Національний пантеон Зеленського. Чи втілить влада ідею, якій понад 20 років

Учора українці відзначали 30-ту річницю з дня ухвалення Конституції. Круглі дати державних свят — завжди привід для великого піару влади. Та і не круглі. Правда, не завжди проголошені обіцянки втілюються в життя. Історія з Національним пантеоном — яскравий тому доказ. Створити його висловив намір уже третій президент, навіть були спроби, але нічого з того не вийшло.

Від "Алеї видатних діячів" до Національного пантеону: чому нічого не вийшло

23 вересня 2005 року указом президента Віктора Ющенка передбачалося створення меморіального історико-архітектурного комплексу "Алея видатних діячів України", 24 грудня того ж року Кабмін видав розпорядження, яким затвердив заходи щодо цього комплексу. 8 травня 2008 року Ющенко анонсував будівництво Пантеону слави героїв — визволителів. Йшлося про перепоховання праху тих, хто зіграв значну роль у роки Другої світової війни, у визвольному русі, тощо. Ющенко навіть називав можливі локації — від Аскольдової могили до парку на території Софіївського собору. Перша з локацій фігурує й досі серед найбільш імовірних. Тобто, спочатку Пантеон замислювався як місце національної пам’яті і примирення. Згідно з указом Ющенка, у Києві передбачалось спорудження Меморіалу пам'яті борців за незалежність України. Ні перший, ні другий проекти реалізовані не були. Втім, у ті часи втілити їх було неможливо — проукраїнські сили у владі перебували у постійному конфлікті, а проросійські використовували тему для розколу суспільства.

Вдруге про вшанування національних героїв мова зайшла вже за президентства Петра Порошенка. У 2015 році Верховна Рада ухвалила постанову "Про увіковічення пам’яті Героїв України, які віддали своє життя за свободу і незалежність України". Документом передбачено "створення у центральній частині столиці України місті-герої Києві Українського національного пантеону (Меморіального комплексу)". В серпні того ж року Петро Порошенко видав відповідний указ. Тому нинішній етап із законопроектом президента Зеленського викликає відчуття дежавю — ми це проходили.

Тоді озвучувалося й кілька локацій — перевага надавалася пагорбам Дніпра. На той час директор Інститут національної пам’яті, а нині народний депутат Володимир В’ятрович пропонував місце, де зараз стоїть так звана "Арка дружби народів". Він казав, що це не має бути велике кладовище, перепоховають кілька десятків визначних людей, але головне — визначити підхід, спільно із суспільством напрацювати критерії відбору без вказування конкретних прізвищ, після чого закріпити ці критерії спеціальним законом.

Серед ідей, які обговорювали і про них кажуть зараз — максимально перепоховати видатних діячів, у такому випадку більшість меморіалів буде кенотафами — символічними похованнями. Крім того, під час обговорення підходів до перепоховання і тоді, і нині наголошується на необхідності віддавати шану всім, хто боровся за незалежну Україну, хоч робив це по-різному. Як приклад: у Пантеоні останній спочинок могли б знайти Павло Скоропадський та Симон Петлюра.

Протягом наступних років історики, медійники, музейники, представники УІНП напрацьовували концепцію меморіалу, але залишалися питання, які викликали найбільше дискусій. Перше: кого саме перепоховати. Хоча й мовилося про те, що спочатку треба затвердити підходи, а потім називати прізвища, при обговоренні виявилося, що так механізм не працює. За межами країни поховані сотні тисяч борців за незалежність і всі вони гідні повернутися на Батьківщину. Друге питання: для перепохованні потрібно вирішити формальності з країнами, де знайшли спочинок українські герої, з родичами, які можуть висловитися проти. Тобто, це процес тривалий і непростий. Третє питання: місце. Як і в 2005 році, так і зараз навколо нього тривають не менші дискусії, аніж навколо прізвищ.

Окрім території біля Арки та на Аскольдовій могилі обговорювалися інші локації – дніпровські пагорби біля Лаври, на місці кортів стадіону "Динамо", нинішній директор УІНП Олександр Алфьоров пропонує розмістити сам Пантеон на одному із островів Дніпра в столиці. За його словами, "острів дозволив би створити нову модерну архітектуру, бо тут не може йтися про якусь класичну будову". На його погляд, одним із символів, навколо якого може будуватися Пантеон, міг би стати курган.

Були й непозбавлені логіки пропозиції відмовитися від меморіалу у центрі Києва, де мало місця для такого об’єкту, і спорудити його або на Чернечій горі в Каневі, де покоїться Тарас Шевченко, або на військовому кладовищі в Мархалівці. Там у травні перепоховали одного із засновників ОУН Андрія Мельника. Якщо Пантеон створювати в цій локації, то, по-перше, для перепоховання можна виділити значні площі, по-друге, споруджувати необхідну інфраструктуру, завдяки чому це місце стане символічним центром патріотичного виховання, сюди привозитимуть іноземні делегації. Втім, противників розміщення Пантеону не в центрі столиці у коридорах влади — більшість.

Гарний піар, але є і зворотний бік медалі 

Повернемося до епопеї з меморіалом. У січні 2021 року уряд затвердив цілий план заходів з увічнення пам’яті українських героїв, серед пунктів указаний і національний пантеон. У травні 2024 року тодішній директор УІНП Антон Дробович казав: для Національного пантеону українських героїв знайшли знакове місце в центрі Києва, мають попередню згоду власника ділянки, це державна інституція. Проте, за словами Дробовича, говорити про будівництво Пантеону можна буде тоді, коли інфраструктурні проекти символічного характеру не викликатимуть у людей такі "болючі реакції".

Український національний пантеон обов’язково має бути створений, але чому цю тему активізували саме тепер. За минулі мінімум 11 років напрацьовано і концепцію, і критерії відбору гідних для перепоховання осіб, були вже й рішення на урядовому рівні, який сенс президенту вносити до Верховної Ради свій законопроект, якщо створювати комплекс на фундаменті попередніх напрацювань можна і постановою Кабінету міністрів? Тим більше, згідно з текстом законопроекту, він визначатиме розробника проекту та управителя Пантеону.

Ключова відповідь на питання, чому прискоритися з новим об’єктом історичної пам’яті вирішили саме тепер, може полягати в її значному позитивному піар-навантаженні. 28 березня глава Офісу президента Кирило Буданов на нараді за участю керівництва парламенту, співробітників ОП, громадськості, окремих нардепів дав старт ініціативі, 22 квітня президент Зеленський повідомив, що робота над створенням меморіалу — розпочалася. Під час перепоховання праху Андрія Мельника на Національному військовому кладовищі присутній там Віктор Ющенко закликав створити Пантеон героїв. Протягом трьох місяців у ЗМІ активно обговорюється, де, коли і як споруджуватимуть комплекс, називаються прізвища, кого перепоховають. Нагадує медіа-кампанію. Вчорашня промова Зеленського та внесення законопроекту — не її апогей, можна припустити, що він буде ближче до Дня незалежності, коли депутати підтримають ініціативу президента. Мало хто сумнівається, що потрібна кількість голосів у сесійній залі знайдеться навіть попри різне бачення підходів до Пантеону. Просто час наспів.

Якщо журналісти не шукатимуть глибокі бек-граунди, приміром не згадають обіцянку Зеленського під час промови на День незалежності у 2021 році почати процес "повернення на рідну землю видатних українців, які жили для України і боролися для України", тоді весь позитив собі збере президент: Офіс розробив законопроект, він вніс до парламенту. Тобто, закриє ґештальт, який до нього не міг закрити ніхто з президентів.

Друга відповідь: оскільки процедура виділення землі та процес спорудження меморіального комплексу безпосередньо стосується столичної влади, Банкова отримує нагоду діставати Віталія Кличка та його команду. Є багато нюансів, але зупинимося на одному. У тексті президентського законопроекту прописано, що відведення земельної ділянки під Пантеон здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону культурної спадщини і міжнародних зобов’язань України. У проекту на схилах Дніпра в історичній частині столиці будуть містобудівні обмеження. Якщо згадати минулі історії з виділенням ділянки під різні варіанти меморіалу, то одна із ключових причин відмови — містобудівні обмеження. Отже, конфлікт — неминучий. На частину виборців вплине гасло "київська влада заважає вшановувати героїв".

Принагідно пригадаємо ще одну частину промови Зеленського, про Мазепу. Президент пообіцяв пам’ятник гетьману на місці поваленого у грудні 2013-го істукана Леніна. Упустимо, що пам’ятники Мазепі в Києві є, не монументи, але вшануванням він не обділений. Крім того, коли вже й ставити пам’ятник, то на вулиці його імені. Колись пропонували зробити це на місці гармати біля метро "Арсенальна". Що ж до ініціативи замінити Леніна Мазепою навпроти Бессарабки, то варто нагадати два моменти: по-перше, ця ділянка є власністю громади Києва, за вказівкою згори тут не можна споруджувати нічого, рішення стосовно використання території ухвалюються міськрадою; по-друге, навколо цієї локації вистачає скандалів і без того, — мерія запланувала поставити замість Леніна фонтан та облагородити місцину. Це багатьом не сподобалося. "ДС" писала, що у намірах мерії уздріли ідеологічну нейтральність під час війни. У мережі вистачало пропозицій, кому треба увіковічнити на тому місці. Найчастіше називали варіант Українських Героїв — монумент на честь наших оборонців. Прізвище Мазепи не фігурувало взагалі. Але головне, що не хочуть розуміти на Банковій — без громадського обговорення та подальшого рішення Київради ні тут, ні бодай десь в іншій локації, яка належить громаді столиці, не буде споруджуватися нічого.

Українці підтримають спорудження Пантеону. Тільки щоб без розбірок і корупційних скандалів — а вони зі значною долею ймовірності будуть. І щоб через короткий час не поставили все на паузу. Бо і раніше виголошувалися проекти з присмаком політичного піару, які завершувалися сумно. Пригадалася історія з міністерством єдності. Гарна ідея, заявлена напередодні Дня незалежності у 2024 році, отримала виконавця у вигляді Олексія Чернишова. Далі всі пригадують, чим це закінчилося.