фракції "Опозиційного блоку". Вони представляли два крила "Оппоблока", які представляли бізнес-інтереси Дмитра Фірташа і Ріната Ахметова відповідно. У листопаді 2018-го, напередодні президентських виборів, ці два крила остаточно розійшлися, вирішивши летіти окремо.

Перше з них, крило Бойко, вступило в союз з партією "За життя" Вадима Рабиновича і Віктора Медведчука, після чого отримало благословення Кремля. Президентська кампанія Бойко спиралася на підтримку фірташівського телеканалу "Інтер", а також на публічну підтримку керівництва РФ, апофеозом якої став знаменитий візит Бойка і Медведчука до Москви 23 березня, в ході якого прем'єр РФ Медведєв і глава "Газпрому" Міллер пообіцяли їм знижку на газ, якщо вони прийдуть до влади. Можливо, це додало Бойко голосів, але досягнутий результат 11,5% все-таки занадто малий, щоб він міг розраховувати злетіти на перші ролі в українській політиці. На парламентських виборах об'єднана партія Бойка–Медведчука–Рабиновича може отримати ті ж 11-12%, що в кращому для неї випадку дозволить їй претендувати на роль молодшого партнера в який-небудь "коаліції національної єдності". А в гіршому для неї (і кращому для України) випадку вона буде перебувати в статусі однієї з опозиційних парламентських сил.

Друге крило, на чолі з Вілкулом, вело активну внутрішньовидову боротьбу з Бойко і Медведчуком. Президентська кампанія Вілкула спиралася на підтримку ахметівського телеканалу "Україна", а також на пряме сприяння адміністрації підприємств, що контролюються Ахметовим, у східних областях. На користь Вілкула знявся з виборів глава партії "Наші" Євген Мураєв. Набрані Вілкулом 4% з хвостиком виводять Партію миру і розвитку, до якої він приєднався до розряду партій, які мають шанси на подолання 5%-го бар'єру на виборах до парламенту. Втім, у Ахметова є ще один спонсорований їм політпроект — Радикальна партія Олега Ляшка. На президентських виборах Ляшко отримує близько 5%, що, звичайно ж, не гарантує його партії такого ж результату на виборах у Верховну Раду. Таким чином, Ахметов опинився перед перспективою вкластися у дві партії, які наберуть по 4% кожна і обидві не потраплять у парламент.

Можна припустити, що Кремль зробить максимальні зусилля для відновлення єдиного "Оппоблока". А якщо не вийде, то партія Бойка–Медведчука буде намагатися переманити виборців Вілкула, упираючи на те, що партія Вілкула непрохідна. Правда, для працівників підприємств Ахметова важливіше будуть не ці заклики, а позиція самого Ахметова. Але навіть якщо допустити, що голоси виборців Вілкула не пропадуть (то вони перейдуть до Бойка, то Вілкул та Бойко об'єднаються, то партія Вілкула сама проб'ється в парламент), сумарний результат відверто проросійських сил буде на рівні близько 16% або трохи вище, чого явно недостатньо для того, щоб диктувати свою політику.

Ситуація могла б змінитися, якби Кремль вирішив почати повернення окупованих територій Донбасу під український контроль. Тамтешній електорат міг би дати вагому прибавку до результату партії Бойко–Медведчука. Але поки що не схоже, щоб Кремль став схилятися до цього варіанту.

У будь-якому разі партії, очолювані Бойко і Вілкулом, мають високі шанси на місцевих виборах у 2020 р. у східних і південних областях. 31 березня Бойко і Вілкул набрали сумарно 50,3% у Луганській області (39,5% за Бойко і 10,8% за Вілкула), 47,4% у Донецькій (35,3 і 12,1%), 34% у Харківській (26,5% і 7,5%), 28,7% у Запорізькій (19,1 і 9,6%), 28,6% у Одеській (22 і 6,6%), 23,4% у Дніпропетровській (12,5 і 10,9%), 22,2% у Миколаївській (16,5 і 5,7%), 19,7% у Херсонській (14,4 і 5,3%). І це означає, що Кремль буде намагатися нагнітати політичну обстановку в цих областях в найближчі два роки — аж до місцевих виборів і відразу після них.