• USD 38
  • EUR 41.2
  • GBP 48.1
Спецпроєкти

Чому "Третім Майданом" залишилися задоволені всі. Крім Коломойського

Акції протесту, які починалися з розмахом і амбіціями "третього Майдану", до четвертого дня існування виродилися в рядове наметове сидіння маргіналів
Фото: УНІАН
Фото: УНІАН
Реклама на dsnews.ua

При цьому всі персонажі, задіяні в акції протесту, як за одну так і за іншу сторону барикад, можуть бути задоволені досягнутим результатом. Всі, крім двох - Міхеїла Саакашвілі та Ігоря Коломойського.

Вже з першого дня Великої політичної реформи" (саме так офіційно називали свою акцію протесту деякі учасники) окреслилися головні проблеми організаторів дійства - ні кількість учасників, ні заявлені три вимоги до влади не гармоніювали з тієї істерикою і пафосом, який наворачивали навколо "третього майдану" в соцмережах і ЗМІ. Як не крути, а п'ять тисяч учасників (це за найоптимістичнішими підрахунками), які вимагають скасувати депутатську недоторканність, змінити виборче законодавство і запровадити антикорупційні суди, ну ніяк не тягнуть на незламну народну стихію і "революцію".

Причина такої дисгармонії між реальністю і амбіціями криється в першу чергу в різномаїття учасників протестів, кожен з яких переслідував свою мету і не надто любив партнерів по опозиційному табору. Крім "прапора" протестів Міхеїла Саакашвілі і його партії "Рух нових сил" формально акцію підтримали парламентські опозиційні сили націонал-популістського спрямування "Самопоміч" і "Батьківщина", умовно парламентська ВО "Свобода" (Раді кілька депутатів мажоритарників від цієї політсили), невелика, але помітна депутатська група єврооптимістів-антикорупціонерів на чолі з Сергієм Лещенком і Мустафою Найємом, націоналісти Андрія Білецького з "Громадянського корпусу", а також непарламентські партії меншого калібру кшталт "Демальянсу", "Громадянської позиції" Анатолія Гриценка, руху "Чесно" і їм подібні.

В цілому список учасників виглядав солідно, але лише на папері. В реальності ж більшість політсил підтримали акцію лише формально, і головними двигунами протесту стали кілька досить одіозних депутатів: Семен Семенченко та Єгор Соболєв із "Самопомочи"; Юрій Левченко з "Волі"; Юрій Дерев'янко із РНС; трійця Лещенко, Найєм, Заліщук та позафракційний бешкетник Володимир Парасюк. Також були помічені, але нічим особливим не запам'яталися Ігор Луценко з "Батьківщини" і Надія Савченко. При цьому важливо відзначити, що лідери великих партій участі в акціях протесту відверто сторонилися. І Юлія Тимошенко, і Андрій Садовий, і Олег Тягнибок, і Андрій Білецький, і навіть Анатолій Гриценко поряд з наметовим містечком намагалися не з'являтися, що, зрозуміло, не додавало акції солідності.

При всій різномаїття учасників протестів, серед них можна було виділити два великих крила. Перше - радикальна на чолі з Семенченко, Соболєвим, Парасюком та іншими. Більшість цих людей пов'язують з екс-губернатором Дніпропетровщини олігархом Ігорем Коломойським. Останній, як відомо, давно перебуває в стані тихої, але жорстоко і непримиренної війни з Порошенком, в якій Ігор Валерійович втратив не лише неабияку частку свого бізнесу, але і політичного впливу. Можна припустити, що саме Коломойський був головною зацікавленою особою в максимально радикальне і силовий характер протестів з прицілом на дострокові вибори. І треба віддати належне, Семенченко і Парасюк як могли провокували правоохоронців на застосування сили. Іноді їм щось подібне вдавалося, але справа часто псувала друга частина "майдану" - ліберально-пацифістська, налаштована на невеликий "шатунчик" і легкий шантаж влади. Обличчям цієї частини стали "антикорупціонери" на чолі з Лещенком.

Що ж стосується особисто Саакашвілі, то він дуже старався, говорив зі сцени полум'яні промови, намагаючись заманити на площу перед парламентом побільше киян, але з першого дня протестів стало зрозуміло, що нічого навіть близько схожого події чотирирічної давності не буде.

І поки Саакашвілі з партнерами намагалися робити хорошу міну при не дуже хорошій грі, Петро Порошенко використовував свій улюблений прийом політичного Айкідо, підтримавши всі вимоги протестувальників. Благо, зробити це було зовсім не складно. У зняття недоторканності з депутатів президент зацікавлений не менше, а то й більше, своїх опонентів; на організації антикорупційного суду наполягають європейські партнери і від цього, швидше за все, не відкрутитися: так і новий виборчий закон з відкритими списками не проблема. Так що Порошенко не тільки підтримав вимоги на словах, але й ініціював законопроект про недоторканність, який парламент у четвер, разом з аналогічним опозиційним відправив у Конституційний суд. Що ж стосується двох інших вимог, то тут як не крути, а потрібна довга законотворча робота, якій також був дан старт ініціативою створення відповідних робочих груп у парламенті.

Реклама на dsnews.ua

Таким чином після закінчення трьох днів протестів виявилося, що протестувати особливо нема за що, адже майже всі учасники цієї гри отримали за великим рахунком все, що хотіли. Порошенко в черговий раз продемонстрував політичну гнучкість і здатність прислухатися до мас і домовлятися, зайвий раз нагадавши своїм опонентам, що на відміну від упертого Януковича, майдани йому не дуже страшні. При цьому Петро Олексійович нагадав усім, що він патріот і реформатор, проштовхнувши в Раді в самий розпал протестів медичну реформу, а паралельно з "цим" розкручуючи давню тему про те, що в нинішніх умовах всі спроби організувати Майдан - робота на користь агресора. Останньому, до речі посприяла досить сумнівна репутація головних заводив протистояння під Радою. Соболєв і Левченко, як відомо, в минулому громадяни Росії, а Семенченко - більш ніж сумнівний тип з задатками політичного афериста.

Що стосується радикального крила протестів, то вони, хоч і не домоглися великого успіху, красиво попиарили себе, як непримиренних патріотів-опозиціонерів, а заодно відрепетирували на практиці оргпитання акцій прямої дії. Семенченко, Соболєв і Левченко в ці дні не вилазили з екранів телевізорів і новинних стрічок, що на тлі незначного числа учасників цілком можна вважати успіхом. Навіть хуліган Парасюк встиг проявити себе, затіявши щось на кшталт бійки з екс-міністром оборони Валерієм Гелетеєм, мабуть, щоб його шанувальники перед телеекраном про нього не забули.

Антикорупціонери-єврооптимісти також змогли уявити себе виборцю у всій красі, як револлюционеров-інтелектуалів, встигнувши та гарячі революційні гасла зі сцени поштовхати, протиборчі сторони поразнимать, і до Порошенко в адміністрацію сходити. Але при цьому вони рішуче засудили всі спроби "радикалів" спровокувати бійню, коли трохи запахло смаженим, і тут же відмежувалися від Семенченко і компанії.

Якщо хтось і залишився незадоволений тим, що відбувається, так це невдалий вождь революції Міхеїл Саакашвілі та Ігор Коломойський. Перший в черговий раз переконався, що в українській політиці для його буйної натури немає достатньо місця, як немає і щирих друзів серед українських політиків. Саакашвілі, якщо комусь і потрібен, то тільки в ролі весільного генерала, а зовсім не вождя або патріарха. Але це хоча б щось, а от у Коломойського все значно сумніше. Погано навіть не те, що "Шатун" не вийшов на цей раз. Справа в тому, що нинішня "революція" довела, що навіть при серйозних організаційних і медійних зусиллях, шанси підняти людей найближчим часом на серйозний протест прагнуть до нуля. Мало того, що люди не зрозуміли і не прийняли близько до серця вимоги протестувальників, вони в принципі не хочуть нових революцій. Адже з наслідками останньої ніяк розібратися не можуть. Тим не менше, найбільш радикальні прихильники опозиції продовжують сидіти в наметах під Радою, і сидіти там можуть ще досить довго, намагаючись вичавити з усієї цієї витівки хоч що-небудь.

    Реклама на dsnews.ua