Підрив "Північних потоків". Чому Сергія Кузнецова не захищають як Віталія Марківа

Що німці інкримінують Сергію Кузнецову та українській владі

Німецькі прокурори звинувачують українця в організації групи з кількох професійних водолазів, шкіпера та експерта-вибухотехніка, яка здійснила підрив газогонів з Росії до Німеччини. Прокурори стверджують, що члени групи "діючи від імені української влади" розробили і втілили план з метою "назавжди зупинити транзит газу цими трубопроводами". Короткий опис з обвинувального акту: у місті Росток попередньо на підставних осіб було зафрахтовано яхту, на ній учасники "групи Кузнецова" транспортували велику кількість вибухівки, біля данського острова Борнгольм у міжнародних водах підозрювані закріпили вибухові пристрої з годинниковими детонаторами до трубопроводу і 29 вересня 2022 року це все здетонувало, завдавши значної школи обом "потокам".

Цікаво, що прокурори навіть уточнили: до інциденту "Північний потік — 1" транспортував до Німеччини приблизно половину річних поставок природного газу для виробництва енергії. Таке уточнення носить політичний характер, що нетипово для обвинувальних актів, є очевидним акцент на масштабах збитків, завданих Німеччині діями підривників.

Відразу після події німецькі правоохоронці розпочали розслідування, про перебіг якого ставало відомо ЗМІ. Не виключено, ці витоки були навмисними, щоб підкреслити український слід у справі. Називалися прізвища й інших членів групи, що доводить витік саме з німецького боку. 21 серпня минулого року італійська поліція арештувала Кузнецова на прохання Німеччини. Українець розшукувався за підозрою у диверсії, однак суд міста Болонья чомусь перекваліфікував справу на тероризм. Адвокати Кузнецова оскаржили це рішення і 16 жовтня верховний суд Італії скасував екстрадицію українця до Німеччини, проте апеляційний суд Болоньї повторно дозволив екстрадицію. Кузнецов спростовує свою причетність до підриву газопроводів та оголосив голодування в італійській тюрмі. 11 листопада минулого року омбудсмен Дмитро Лубінець повідомляв, що Кузнецов припинив голодування, а вже 19 листопада верховний суд Італії відхилив його апеляцію, підтвердивши видачу Німеччині. Після екстрадиції він очікує суду в тюрмі. Кузнецов подавав апеляцію на тримання під вартою, але суд її відхилив.

Паралельно у Польщі наприкінці вересня затримали Володимира Журавльова, ще одного підозрюваного у справі про підрив "Північних потоків". На відміну від італійців, поляки проявили більше гнучкості й відхилили вимогу Німеччини про екстрадицію затриманого. Судову відмову німцям вітали і президент Кароль Навроцький, і прем’єр Дональд Туск.

На тлі історії з екстрадицією Кузнецова видання The Wall Street Journal із посиланням на німецьких правоохоронців повідомило, що за підривом газогонів буцімто стояв колишній головком ЗСУ Валерій Залужний. Той прокоментував публікацію багатозначним дописом: "Нам ще буде весело, але вже точно ніколи не буде соромно". А вже у лютому цього року чітко заявив: жодного стосунку до підриву не має, "чи то на жаль, чи то на щастя — хай вже кожен собі зробить висновок". Тоді ж Залужний звернув увагу на важливий момент: "Північний потік" — власність "Газпрому", але чомусь німецький уряд дуже переймається за майно Росії. Він припустив, що у справі про "Північні потоки" "розпочалася боротьба за страхові виплати", яка "набирає обертів і намагається захопити все більше і більше учасників".

Залужний вказав на те, що процес "чомусь вийшов із точки зору абсолютно юридичного кримінального бачення більше, мабуть, в політичну площину". Власне, згадане уточнення про масштаби збитків в обвинувальному акті підтверджує його слова. Також варто нагадати, що свої розслідування проводили Данія і Швеція, обидві країни закрили справи через відсутність підстав для їхнього порушення. Німеччина ж не лише не закрила, а й судячи з тексту оприлюдненого обвинувального акту вказує на причетність української влади до підриву "Північних потоків". Кузнецову навіть пропонувати визнати провину в обмін на зменшення терміну ув’язнення (йому загрожує 15 років тюрми), але він від такої угоди зі слідством відмовився, наполягаючи на своїй невинуватості.

Історія з Марківим як приклад ефективного захисту українців за кордоном

Сказати, що кремлівська пропаганда радіє ситуації, — нічого не сказати. За поребриком обвинувачення Кузнецову — топ-тема. А сталося це значною мірою через дивну поведінку української влади, яка ніколи не визнавала причетності до підриву "потоків", що логічно, але й не допомагала затриманому Кузнецову, а от це потребує пояснень. Президент Володимир Зеленський прокоментував перебіг подій навколо звинувачень українця у злочині вкрай нечітко: не знаємо "усіх деталей цього процесу", зможемо відповідно відреагувати, "коли отримаємо більше деталей". Виходить, глава держави не в курсі кримінальної справи, в якій Німеччина хоче звинуватити нашу державу в організації підриву "Північних потоків"? Тоді його радники не зовсім на своєму місці.

Захистом українця займається адвокат Микола Катеринчук, екснардеп чотирьох кликань. Чи координує він свій правозахист з державними інституціями, невідомо. Також про стан справ знає Лубінець, який заявляв про порушення прав Кузнецова ще в Італії. Щодо ступеня ангажованості у порятунок громадянина України наших Міністерства юстиції, прокуратури, дипломатії і так далі — так само нічого невідомо. Принаймні заяв ніхто не робив. Тут відразу згадався інший українець, який опинився у схожій ситуації — Віталій Марків, якого у 2019 році італійський суд засудив на 24 роки тюрми у справі, сфабрикованій за доносом росіян та їхніх агентів впливу на Апеннінах. Україні вдалося добитися справедливості і повернути свого громадянина додому.

Варто нагадати, як тоді діяла наша держава. Нацгвардієць Марків брав участь у боях в районі Слов’янська, захопленого у 2014 році групою російських терористів на чолі з Ігорем Гіркіним (Стрєлковим), котрий наразі сидить в тюрмі в Росії. Троє журналістів — італієць Андреа Рокеллі, француз Вільям Рогелон та росіянин (його чомусь називали правозахисником) Андрій Миронов, які незаконно перебували на території захопленого терористами українського міста, потрапили під обстріл. Італієць та росіянин загинули, а француз потім був свідком у справі Марківа. Не на боці українця. У 2017 році без виїзду на місце загибелі Рокеллі розслідування почали італійські правоохоронці. Про це в Україні ніхто й не знав. Але було відомо, що в Росії українця оголосили в міжнародний розшук. Оскільки Марків окрім українського має ще й італійське громадянство, він без задньої думки у 2017 році поїхав провідати маму в Італії, де був затриманий. У липні 2019 року суд містечка Павія, звідки родом загиблий Рокеллі, засудив Марківа до 24 років тюрми, хоча навіть прокурор просив менше, 17 років.

У цій справі політична мотивація була очевидною. Існувала підозра, що не обійшлося без російських грошей. Для порятунку несправедливо засудженого українця було задіяно чималий ресурс — від юридичного супроводу італійськими адвокатами й детального розслідування в Україні (цим займалося МВС під особистим контролем тодішнього міністра Арсена Авакова) до контактів в італійській владі та навіть з папою Франциском, до якого звертався президент Зеленський. В Україні активно розгорнулася інформаційна кампанія на підтримку Марківа. У підсумку у грудні 2021 року вдалося отримати остаточне рішення про закриття справи та виправдання українського солдата.

Німеччина зацікавлена у судовому визнанні провини України?

Чому точно так само наша влада не діяла після затримання Кузнецова ще в Італії? Бо тема підриву "Північних потоків" політично незручна у стосунках із Берліном? Чи тому, що в ній згадувалося прізвище Залужного? Не складно здогадатися, що тепер судове засідання ризикує перетворитися на шоу для Кремля з рішенням, дуже поганим як для Кузнецова, так і для України. Комерційні структури, задіяні в проекті "Північних потоків", позиватимуться до міжнародних судів із вимогою компенсувати їхні збитки.

Якщо версія Залужного про страхові виплати правильна, тоді стає зрозумілим, чому німецька влада не зупинила розслідування, — "постраждалі" бізнесмени вимагатимуть компенсацій від Німеччини, а вона переадресовуватиме їх до Києва. Тому діяти потрібно терміново, тим більше є історія з порятунком Марківа. Нема потреби визнавати причетність до підриву "потоків", досить того, що Україна бореться за права свого громадянина, якого хочуть незаконно засудити. Визволення Кузнецова має стати темою переговорів із німецькою владою, також слід розгорнути медіа-кампанію та вуличні акції на його підтримку з акцентом на тому, що ця справа — на руку Росії та її шредерам у Німеччині. А їх вистачає. У березні якийсь німецький пенсіонер позивався проти Кузнецова за те, що через підрив "потоків" зросла його платіжка за газ. Як припускав адвокат Катеринчук, за цим позовом може стояти "Альтернатива для Німеччини".

Існує думка, що Україна може визнати, що російські газопроводи було пошкоджено в наших інтересах, та сплатити певну суму німецьким компаніям в обмін на знаття звинувачень з Кузнецова та інших осіб. Але така думка — сумнівна. По-перше, у справі, точніше в її версії німецької прокуратури, є вказівка у бік України, але немає доказів. Визнати, щоб армія німецьких пенсіонерів судилася з нашою державою, а ультраправі отримували з цього політичний зиск? По-друге, компанії, які працювали з "Газпромом", не були і ніколи не будуть нашими друзями, щось їм платити — в принципі неправильно. По-третє, підрив цивільних інфраструктурних об’єктів в Європі, навіть якщо це російські газові труби, — не те, за що розумно брати відповідальність. Нехай краще ця історія залишається конспірологією після того, як німецькі прокурори проваляться в суді. Цього можна досягнути ефективним захистом Кузнецова та його адвокатуванням на політичному рівні. А потім вже ми самі розбиратимемося, що в підриві "потоків" правда, а що — ні.