Плавуча фортеця. До чого Кремль готує Крим до 2020 року
Ось і буквально днями представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Вадим Скібіцький заявив, що: "Російська Федерація буде нарощувати військову присутність в Криму, поки не досягне рівня СРСР". Перший етап російського плану з формування з'єднань і частин у Криму, за словами Скибицкого, завершиться в кінці 2020 р.
Спробуємо трохи розібратися в тому, як саме і за якими напрямками росіяни нарощують свою військову присутність. З самого моменту окупації Криму навесні 2014 р. російською пресою у свідомість своїх громадян проштовхувалась думка про те, що анексія Криму мала насамперед військову складову. Вустами різного роду експертів говорилося про те, що Кримський півострів визначить хід і результат гіпотетичних бойових дій на Чорному морі, так і в прилеглих до неї країнах. Для людей, яким це була дуже складна для розуміння конструкція, був пущений більш простий слоган - "якби в Криму не було б російських баз, то були б американські".
Насправді, як показує військова історія, утримати Кримський півострів в умовах традиційної війни (типу Другої світової) практично неможливо, а розвиток нових засобів ураження взагалі зводить його цінність до нуля. Тим же американським кораблям зовсім не обов'язково входити в Чорне море, цілком можна вразити ракетним залпом більшість цілей в європейській частині Росії, перебуваючи, наприклад, в Егейському морі.
Тим не менше після 2014 р. почалася активна мілітаризація півострова, в ході якої реально використовували всю військову інфраструктуру, яка була побудована в радянський час. Так, почалися роботи з відновлення занедбаних аеродромів типу Багерово, де у свій час була злітно-посадочна смуга просто циклопічних розмірів.
Паралельно на місці колишніх радянських військових об'єктів почалося будівництво нових споруд. На тому ж мисі Херсонес розгорнута радіолокаційна станція СПРН "Воронеж-СМ", що працює в сантиметровому діапазоні хвиль (у радянський час тут знаходилася радіолокаційна станція СПРН (система попередження про ракетний напад) типу "Дніпро"). Це дозволяє росіянам у разі ракетного нападу більш точно визначити район падіння бойових блоків.
Як стверджують росіяни, в Криму практично заново відновлена система ППО. За прикриття півострова відповідає 31-я дивізія ППО в складі розташованого в Севастополі 12-го зенітного ракетного полку і розташованого в Феодосії 18-го зенітного ракетного полку. Кожен з них включає в себе два зенітних ракетних дивізіони С-400 і по шість зенітних ракетно-гарматних комплексів "Панцир-С1". Крім того, до складу 31-ї дивізії ППО входить третій радіотехнічний полк (Севастополь). Правда, як показує досвід Сирії, ефективність російських зенітно-ракетних комплексів проти американського (і навіть ізраїльського) ракетної зброї залишає бажати кращого, а в разі великомасштабного конфлікту навряд чи буде серйозним аргументом.
Традиційно росіяни пишаються перевооруженным Чорноморським флотом. Регулярно з'являються повідомлення про нарощування корабельного складу - насамперед за рахунок перекидання ракетних катерів по річкових артеріях. В даний час Чорноморський флот має 34 військовими кораблями і сім'ю підводними човнами. Основна міць - це крилаті ракети "Калібр-НК/ПЛ", дальність дії яких дозволяє вражати цілі, наприклад, у Німеччині та Франції. При цьому одночасно 11 бойових одиниць можуть випустити лише 50 таких ракет. Для порівняння: якийсь заштатний американський есмінець "Дональд Кук", який регулярно з'являється в Одесі, несе до 56 ракет "Томагавк".
Однак якщо спиратися навіть на відкриті дані і досвід застосування російського флоту в ході Сирійської кампанії, то можливості російської військової промисловості для виробництва таких ракет вкрай незначні. За деякими даними, навіть зараз вони не змогли відновити кількість випущених ракет Сирії. Тому у випадку повномасштабної війни з НАТО всього російського Чорноморського флоту вистачить рівно на один ракетний залп.
І ще як в радянські часи цінність Чорноморського флоту обмежується вузьким горлечком протоки Босфор і Дарданелли. Туреччина-член НАТО (принаймні, поки) та в разі будь-якої збройної провокації вони будуть перекриті у першу чергу.
Окреме питання, яке насамперед турбує Європу, це наявність або відсутність у Криму ядерної зброї. Час від часу з'являється інформація про те, що Росія вже передала чи готова перекинути сюди тактичну ядерну зброю у вигляді ракетних комплексів "Іскандер". Зрозуміло, що Москва такі повідомлення не коментує, але, як і у випадку з Калінінградською областю, активно використовує це як важіль тиску на Європу.
Таким чином, можна говорити, що, нарощуючи свої збройні сили в Криму, Росія розглядає цей важливий фактор тиску як на Україну, так і на Європу. У той же час аннексированный півострів все-таки має вкрай обмежене військове значення. І навіть якщо росіяни досягнутий радянського рівня мілітаризації півострова, проте технологічне відставання якщо і дозволить їм достатньо ефективно воювати з Україною чи Грузією, однак повністю програє можливостей НАТО.
У той же час "кийком" для України росіяни розглядають збільшення кількості і якості сухопутних військ. Причому вони розглядаються і як засіб можливого "України примусу до миру", так і в оборонному порядку. Адже цілком очевидна вразливість насамперед північних районів півострова, де в разі початку повномасштабної війни можливе дії ВСУ у сприятливому середовищі (так як ця територія населена переважно кримськими татарами).
Зазначимо також, що наш військово-політичне керівництво серйозно розглядає загрози з Криму і нині в районі адміністративного кордону розгорнута досить потужна угруповання сухопутних військ, а також значно посилена система ППО. Звичайно, навіть у середньостроковій перспективі всерйоз розглядати протиборство ВСУ і російській армії не доводиться, проте військова доктрина України нині передбачає нанесення противнику в короткостроковій перспективі як мінімум неприйнятного рівня втрат. Що з появою в найближчі роки ракетного щита буде реальністю, з якою російським генералам доведеться рахуватися.
