Новий Цивільний кодекс. Навіщо Стефанчуку темне місце в історії

Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроєкт №15150 — новий Цивільний кодекс України. Він налічує дев’ять книг, 19 розділів, 1949 статей плюс 29 перехідних і прикінцевих положень.

Був отриманий депутатами для ознайомлення 9 квітня, а вже 28 квітня 254 нардепи проголосували "за". Мабуть, вони встигли прочитати 40 сторінок пояснювальної записки, 803 сторінки тексту проєкту та 1643 сторінки порівняльної таблиці.

Концептуально про цей проєкт є дві новини: погана та дуже погана. Почнемо з поганої.

Погана новина

Цей проєкт буде прийматися з міркувань політичної доцільності. Його автори — спікер парламенту Руслан Стефанчук та його перший заступник, голова партії "Слуга народу" Олександр Корнієнко (а також три голови підкомітетів комітету з питань правової політики: брат спікера Микола Стефанчук, Іван Калаур, Володимир Ватрас). Тобто "слуги народу" підтримують цей проєкт тому, що він розроблений їхнім керівництвом. Вони дали за кодекс у першому читанні 179 голосів.

Ще 75 голосів дали "Платформа за життя та мир" (16), "Батьківщина" та "Відновлення України" (по 12), "Довіра" (10), позафракційні (9, серед них, звісно, самі Стефанчук та Корнієнко, а також заступниця Стефанчука Олена Кондратюк та екс-спікер Дмитро Разумков), "Голос" (7), "За майбутнє" (6), "Європейська солідарність" (3).

"Ми пройшли дискусії з усіма парламентськими фракціями і групами, ми налаштовані робити це і до другого читання", — розповів Стефанчук. Тобто він особисто буде ходити і умовляти усі фракції та групи дати голосів, можливо, кожній щось обіцяючи навзаєм.

Тому шанси прийняття кодексу в другому читанні можна оцінити як дуже високі. Але його буде прийнято не тому, що він гарний, а чисто з політичних міркувань, за підсумками домовленостей із Стефанчуком, якому він дуже потрібен.

Чому потрібен? Це його місце в історії. 222 роки тому (1804 року) був прийнятий всесвітньо відомий "кодекс Наполеона" — цивільний кодекс Франції, який діє досі. Стефанчук хоче увійти в історію з "кодексом Стефанчука". Він почав працювати над ним ще до того, як став нардепом.

"Проєкт Цивільного кодексу — це результат понад семирічної роботи системної робочої групи, до складу якої увійшли кращі фахівці", — заявив Стефанчук, намагаючись розчулити залу. Він трохи перебільшив: не понад семирічної, а майже семирічної. Почалося все з "робочої групи щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України", створеної урядом Володимира Гройсмана 17 липня 2019 р. Стефанчук увійшов до неї в статусі радника Володимира Зеленського і його представника у парламенті.

Отже, "кодекс Стефанчука", скоріш за все, буде прийнято. Тож можемо перейти до другої новини.

Дуже погана новина

Цей кодекс збудовано на брехні. Це не оціночне судження. Це точний факт згідно з законами логіки, які стверджують, що будь яке твердження, яке містить в собі суперечність, є брехнею. А "кодекс Стефанчука" збудований на таких твердженнях. Сам Стефанчук, звісно, стверджує протилежне. У пояснювальній записці він запевняє, що його кодекс є "внутрішньо узгодженим" актом.

Ось найпростіший приклад з-поміж низки брутальних внутрішніх суперечностей, виявлених Головним науково-експертним управлінням (ГНЕУ) Апарату Верховної Ради (його висновок займає 72 сторінки). Цей приклад стосується кожного журналіста і взагалі будь-кого, хто щось пише чи перепощує у соціальних мережах.

Стаття 34 Конституції гарантує: "Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір". "Кодекс Стефанчука" у статті 32 підтверджує: "Фізична особа має всі особисті права, визначені Конституцією України", але у статті 326 собі суперечить, заперечуючи право вільно поширювати інформацію. Там записана вимога: "Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатися в її достовірності". Тобто якщо хтось поширює, наприклад, свіжий матеріал "Української правди" з фото Зеленського і заголовком "Тому що його друзі заробляють на війні", то він, за "кодексом Стефанчука", зобов’язаний переконатися в достовірності того, що накопав Михайло Ткач.

Фактично це вимога здійснити над собою насилля у неприродний спосіб. Часто люди поширюють матеріали з медіа, не будучи впевненими у їх достовірності і не маючи жодної можливості перевірити їх достовірність. При цьому люди так і зазначають: я не знаю, правда це чи ні, це на совісті журналіста, але я поширюю цю інформацію, бо вона є суспільно важливою.

А "кодекс Стефанчука" каже: о ні, якщо вже поширюєш інформацію, в якій не впевнений, то ти зобов’язаний переконатися в її достовірності. Тобто бери і переконуй себе, або проси друзів, чи записуйся на прийом до психолога, щоб він тебе переконав, чи йди до нейрохірурга, щоб він зробив тобі лоботомію і ти став назавжди переконаним?

Причому ця вимога насильного переконування себе не стосується тих, хто поширює завідомо неправдиву офіційну інформацію — наприклад, заяву Зеленського на Bloomberg New Economy Forum про те, що в Україні корупції "немає зараз". "Кодекс Стефанчука" уточнює, що "фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, не зобов’язана перевіряти її достовірність".

Це дуже схоже на сумнозвісну формулу "друзям — усе, ворогам — закон". Те, що говорить влада, можна поширювати без перевірки. А те, що дізналися незалежні медіа, поширювати не можна, якщо не переконався у достовірності. Тобто — не можна ніколи.

Подарунок чорним реєстраторам

Ще один приклад внутрішньої суперечності "кодексу Стефанчука" з колекції ГНЕУ. "Припис ч. 1 ст. 1923 проєкту, який визначає, що правовстановлювальним є публічний реєстр, через внесення запису до якого відповідно до закону виникає, підлягає зміні, зупиненню, поновленню, припиненню право (обтяження, обмеження), не узгоджується з приписами ст. 11 проекту, відповідно до яких цивільні права та обов’язки виникають із правочинів, актів цивільного законодавства та інших юридичних фактів, а не з реєстраційних процедур як таких. Це створює ризики, за якими, зокрема, помилковий запис або несанкціоноване втручання в систему може бути витлумачено як законна підстава припинення реального права особи", — зазначає ГНЕУ.

Саме через ці ризики виступила проти "кодексу Стефанчука" Наталія Піпа з фракції партії "Голос". "Єврокомісія ще в звіті за 2025 рік написала: зміни можуть сприяти легалізації незаконно приватизованих земель, що є серйозним занепокоєнням Єврокомісії як однієї зі структур, з якою ми співпрацюємо, і зокрема завдяки ній ми маємо останніх 90 мільярдів гривень підтримки, — заявила вона в парламенті, пояснюючи свою позицію. — Кілька хвилин тому президент України написав: придбання вкраденого в усіх нормальних країнах є діянням, яке тягне за собою юридичну відповідальність. Я повністю підтримую цю позицію і саме тому не можу підтримати цей кодекс, бо його суть протилежна. Він легалізує придбання вкраденого: лісів, узбереж, пам’яток, земель, громад".

Про те саме говорять в "Дзеркалі тижня" Ірина Федорів та Юрій Мельник з громадської ініціативи "Голка". "Заступниця міністра юстиції Олена Ференс наголошує, що найбільш спірною залишається книга дев’ята "Публічність прав цивільних". Її Мін’юст у попередньому проєкті взагалі рекомендував виключити. Але Стефанчуку вона чомусь особливо дорога. "Голка" проаналізувала її й виявила норми, що легалізують дерибан державної власності. Якщо парламент підтримає їх — повернути вкрадені землі чи пам’ятки у власність народу України буде неможливо".

Якщо якісь зловмисники зареєстрували право власності на ваше майно, яке не було в реєстрі, — це майно вже не ваше, пояснює Федорів.

Будувати в Україні Гілеад

У Республіці Гілеад — тоталітарній державі з роману Маргарет Етвуд "Оповідь служниці" — діють жорсткі теократичні закони, засновані на радикальному тлумаченні Біблії. Щось подібне побачила Інна Совсун з фракції партії "Голос" у книзі шостій "Право сімейне".

У своїй преамбулі "кодекс Стефанчука" проголошує, що найвища мета, засадничі цінності приватного (цивільного) права — забезпечувати "автономію волі та неприпустимість втручання у приватне життя". А у статті 1513 він прямо суперечить собі і зобов’язує державу втручатися у приватне життя людей, які вирішили розлучитися: "Суд може вживати заходів для примирення подружжя, якщо це відповідає доброзвичайності"; в окремих випадках "суд встановлює строк до шести місяців для примирення подружжя".

Стаття 1553 додає, що "вжиття заходів примирення батьків є обов’язковим" і "суд в ухвалі про відкриття провадження у справі зазначає про направлення батьків до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з метою вжиття таких заходів".

"Були надії, що до суспільства дослухаються й припинять будувати в Україні Гілеад. Але ці надії виявилися марними, — констатує Совсун. — Якщо суддя вирішить, що розлучатися вам неморально та неетично — вас будуть пробувати помирити. Запасайте місяці на судові засідання та зустрічі з людьми, що пхатимуть носа у ваше особисте життя. В особисте життя двох дорослих людей, які ухвалили рішення, що їм краще будувати свої життя окремо. Ну і важливий момент: будь-яке подовження процесу розлучення — це не просто додатковий час, це автоматично тягне збільшення годин роботи юристів і видатків на них. Такі кошти не у всіх є".

Сапфо проти Стефанчука

Прийняття "кодексу Стефанчука" у першому читанні спричинило акцію протесту. Близько сотні людей зібралися у столиці біля стели на Майдані Незалежності. У руках вони тримали плакати "Ні відкату до патріархату", "Чим вимірюється доброзвичайність", "Не ведіть нас в рф", "Новий ЦК — помийна яма", "Ні проєкту 15150", "Я не запрошувала державу у своє ліжко", "Тут вам не росія".

Організатором акції стала феміністична ініціативна група сапфічних жінок "NeКонвенційна", яка виступили проти обмеження прав жінок та дискримінації ЛГБТІК+. (Сапфічні жінки — це парасольковий термін для жінок, яких приваблюють інші жінки, незалежно від їхньої конкретної сексуальної орієнтації. Це поняття охоплює лесбійок, бісексуальних, пансексуальних та інших квір-жінок, походячи від імені давньогрецької поетеси Сапфо.)

"І хоча ми насамперед феміністична і сапфічна ініціатива, сьогодні ми виходили заради всіх людей. Тому що цей законопроєкт вплине не лише на ЛГБТІК+ та жінок", — каже комунікаційниця групи "NeKoнвенційна" Кіра.

Вона абсолютно права: кожен знайде якщо не в одній, то в іншій книзі "кодексу Стефанчука" щось огидне та неприйнятне. І щоб привести цей потворний витвір до людського вигляду (як мінімум, вичистити з нього брехню, тобто логічні суперечності), потрібні спільні зусилля українців усіх орієнтацій.