Не минуло й трьох років. Чому Україна тільки зараз виходить із договору, що регулює кількість озброєнь

Остання у Європі

Володимир Зеленський нарешті наважився виправити історичний абсурд і зробити те, що можна було зробити те ще майже три роки тому: Україна виходить з Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ).

28 вересня президент вніс до Верховної Ради два законопроєкти: про зупинення дії ДЗЗСЄ та про намір України не ставати учасницею деяких міжнародних договорів, пов'язаних із ДЗЗСЄ.

Перед цим 25 вересня він видав указ, яким зупинив дію Документа, погодженого державами- учасницями ДЗЗСЄ, учиненого в м. Відні 31 травня 1996 року, схваленого указом президента України від 14 травня 1997 року № 439/97. Цей документ визначає додаткові обмеження на розміщення звичайних озброєнь у флангових районах дії ДЗЗСЄ.

Усі наші сусіди зупинили участь у ДССЗЄ ще в 2023-2024 роках. І кілька років Україна залишалась єдиною країною в усій Європі, для якої цей договір діяв.

Виглядало це дивно: країна, що зазнала повномасштабної ворожої агресії, добровільно обмежує свій суверенітет і накладає на себе тягар зобов’язань. Одна справа — бути учасницею договору, який виконують усі підписанти. І геть інша справа — продовжувати виконувати договір, коли всі інші європейські учасники від цього відмовилися.

Як вмирав ДЗЗСЄ

Договір був підписаний 19 листопада 1990 року в Парижі представниками 16 держав НАТО та шести держав Варшавського договору. ДЗЗСЄ встановлював обмеження розміру звичайних збройних сил і визначав граничні чисельності звичайних озброєнь, розгорнутих сторонами у Європі.

Невдовзі СРСР та Чехословаччина розпалися, і договір ратифікували 30 держав: 16 тодішніх членів НАТО, Азербайджан, Білорусь, Болгарія, Вірменія, Грузія, Казахстан, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, Угорщина, Україна та Чехія.

Вбивцею договору стала Росія. У 2007 році вона "призупинила" свою участь у договорі, а у 2015 році офіційно оголосила, що "повністю" припиняє свою участь у ньому.

У травні 2023 року держдума Росії денонсувала ДЗЗСЄ, а 7 листопада 2023 року Росія остаточно вийшла з договору. Того ж дня Північноатлантична рада (головний орган прийняття політичних рішень НАТО) виступила з заявою щодо реакції Альянсу на вихід Росії з ДССЗЄ.

"Союзники засуджують рішення Росії вийти з Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ), а також її агресивну війну проти України, що суперечить цілям цього Договору, — наголосила Північноатлантична рада. — Визнаючи роль ДЗЗСЄ як наріжного каменя архітектури євроатлантичної безпеки, Союзники вважають неприйнятною ситуацію, за якої держави-учасниці з боку Альянсу дотримуються Договору, тоді як Росія цього не робить. У зв’язку з цим держави-учасниці з боку Альянсу мають намір призупинити дію ДЗЗСЄ на необхідний термін, відповідно до своїх прав згідно з міжнародним правом. Це рішення повністю підтримують усі члени НАТО".

Того ж дня з заявою виступив Держдепартамент США. "Призупинення нами зобов’язань за ДЗЗСЄ відповідає нашим правам згідно з міжнародним правом і є реакцією на докорінну зміну обставин, спричинену поєднанням виходу Росії з Договору та її тривалої повномасштабної агресивної війни проти України — ще однієї держави-учасниці ДЗЗСЄ, — із застосуванням саме тих сил, які цей Договір покликаний обмежувати, — наголошувалося в заяві. — Ми дійшли висновку, що не повинні надалі бути зв’язаними договором, якого не дотримується Росія. Призупинення зобов’язань за ДЗЗСЄ посилить спроможність Альянсу до стримування та оборони шляхом усунення обмежень, що впливають на планування, розгортання військ і проведення навчань".

Непочутий сигнал

Примітно, що і Північноатлантична рада, і Держдепартамент США у своїх заявах обґрунтували своє рішення не лише виходом Росії з ДЗЗСЄ, а й війною Росії проти України. Це був чіткий сигнал Україні, що можна спокійно виходити з цього договору, усі на Заході це вітатимуть.

Ба більше, Держдеп прямо підштовхував до цього кроку. "Низка наших партнерів за ДЗЗСЄ, які не є членами НАТО, також підтримують це рішення та мають намір приєднатися до нас у призупиненні зобов’язань за Договором у відповідь на дії Росії", — йшлося в його заяві.

Було би природно очікувати, що першою до рішення НАТО приєднається Україна. Але ні. Першою була Молдова. 6 березня 2024 року Молдова призупинила дію ДЗЗСЄ, а 12 квітня того ж року парламент Молдови остаточно схвалив припинення дії договору.

24 травня 2024 року Лукашенко за прикладом Путіна підписав закон Білорусі про припинення дії ДЗЗСУ. Тобто Україна залишилася єдиним "острівцем виконання ДЗЗСЄ" у Європі.

17 листопада 2025 року президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв підписав указ про призупинення дії ДЗЗСЄ.

Але Зеленський гальмував. Лише 27 липня 2025 року міністр закордонних справ Андрій Сибіга повідомив, що на нараді керівників закордонних дипломатичних установ України у Києві "ініціювали зупинення виконання зобов’язань за Договором про звичайні збройні сили в Європі". Він назвав це "кроком для нашого посилення", і безліч медіа впевнено написали, що "Україна зупиняє виконання зобов’язань за ДЗЗСЄ".

Однак ініціювання — це ще не рішення. Це був черговий прояв стилю, притаманного Зеленському: гучний анонс майбутньої дії, який сприймається усіма довірливими, як сама дія, а далі тиха відсутність анонсованої дії.

Чому Зеленський гальмував

І ось зараз Зеленський нарешті робить те, що можна було зробити ще в листопаді 2023 року. Причому він мав півроку на підготовку законопроєкта — адже держдума РФ денонсувала ДЗЗСЄ ще в травні 2023-го.

Майже трирічне гальмування має одну-єдину причину: невміння і небажання мислити стратегічно. Оскільки ліміти договору де-факто не заважали ЗСУ воювати, Зеленський просто відкладав цю процедуру "на потім", фокусуючись на своїх поточних інтересах. Проблема просто лежала "у довгій шухляді", бо не створювала миттєвих незручностей.

Процес денонсації або призупинення таких масштабних угод вимагає скоординованої роботи багатьох органів — МЗС, Міноборони, Мін'юсту, президента і, зрештою, парламенту. Схоже, що донедавна у керівництва держави просто не було політичної волі запускати цей бюрократичний маховик, аж поки ситуація не стала критичною.

Те, що законопроєкт про призупинення договору з'явився лише зараз, одразу слідом за президентським указом щодо флангових обмежень, свідчить про те, що влада поспіхом виправляє власні минулі упущення. Ймовірно, це пов'язано із підготовкою до серйозних дипломатичних процесів, де застарілий статус України в цьому договорі раптово став реальним юридичним клопотом, який довелося вирішувати в екстреному порядку.

Поточні розмови про потенційні переговори, заморозку війни чи нові безпекові контури змусили Зеленського терміново зафіксувати статус-кво на папері. І тепер постає нове питання: які ж такі термінові фактори примусили Банкову змінити своє ставлення до цієї проблеми? Чому те, що три роки гальмувалося, раптом виявилося терміново необхідним?

Підстава для надії

Звісно, тут можна шукати конспірологічних сценаріїв. Однак розгадка може виявитися цілком позитивною.

Скасування старих угод може бути зачисткою юридичного поля, як мінімум, під коаліцію охочих (яка готова розміщувати свої війська чи тренувальні місії безпосередньо на території України), або й навіть під новий оборонний союз. Поки на папері діють ліміти ДЗЗСЄ, країна просто не може повноцінно інтегруватися у нові формати колективної оборони. Щоб сподіватися на гарантії безпеки від коаліції охочих та проситися у нові європейські оборонні альянси, Україна має повністю зняти з себе цей юридичний тягар.