"Ядерна парасолька" Макрона. Чи справді Франція здатна захистити всю Європу

Макрон пропонує Європі ядерний захист із кнопкою в Парижі

Еммануель Макрон повідомив, що доручив уряду збільшити кількість ядерних боєголовок та модернізувати стратегічні сили стримування. Під час перебування на військово-морській базі Іль-Лонг, де розміщені субмарини з балістичними ракетами, він також наголосив, що Франція більше не публікуватиме дані про обсяги свого ядерного арсеналу. При цьому він уточнив: його держава не вступає в гонку озброєнь, а остаточне рішення про завдання ядерного удару залишається виключно за президентом.

Це важливе уточнення з огляду на неминучу критику оголошених планів. Франція залишається одним із найбільших боржників у Євросоюзі, у державному бюджеті намагаються максимально урізати витрати, через хвилю невдоволення цим протягом останніх років змінилося кілька урядів, тож додаткові витрати на ядерну зброю значна частина французького суспільства сприйме негативно. А от заява про виключне право Франції застосовувати власну ядерну зброю — це заспокійлива пігулка для тієї частини суспільства, яка підтримує незалежність своєї країни від рішень спільних сил ядерного стримування НАТО. Макрон сигналізує, що в разі, коли Франція накриє "ядерною парасолькою" Європу, кнопка у цій парасольці лишатиметься в Парижі і тільки там ухвалюватимуть кінцеве рішення.

Як відомо, Франція — єдина країна Євросоюзу, яка входить до великої п’ятірки ядерних держав і завдяки цьому має постійне місце у Радбезі ООН. Про нарощування ядерного потенціалу в Парижі заявлено вперше з 1992 року. За даними Defense Express, ядерний потенціал Франції нині становить: 240 зарядів TN75 потужністю у 110 кт та нових TNO потужністю 100 кт, що встановлені у міжконтинентальні балістичні ракети M51 для підводних човнів, а також ще 54 TNA потужністю 100-300 кт для надзвукових ракет ASMP з дальністю до 500-600 км. Носії ядерних зарядів — це чотири підводних стратегічних човни класу Le Triomphant і 20 літаків Rafale. Також французи розробляють балістичну ракету наземного базування середньої дальності для ураження цілей на відстані до 2 тис. км. Але при цьому розмір "ядерної парасольки" — обмежений. Приміром, зараз у розпорядженні Макрона лише 40 частково споряджених ядерними зарядами міжконтинентальних балістичних ракет, хоча кожна з чотирьох згаданих субмарин може нести по 16 таких ракет.

Простіше кажучи, якщо серйозно говорити про нарощування ядерного потенціалу для накриття "парасолькою" Євросоюзу, то кількість боєголовок потрібно суттєво збільшити. А це — велетенські кошти. Плюс — для досягнення ядерної тріади Франції потрібні носії наземного базування. Французи майже стовідсотково виступлять проти того, щоб військові об’єкти такого роду були на території їхньої держави. До 1996 року існувала база Apt-Saint-Christol на плато Альбіон (Воклюз), але її деактивували, ракети утилізували, а ядерні матеріали переробили.

Як Трамп війною в Ірані допоміг Макрону бути почутим

На промову Макрона у Франції відреагували по-різному. Ультраліві з "Непідкореної Франції" звинуватили президента у намірах втягнути країну у гонку озброєнь, більш помірковані соціалісти на диво схвально відгукнулися на заяви президента, побачивши в них "європейську амбіцію" Парижу, однак вважають, що такі питання не можна вирішувати без парламенту. Цікавою була реакція ультраправих із "Національного об’єднання" Марін Ле Пен і Жордана Берделли: вони оцінили заяву про суверенний статус рішень щодо застосування ядерної зброю, а от відносно "парасольки" над Євросоюзом висловили думку, що за це інші країни мають щось запропонувати Франції. Тож окрім крайніх лівих плани Макрона ніхто не відкинув і це вже для нього успіх. Важливу роль в якому відіграла події на Близькому Сході, де 28 лютого США спільно з Ізраїлем розпочали масштабну військову операцію проти Ірану, наслідки якої на собі вже відчув увесь світ.

Макрон згадав про цю подію у промові 2 березня: "Останні шість років, як для Франції, так і для Європи, важать як десятиліття, а останні кілька місяців — як роки. Наші конкуренти еволюціонували, наші партнери також, світ стає жорсткішим, і останні кілька годин це ще раз продемонстрували". Навіть ультраправі союзники трампістів у Франції не можуть не визнати, що політика американської адміністрації ставить під загрозу безпеку в Європі, тому їхня реакція на плани Макрона виявилася досить сприятливою.

Чи не залишиться ініціатива Макрона на папері

Та чи можливо реалізувати грандіозні плани, які французький президент оголосив в оновленій ядерній доктрині? Самостійно Франція це не потягне, але вже ціла низка країн зголосилися стати її союзниками. Серед них Великобританія, ще одна ядерна держава Європи, чий наявний арсенал ЯЗ обмежений спільним використанням із американцями, хоча на технології це не поширюється. Крім того, британці можуть запропонувати французам свої субмарини та літаки. Окрім Великобританії значний інтерес до розширення ядерних потуг Франції висловила Німеччина. Ще 29 січня канцлер Фрідріх Мерц казав, що Берлін обговорює з європейськими партнерами можливе спільне ядерне стримування, а в понеділок він оголосив про створення німецько-французької координаційної групи з питань ядерної зброї. "Ми плануємо конкретні кроки до кінця поточного року, у тому числі конвенційну участь Німеччини у ядерних навчаннях Франції", — уточнив Мерц.

Також на посилення ядерного співробітництва з Парижем зголосилися Польща, Нідерланди, Бельгія, Греція, Швеція і Данія. Польський прем’єр Дональд Туск підтвердив наміри Варшави доєднатися до реалізації проєкту "ядерної парасольки": "Ми озброюємося разом з нашими друзями — щоб наші вороги ніколи не наважились напасти на нас".

Отже, спільна координація та фінансові ресурси країн Європи, які долучаться до справи, може прискорити процес, про який Макрон говорив ще з 2020 року, але почав практично втілювати тільки зараз. В геополітичному плані це дає Франції перспективу стати потужним полюсом впливу, виступати від імені Євросоюзу у відносинах із США, Китаєм і тією ж Росією, стати потужним гравцем на світовій арені. А якщо Україна в найближчій перспективі стане членом ЄС, то "ядерна парасолька" може поширитися і на неї, при цьому членство в НАТО не знадобиться. Але це все — в ідеалі, адже Франція та Європа загалом можуть зіткнутися з перепонами не фінансового, а політичного характеру.

Перша з них — до завершення президентської каденції Макрона лишилося трохи більше року, за цей час він не встигне втілити навіть малої частки запланованого. На квітневих президентських виборах 2027 року значні шанси на перемогу має ультраправий кандидат. Ним, скоріше за все, буде Барделла. "Ядерна парасолька" в руках євроскептика і правого популіста для європейців виглядатиме зовсім не такою привабливою, адже політики-сувереністи прогнозовано захочуть, щоб Європа платила більше за безпеку. Крім того, "Національне об’єднання" — не лише євроскептики, вони прихильні до Росії та одночасно до Трампа. Нерайдужна перспектива для інших столиць Європи опинитися об’єктом політичного шантажу такого роду діячів. Можливо, Ле Пен і Барделла тому й не критикують Макрона, що вже приміряють на себе роль гегемона в Європі.

Другою перепоною виглядає керівництво НАТО. Не секрет, що генсек Альянсу Марк Рютте є противником європейської армії, не схвалює він і радикальні дії європейців щодо США часів Трампа. Тут можна згадати, як на минулорічному саміті Альянсу, Рютте запопадливо називав главу Білого дому "татком", аби той не викинув якогось коника. Натовське військове командування не вважає, що французька ядерна програма доповнюватиме спільні сили ядерного стримування, тож між Альянсом і країнами, які стають на бік ініціативи Макрона, виникнуть тертя. Внаслідок чого, ймовірно, частина бажаючих передумає, боячись втратити прихильність США.

Третя перепона — електоральні цикли в європейських демократіях, під час яких окремі політичні сили працюватимуть на підрив ідеї французької "ядерної парасольки" над Європою. Тут гарним прикладом може бути Польща. Її правий президент Кароль Навроцький нещодавно висловився за створення польського ядерного потенціалу. В уряді Туска цю заяву розкритикували, прозоро натякнувши, що такі питання — не прерогатива президента. Але в жовтні 2027 року у Польщі заплановані парламентські вибори, на яких місцеві праві можуть підняти на стяги популістську ідею Навроцького про власну ядерну зброю. Вона — нездійсненна, однак для мобілізації певної частини електорату — гарно підходить. А якщо домовленості про спільне фінансування французької ініціативи будуть Варшавою та й будь-ким іншим, хто долучиться до неї, переглянуті, нарощування ядерного потенціалу та модернізація стратегічних сил стримування затягнеться на десятиліття. Або ж узагалі залишиться на папері.