"Патріарх" на сімох. Чи припиняться церковні розколи після смерті Філарета

Розкольний "патріарх" Никодим

Сім архієреїв УПЦ Київського патріархату 21 березня, наступного дня після смерті патріарха Філарета, провели зібрання, де обрали заміну померлому. Участь у цьому дійстві взяли митрополит Білгородський і Обоянський, екзарх Всеросійський Іоасаф (Шибаєв), митрополит Фалештський, ексзарх Молдови Філарет (Панку), архієпископ Дніпровський Даниїл (Кудибин), єпископ Одеський Никон (Граблюк), єпископ Херсонський Михаїл (Ковалюк), єпископ Валуйський Петро (Москальов) та архієпископ Сумський і Охтирський Никодим (Кобзар). Останній тепер у них — "патріарх". Закордонні архієреї брали участь в зборах онлайн. Архієпископ Білоцерківський та керуючий справами патріархату Андрій (Маруцак) відмовився від участі, пославшись на те, що захід порушує статут церкви

Отже, коротко: група священиків здійснила провокацію для російської гібридної пропаганди. У мережах за поребриком похорон Філарета подають з обов’язковою згадкою про обрання нового "патріарха" з акцентом на розколі. У Росії попри неоднозначність фігури померлого патріарха його завжди вважали "розкольником", тож помстилися навіть мертвому. І тут можна лише підтримати заклики до Служби безпеки України розібратися з провокаторами в рясах. Які, до того ж, ухвалили рішення, яке не відповідає статуту церкви. Її настоятеля має обирати Помісний собор, який складається з єпископів, представників духовенства і мирян. Патріарха обирають таємним голосуванням з числа запропонованих кандидатур, а не зібралися семеро і вибрали з-поміж себе одного. Тобто обрання Никодима в усіх відношеннях є незаконним та неканонічним.

Чи існує УПЦ КП

15 грудня 2018 року на архієрейському соборі Української православної церкви Київського патріархату ухвалили постанову про ліквідацію цієї церкви. Під постановою першим стоїть підпис Філарета. Тоді ж на Об’єднавчому соборі шляхом об’єднання УПЦ КП, УАПЦ і частини УПЦ МП було утворено помісну Православну церкву України (ПЦУ). Після чого до неї перейшли всі функції статутних органів колишньої УПЦ КП. Саме ПЦУ 6 січня 2019 року отримала патріарший і синодальний томос Вселенського Патріархату про автокефалію. 30 січня 2019 року Міністерством культури України зареєстровано статут релігійної організації "Київська метрополія Української православної церкви (Православної церкви України)", а також визнано такими, що втратили чинність, накази міністерства від 12 червня 2017 року про реєстрацію статуту релігійної організації "Київська патріархія Української православної церкви Київського патріархату". Тобто, УПЦ КП фактично й юридично припинила свою діяльність. Окреме роз’яснення щодо цього Мінкультури надало у травні 2019 року після заяви Філарета про існування УПЦ КП під його патріаршим керівництвом. "Київський патріархат не треба відновлювати, бо він був, є і буде. Патріарх Філарет залишається діючим ієрархом. Він має свою єпархію — м. Київ, постійний член Священного Синоду. А раз є діючий патріарх, то є і Київський патріархат", — заявляв Філарет.

Він також наполягав на тому, що його — обдурили. За його словами, ще коли Епіфаній не був предстоятелем ПЦУ, було рішення архієрейського собору, що він представляє українську церкву ззовні, а всередині церквою керуватиме Філарет. Панотець стверджував, що ця домовленість буцімто була порушена. Станом на травень 2019 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Київська патріархія УПЦ КП справді була ще зареєстрована. Юридичний казус полягав у тому, що перед повним припиненням існування є формальна стадія припинення.

20 червня 2019 року Філарет зібрав "помісний собор", на який утім прибули всього кілька єпископів, які колись належали до УПЦ КП. На цьому заході ухвалили постанову відмінити попередню постанову від 15 грудня 2018 року про припинення існування цієї церкви. Також учасники дійства заявили, що томос, наданий Фанаром, ставить ПЦУ у залежність від Константинопольського патріарха. У ПЦУ звинуватили Філарета в розколі та закликали "усвідомити всі згубні наслідки такого вчинку та припинити підрив єдності церкви і єдності українського народу".

Протягом наступних років стосунки між Філаретом і вірними йому священиками та ПЦУ загострилися. Патріарх вимагав від Константинополя нового томосу і навіть відкликав свій підпис під постановою про створення ПЦУ, тривали баталії і в судах. УПЦ КП позивалася до Мінкультури через свою ліквідацію. Зрештою справа дійшла до Верховного суду, який у червні 2021 року відмовився визнати незаконним рішення Помісного собору від 15 грудня 2018 року. Тобто боротьбу в судових інстанціях Філарет програв. У ПЦУ, щоб стишити атаки патріарха, гарантували йому пенсію та довічне служіння у Володимирському соборі. Філарету це рішення не сподобалося. Він призначав єпископів, у ПЦУ називали ці дії неканонічними. Власне, архієреї, які обрали нового "патріарха", — з цих призначенців. Ще наприкінці травня 2019 року митрополит Епіфаній видав указ, згідно з яким документи від імені УПЦ КП, видані після 30 січня 2019 року, є недійсними. 

27 липня 2019 року Священний Синод ПЦУ ухвалив рішення про припинення діяльності релігійної організації "Київська патріархія Української православної церкви Київського патріархату" шляхом приєднання до релігійної організації "Київська митрополія Української Православної Церкви (Православної церкви України)", про що було зроблено відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Цю дату можна вважати остаточною юридичною крапкою в історії УПЦ КП. Для держави така церква в правовому полі не існує. В церковному правовому полі вона не є канонічною. Простіше кажучи, це стало об’єднанням певних людей, які зберігають вірність одній людині — патріарху Філарету. Зі смертю якого вони втратили статусну особистість, якою могли прикривати свою діяльність, у тому числі фінансову. 

У спільній заяві архієреїв, які обрали "патріархом" Никодима, знаходимо два пункти, в яких містяться небезпечні маніпуляції. Перший — акцент на "заповіті Філарета", опублікованому 19 жовтня минулого року. Згідно з цим документом, патріарх заповідав, щоб чин відспівування його у Володимирському соборі здійснили архієреї УПЦ КП, а не ПЦУ. Крім того, закликав до нового собору для створення єдиної Української православної церкви — "незалежної від Москви та Константинополя", з власним патріархом на чолі. У церковному середовищі сумніваються у справжності цього документу. З огляду на вік Філарета, його оточення, щоб чіплятися за статус цієї людини навіть після її смерті, могло просунути потрібні для себе положення, прикриваючи розкольництво "заповітом" патріарха.

Друга маніпуляція — про буцімто "безбожне" перевезення тіла померлого до Михайлівського собору для відспівування, хоча той просив відспівати його у Володимирському соборі. Вже після оприлюднення заповіту, 5 листопада минулого року, Філарет та Епіфаній зустрілися і разом помолилися за перемогу України. Під час цієї зустрічі могла бути досягнута домовленість про примирення, яку не розголошували. На існування домовленості вказує два моменти. По-перше, відспівували померлого і в Михайлівському, і у Володимирському соборах, в останньому його поховали. По-друге, процедурою поховання Філарета завідував настоятель Володимирського собору отець Борис (Табачек). Жодних конфліктів між ним та представниками ПЦУ не було.

Що буде далі з церквою Філарета

Перше і головне — не буде ніякого поглиблення розколу. Швидше, смерть буремного патріарха призведе до остаточного переходу храмів, в яких формально трималася УПЦ КП, до ПЦУ. Передовсім це стосується Володимирського собору. Друге: важливе уточнення, яке нівелює маніпуляції самопроголошеного "патріарха" Никодима, зробив директор Міжнародного інституту афонської спадщини в Україні Сергій Шуміло — відспівування Філарета у Михайлівському Золотоверхому соборі здійснено на прохання близьких родичів патріарха. А в церемонії відспівування взяли участь найближчий багаторічний помічник спочилого Борис Табачек та інші клірики Володимирського собору.

А є і третій момент — ПЦУ та державі спільними зусиллями потрібно формувати історичну пам’ять про Філарета як творця української церкви, виносячи за дужки міфу складні та суперечливі моменти в його діяльності після створення помісної церкви в Україні. Він був контраверсійною постаттю, але ця контраверсійність не повинна використовуватися нашими ворогами для постійного сіяння зерен розколу.