• USD 26.9
  • EUR 32.6
  • GBP 37.9
Спецпроєкти

Після Блінкена. Три сценарії розвитку українсько-американських відносин

Що саме показав приїзд до України американської делегації і за яким сценарієм Банкова працюватиме із США? Про це — у доповіді, підготовленій Українським інститутом майбутнього

Ентоні Блінкен маха рукою, коли їде після дипломатичного візиту в Україну, в міжнародному аеропорту Бориспіль 6 травня 2021 р. / Getty Images
Зміст

Із якими подіями збігся візит Блінкена  

  1. Стабілізація рейтингу президента на рівні 27-28%. Ці цифри показують практично усі соціологічні дослідження, зокрема і дослідження, проведені Українським інститутом майбутнього. При цьому найближчий конкурент відстає від чинного президента майже у 2 рази, а сама стабілізація відбулась завдяки кільком важливим моментам. Перший – це консенсус олігархів, який зводиться до того, що встановлюються певні правила співпраці з олігархами: їхні бізнеси держава не чіпає в обмін на повну толерантність телеканалів, які їм належать. Другий – це санкційна політика, яка призвела до закриття трьох «каналів Медведчука», які, по суті, були головним джерелом негативної інформації щодо Володимира Зеленського, — така політика демонструє, що президент щось робить. Це і дозволило зупинити падіння рейтингу Зеленського і стабілізувати його.
  2.  Світова кон’юнктура цін на залізну руду та зернові, що складають основу експорту України, є настільки позитивною, що на сьогодні ніхто з серйозних економістів у країні не має сумнівів, що ми можемо прожити без допомоги МВФ у 2021-2022 роках. Це, своєю чергою, дозволяє Офісу президента більш вільно почувати себе в міжнародних переговорах з основними донорами України.
  3.  В антикорупційній політиці було ухвалене рішення залишити керівника НАБУ Артема Ситника до кінця його терміну (квітень 2022 року), головна увага зараз зосереджена на обранні нового очільника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Це у майбутньому, очевидно, може призвести до цілого ряду скандалів, включно навіть з можливим скасуванням нинішнього конкурсу. Паралельно підготовані зміни до закону про Національне антикорупційне бюро, де ключовим пунктом є право вето РНБО на призначення тієї чи іншої кандидатури (це є принциповим моментом для Офісу президента і водночас викликає найбільше роздратування у донорів, що вилилось у відповідну доповідну записку Центру протидії корупції). Проте саме ці речі (новий керівник САП та право вето РНБО) показують зміни в підходах до кадрової політики в офісі президента.
  4.  Напередодні візиту Блінкена відбулась зміна керівника НАК «Нафтогаз України» без будь-якого погодження з донорами. Це можна трактувати як бажання Офісу президента продемонструвати, що у майбутньому у внутрішньоукраїнських кадрових питаннях він буде опиратися на власну думку та думку своїх радників, без додаткових узгоджень.
  5.  В Офісі президента вважають, що оскільки в України немає фінансових труднощів, можна дещо змінити тональність і тематику переговорів із "Великою сімкою" (G7). І в основу всієї переговорної риторики слід покласти не питання реформ і корупції, а питання безпеки і війни на сході. Простіше кажучи, внутрішні питання входять до виключної компетенції Офісу президента, а безпекові мають вирішуватись Україною спільно із Заходом.

Що хотіли сказати США в Києві

Візит державного секретаря США Ентоні Блінкена в Україну мав на меті виконання кількох важливих задач.

  1. Висловити невдоволення політичним керівництвом України через невиконання низки інституційних реформ, яких вимагають західні партнери з 2014 року.
  2. Продемонструвати солідарність з Україною на тлі військово-політичної ескалації з Росією.
  3. Реконсолідувати політичний вплив США на Київ після 4 років правління Трампа та напередодні початку стратегічного діалогу з Москвою.

 1.   Візит Блінкена відбувся за тиждень після того, як в Україні відбулися скандальні кадрові зміни у ключових держкорпораціях — НАК "Нафтогаз" та "Укроборонпром". Ці рішення викликали невдоволення у США, а Держдепартамент навіть розкритикував їх у своєму Twitter. Вашингтон вже давно вимагає від України проведення низки інституційних та економічних змін, які створять відповідне політичне середовище, що полегшить Вашингтону управління процесами та дасть можливість встановити посилений контроль над керівними елітами у Києві.

Ці зміни містять наступні пункти:

  • посилення у політичній системі України антикорупційних структур, створених за прямої участі США, — НАБУ, САП, НАЗК і Антикорупційного суду, через які Вашингтон зможе безпосередньо впливати на внутрішньополітичну ситуацію та керувати частиною еліт;
  • лібералізація національної економіки, послаблення впливу в ній національних олігархічних груп та монополій для створення конкурентного середовища та полегшеного доступу до нього транснаціональних (американських зокрема) корпорацій;
  • реформа системи правосуддя, щоб зменшити корупційну складову, посилити відповідальність суддів, покращити їхню кваліфікацію та вивести з-під контролю фінансово-олігархічних політичних сил, передавши контроль зовнішнім структурам.

2.   Візит державного секретаря США не випадково відбувся після військово-політичної ескалації з боку РФ, яка протягом трьох тижнів накопичила близько 150 тисяч військових біля кордону з Україною і погрожувала новим спалахом військових дій з кількох напрямків. Для адміністрації Джо Байдена вкрай важливо продемонструвати підтримку своїм партнерам у Європі й Україні, яка з 2014 року отримує фінансову, політичну, дипломатичну та військову допомогу від США. Якщо таку підтримку не буде продемонстровано, це стане сигналом для суперників Сполучених Штатів на міжнародній арені (Росія, Китай, Туреччина, Іран тощо) активніше кидати виклик Вашингтону.

3. Візит головного дипломата США також мав на меті реанімувати втрачений після 4 років правління Дональда Трампа вплив демократів у Києві. Після турбулентних 2017-2020 років адміністрація Джо Байдена зацікавлена закрити ці неприємні історії та дати відносинам із Києвом свіжий старт. Крім того, Держдепартаменту необхідно відновити пошкоджений за часів Помпео зв’язок з посольством США в Києві, яке опинилося в епіцентрі скандалу з імпічментом проти Трампа, що коштувало посад двом американським послам. Саме тому під час візиту Блінкен встиг зустрітися зі співробітниками посольства.

Для Вашингтона важливо відновити свої політичні позиції серед основних українських прозахідних партій. При цьому у США прагнуть відфільтрувати тих українських політиків, які виступали на боці Дональда Трампа, або допомагали його адвокату Рудольфу Джуліані, проти якого у Сполучених Штатах відкриті кримінальні провадження. У адміністрації Байдена не забули історію з імпічментом, тому не мають повноцінної довіри до українських політиків, а до деяких (Коломойський, Єрмак, Дубінський, Деркач тощо) мають конкретні претензії і вважають, що вони могли бути залучені до сумнівних схем Джуліані та його бізнес-партнера Лева Парнаса. Партія "Слуга народу" в цьому контексті є для США новою, і вони сприймають її як котел різних політичних впливів, а тому будуть намагатися встановити з нею зв’язок окремо від Офісу президента й уряду. Невипадково на переговорах з президентом України Ентоні Блінкен говорив саме про початок "шляху до оживлення нашого партнерства", тим самим натякаючи на те, що з цим партнерством щось пішло не так, і потрібен деякий час і певні кроки з обох боків. 

Зрештою, для адміністрації Байдена важливо продемонструвати свою готовність діяти жорстко та рішуче у співпраці з Києвом і розвіяти ілюзії щодо того, що ця адміністрація буде такою ж лояльною та м’якою, якою була команда Барака Обами. Візит Блінкена показав, що для Сполучених Штатів головне — це результат, і будь-які "бонуси" відтепер будуть лише за конкретні дії України.

Аналізуючи інтерв’ю та коментарі державного секретаря США українським та американським ЗМІ, його пресконференцію з президентом, опубліковані тези розмов з прем’єр-міністром та міністром закордонних справ, а також заяви Білого дому, можна виділити кілька важливих меседжів, які привіз із собою Ентоні Блінкен з Вашингтона.

Меседж №1. Україна не отримає ПДЧ у НАТО найближчим часом

Перед і під час візиту представники США уникали будь-яких гучних заяв стосовно теми членства України в НАТО, яку в Києві обговорювали на усіх каналах останні три тижні. В інтерв’ю телеканалу ВВС напередодні візиту Блінкен не став розлого відповідати на питання щодо вступу України до НАТО, обмежившись лише тим, що цей момент "обговорюється".

Під час переговорів з прем’єр-міністром та головою МЗС України американський дипломат взагалі нічого про Альянс не говорив, а під час пресконференції з Володимиром Зеленським лише сказав, що вони "обговорили" євроатлантичні плани України. Навіть під час відповідей на питання журналістів жодних заяв від Ентоні Блінкена щодо НАТО не було.

Свою позицію щодо вступу України до НАТО Блінкен висловив лише в інтерв’ю Олені Фроляк з ICTV, коли на питання журналістки знову відповів загальними тезами про те, що "двері НАТО завжди відкриті". Не став фокусуватися на українському кейсі, а лише нагадав про те, що для вступу в Альянс потрібно пройти чималий шлях у запровадженні стандартів і проведенні реформ, які очевидно Київ ще не здійснив.

Цікаво, що вже після візиту Білий дім відредагував свою стенограму про підтримку вступу України в НАТО: прибрав згадку про Україну, залишивши лише фразу про "відкриті двері" для "усіх, хто буде готовий виконати зобов’язання та взяти на себе відповідальність щодо членства".

Меседж №2. Якщо Україні щось потрібно від США, слід виконати конкретні вимоги Вашингтона

Дуже багато уваги під час візиту США приділили саме внутрішнім перетворенням в Україні та своєму невдоволенню повільним темпом реформ. А під час переговорів із Зеленським державний секретар Блінкен виокремив дві головні загрози, які стоять перед Україною: агресія Росії та "агресія з боку корупції, олігархів й інших, які ставлять свої інтереси вище інтересів українського народу". Причому Блінкен обидві загрози поставив на один рівень і кілька разів закликав Київ до здійснення реформ: зміни системи судочинства, посилення боротьби з корупцією, зміцнення антикорупційних інститутів, послаблення олігархів і подальше запровадження "корпоративного управління" (тут Блінкен згадував кейс "Нафтогазу"). В інтерв’ю телеканалу ICTV державний секретар наголосив на тому, що заміна керівництва "Нафтогазу" надіслала "дуже поганий сигнал" для зовнішньої аудиторії.

Навіть у меседжах до американської аудиторії у розмові з журналісткою Андреа Мітчелл Ентоні Блінкен знову навів метафору про "агресію проти України зсередини" і висловив занепокоєння тим, як внутрішня корупція на національному рівні "знищує демократію", показуючи, що для Вашингтона питання боротьби з корупцією в контексті більш широкого протистояння з національним олігархатом є топпріоритетом, можливо, навіть більшим, аніж стримування Росії.

Державний секретар, вочевидь, вимагав від українських політиків реальних результатів, а не лише ухвалення змін на папері. Наприкінці своєї розмови з Зеленським Блінкен наголосив на тому, що "закони дуже важливі, але так само важливою є їхня імплементація". Власне, у цьому проглядається все більша твердість та суворість позиції США щодо України: Штати більше не влаштовують ухвалення десятків рішень, які потім блокуються на етапі втілення, їм потрібні конкретні зміни, і під це Сполучені Штати готові дати Києву те, чого він захоче.

Ентоні Блінкен проілюстрував такий підхід, коли відповідав на питання про ймовірність візиту Джо Байдена до України на 30-річчя незалежності і саміт "Кримської платформи". Державний секретар не став нічого обіцяти — заявив, що передасть запрошення президенту, але зауважив, що впевненості у візиті наразі немає, зокрема, через "ускладнення у зв’язку з пандемією COVID-19".

Так само у питанні надання Україні додаткової військово-фінансової підтримки Блінкен не став нічого обіцяти, а в інтерв’ю "Радіо Свобода" відповів, що це важливо, але в Пентагоні досі "обговорюється така можливість".

Меседж №3. США зроблять усе, що можуть, щоб допомогти Україні захищатися від Росії, але воювати вона має самостійно, як і боротися з внутрішніми ворогами та проводити реформи

Ще під час передвиборчої кампанії у США Джо Байден дав зрозуміти, що продовжуватиме стратегічний курс США на переорієнтацію на внутрішні проблеми. У зовнішній політиці нова адміністрація вирішила сконцентруватися на глобальному суперництві з Китаєм та розбудові регіональних альянсів, яким Вашингтон хоче передати частину поліцейських функцій, що американці не можуть або не хочуть більше брати на себе. Україна не є пріоритетом зовнішньої політики США, а відтак належить до тих питань, у які США не мають наміру глибоко втручатися. Тому Сполучені Штати постійно наголошують на тому, що Україна отримуватиме підтримку Вашингтона, але має діяти і зміцнюватися самостійно, не чекаючи "кавалерії з-за кордону".

Так, в інтерв’ю британському телеканалу ВВС напередодні приїзду в Київ Ентоні Блінкен заявив, що США "дуже ретельно стежать" за ситуацією на українсько-російському кордоні, і визнав, що Росія справді не відвела усі свої війська, але нічого не сказав про додаткову військову підтримку, яку США готові чи мають намір надати Україні. Це попри те, що офіційний Київ кілька разів звертався до США із проханням збільшити військово-фінансову підтримку для протидії російській агресії.

В іншому інтерв’ю, яке Блінкен дав американському телеканалу MSNBC, державний секретар також обговорював питання підтримки України. Але на питання, чи будуть США захищати Київ у разі вторгнення РФ, Ентоні Блінкен ухилився від прямої відповіді та заявив, що його країна, так само як і союзники США у Європі, готова "допомагати Україні захищатися через безпекову співпрацю, радників".

До того ж, у своїх коментарях державний секретар США пояснив, що США готові відповідати (а не наступати) на ворожі дії Росії, лише якщо вони зачіпають безпосередньо американські інтереси. Такі конкретні ворожі дії, за прикладами Блінкена, включають втручання у вибори в США, хакерські атаки та вбивства американських військовослужбовців. Тобто, це стосується усіх країн, а не лише України. Санкції, які США з січня цього року запровадили проти РФ, у пояснювальній записці Держказначейства США також стосуються виключно внутрішньо-американської безпеки, а не України, Донбасу чи Криму.

Державний секретар Ентоні Блінкен навіть згадав про ув’язнення опозиціонера Олексія Навального як про проблемне питання, яке у США аналізують та на яке готові реагувати, але симетрично — у межах свого механізму санкцій за порушення прав людини, але не більше.

Що стосується внутрішньої політики України, то Ентоні Блінкен також недвозначно заявляв, що українська влада, звісно, може розраховувати на підтримку США, але лише за умови виконання конкретних вимог, і якщо Київ захоче здійснити необхідні перетворення. Те саме державний секретар сказав і після переговорів з прем’єр-міністром Шмигалем.

Меседж №4. США не мають наміру воювати з Росією, розвалювати її або скидати Путіна, їхня мета — стратегічне стримування та обережний діалог, не більше

Ще у своєму 8-хвилинному спеціальному виступі 15 квітня, коли була реальна загроза військової ескалації між РФ та Україною, президент США Джо Байден заявив, що він хоче "передбачуваних та стабільних відносин" з Росією. У коментарях британському радіо державний секретар Блінкен повторив ці слова. До приїзду в Україну Блінкен з командою брав участь у засіданні міністрів закордонних справ країн "Великої сімки" у Лондоні. Хоча учасники засудили дії Росії останніх тижнів, вони вирішили не вдаватися до жодних практичних конфронтаційних кроків на цьому напрямку (нові санкції, дипломатичні обмеження або збільшення допомоги Україні).

В інтерв’ю "Радіо Свобода" Ентоні Блінкен відмовився відповідати на запитання, чи відключать Росію від SWIFT у разі нової ескалації. Замість цього він заявив, що "гіпотетичні рішення обговорювати не бажає", але у Вашингтоні "розглядають усі варіанти". Таким чином, державний секретар дав зрозуміти, що американці занепокоєні поведінкою Росії, засуджують її, готові до обмежених дій, але якщо мова не йде про повномасштабне вторгнення, то йти на таку ж масштабну конфронтацію США першими не будуть, а особливо напередодні потенційного саміту Путіна — Байдена у Європі. Цікаво, що і питання нових антиросійських санкцій поставлене на паузу, і США будуть ним "торгуватися" з Путіним, а тому поки що, за словами Блінкена, у Вашингтоні сподіваються, що "нових санкцій не побачать".

Щодо самої Росії та її геополітики, Ентоні Блінкен чітко заявив, що Вашингтон не має наміру вести діалог з РФ у старих категоріях післявоєнного світу на кшталт "сфери впливу", "зони інтересів" чи "геополітичного підчерев’я". У тому ж інтерв’ю "Радіо Свобода" державний секретар повідомив, що для США такі дискусії неприйнятні, але вони хочуть вийти на якийсь притомний компроміс, щоб це виглядало як Realpolitik моделі XX століття. Окрім цього, за словами Блінкена, для них "червона лінія" у дискусіях з Володимиром Путіним — "територіальна цілісність, демократія та суверенітет України", тобто недопущення повномасштабного вторгнення та розділення країни в результаті окупації нових територій. Усе інше, як можна припустити, буде предметом розмови. Про те, що адміністрація Джо Байдена може в теорії піти на політичний компроміс з Росією щодо конфлікту в Україні, Ентоні Блінкен заявив і під час інтерв’ю телеканалу ICTV, коли висловив сподівання, що частиною передбачуваних і стабільних відносин з РФ стане "більш реалістична та глибока співпраця з Україною щодо завершення окупації, відновлення суверенітету й територіальної цілісності України та відновлення контролю над кордоном".

Пріоритети України і результати зустрічей

Загальний фон

Українсько-американські відносини після інавгурації Джозефа Байдена носили і носять двоїстий характер:

  • зберігається міжпартійний консенсус в США щодо питань підтримки України. Він обумовлений інтересами Сполучених Штатів у регіоні. Зокрема, посиленням позицій Триморʼя, стримуванням Росії, Туреччини та Китаю, контролю і впливу на ключові групи сировинного експорту (наприклад, зерно, руди), контролю над транспортними коридорами;
  •  з іншого боку, представники українських еліт в контактах з американською владою останніми роками намагаються знайти «персональні відносини», відсуваючи питання інституційної співпраці на другий план. За такого підходу цілком логічними (з погляду українців) виглядали регулярні спроби «надати послугу» – підіграти представникам американських політичних груп у внутрішньополітичній боротьбі. Такі дії вчинялись як щодо демократів, так і щодо республіканців різними українськими політиками. Інформація ставала публічною і створювала проблеми американським партнерам. В результаті вже до 2020 року питання розвитку відносин з Києвом стали «токсичними» для представників обох партій.

 У короткостроковій перспективі ситуацію можна сприймати з певною часткою оптимізму – будь-яке рішення влади США про зміну рівня підтримки України стане обʼєктом критики опонентів. Тобто рівень поточного військового, економічного і політичного сприяння зберігається. Утім, немає шансів на його розширення – критикуватися буде будь-яке (!) рішення.

Водночас для США у відносинах з Україною дедалі більш актуальними стають питання ефективності політики підтримки. Йдеться як про продовження старих програм, так і про оцінку результатів уже вкладених ресурсів. Зокрема, з метою мінімізувати майбутні ризики від співпраці із Києвом, перевівши контакти з українською владою на більш прогнозоване поле, природно — зі збільшенням свого впливу. На перший план виходять питання антикорупційної політики, корпоративного управління, посилення впливу на українські еліти (як політичні, так і олігархічні). На цьому тлі поява проблем в США у деяких українських бізнесменів та політичних лідерів виглядає логічною і передбачуваною.

У внутрішньополітичних процесах підтримка влади з боку США сприймається українськими елітами як підтвердження власної легітимності, високого рівня впливу. Тезова конструкція активно підтримується мережею НУО, які отримують фінансування по лінії USAID, та інших американських організацій, котрі видають гранти. А також значною частиною українських ЗМІ: як тими, що належать олігархічним групам, так і «ліберальними» інтернет-виданнями.

На цьому тлі обмеженість контактів президента Зеленського з адміністрацією Джозефа Байдена сприймалася в Києві як проблема. Підстав для занепокоєння було кілька. Наведемо ключові сигнали:

  • Американські еліти на тлі скандалів передвиборчого періоду не поспішали йти на «особисті контакти» з представниками української влади.
  • Посольством США в Україні від липня 2019 року керують тимчасові повірені у справах. Ситуація не змінилася після зміни президента – питання призначення посла досі не вирішене.
  • Довге очікування першої телефонної розмови нового президента США з президентом Зеленським спричинило інформаційні хвилі в українських ЗМІ.

Цілі (очікування) української сторони

Для української влади візит американської делегації на чолі з Ентоні Блінкеном був важливим сам по собі, як демонстрація успішності відносин із США. Але, крім загального фону, можна сформулювати пʼять ключових завдань для офіційного Києва.

1. Вийти із зони токсичності. Продемонструвати можливість плідного діалогу Вашингтона і Києва. Зняти питання американських партнерів щодо кадрової політики Офісу президента Зеленського, пояснити логіку тактичних союзів з українськими ФПГ. Переконати американських партнерів у тому, що нова українська влада, попри серію скандалів через імпічмент, персональні претензії з боку США до Дубинського, Деркача, Єрмака, Коломойського та інших, є передбачуваним і надійним партнером.

У цьому ж блоці окремо варто згадати запланований до виходу фільм-розслідування Христо Грозєва (Bellingcat) про російські ПВК, одна або кілька частин якого будуть присвячені операції щодо затримання "вагнерівців" улітку 2020 року. Оскільки скасування зйомок і премʼєри неможливе, в інтересах оточення Зеленського мінімізувати у фільмі-розслідуванні обсяг інформації, що стосується України, і відстрочити дату премʼєри на максимально далекий термін.

2. Пошук зрозумілих механізмів взаємодії з Вашингтоном. Політика особистих контактів навряд чи стане робочим механізмом на найближчі роки. Керівництво США шукає можливості впливати на ситуацію в Україні, на її еліти, незалежно від прізвищ і партійної приналежності своїх партнерів. Тому акцент робиться на антикорупційній сфері, судах і на подальшому розширенні підтримки НУО. Для офіційного Києва бажано замкнути більшу частину контактів на Банкову, що, виходячи із сьогоднішньої ситуації, неможливо. Тому завданням залишається вироблення системи взаємодії, яка б поєднувала в собі як персональні контакти (що звично для України), так і інституційні механізми, але в безпечному для Офісу президента варіанті.

3. Збільшення підтримки з боку США і отримання (поновлення) парасольки безпеки. На тлі загрози з боку РФ для України вкрай важливо підтримувати і розширювати рівень співпраці зі Сполученими Штатами в області безпеки. Ключове завдання полягає в підтримці риторики Вашингтона про захист незалежності і територіальної цілісності України. В ідеалі цей напрямок може розвиватися за двома векторами:

  • збільшення обсягів військової та технологічної допомоги з боку Сполучених Штатів;
  •  зовнішньополітична активність Вашингтона і дипломатична парасолька безпеки з боку США.

4. Залучення Вашингтона на переговорні майданчики з українських питань (для посилення своєї позиції). Для офіційного Києва вкрай важлива ідея «Кримської платформи». Питання не тільки і не стільки у виробленні швидких та дієвих механізмів деокупації півострова, скільки в демонстрації ефективності зовнішньої політики президента Зеленського. Відтак в обговоренні створення майданчика акцент робиться на списку потенційних учасників, а не ключових напрямках роботи.

Участь США в цьому випадку є одним із ключових чинників, здатних або розвинути ідею, або її поховати. Другий напрямок – питання переговорів щодо Донбасу. Для Києва важливо втягнути Вашингтон у переговорний процес, оскільки в перспективі це допоможе виграти деякий час. І, можливо, створить передумови для трансформації Мінських угод або виходу з них.

5. Отримання підтримки (або гарантії невтручання) спроб президента Зеленського сформувати новий баланс сил в економіці. У кінці 2020-го – на початку 2021 року Офіс президента зайнявся роботою зі створення нового балансу влади в Україні. Триває зміна конфігурації співробітництва з олігархічними групами. Паралельно з цим ОП почав наступ на непідконтрольні економічні потоки: як на частину тіньового бізнесу, так і на державні корпорації, керівництво яких не повністю підконтрольне президенту.

Ще один напрямок – посилення впливу на антикорупційний блок і силові відомства з метою посилення контролю над українськими політичними та бізнес-елітами. Цей процес зачіпає сферу інтересів США, причому в деяких напрямках йде врозріз з політикою Вашингтона. Тому для президента Зеленського вкрай важливим є завдання пояснити логіку своїх дій і отримати якщо не схвалення, то певні гарантії невтручання з боку Сполучених Штатів.

Результати зустрічі і реакція оточення президента Зеленського

Графік візиту, проведені Блінкеном і його супутниками зустрічі, а також пресконференція після переговорів із Зеленським дозволяють стверджувати, що для української сторони результати, найімовірніше, негативні.

Президент України і частина його оточення, вийшовши до журналістів, були явно розгубленими. Американські учасники зустрічі, навпаки, демонстрували впевненість у своїх силах. Парадокс, але якщо оцінювати виступи Зеленського і Блінкена з українських питань, більше конкретики звучало з вуст американського чиновника. Президент України губився в словах, намагався обмежитися загальними фразами і ухилявся від прямих запитань журналістів (як, наприклад, щодо НАК «Нафтогаз»). На цьому тлі симптоматичною виглядала фраза Зеленського про те, що американські колеги прекрасно інформовані про ситуацію в Україні, і цей факт є як плюсом, так і мінусом.

Якщо проаналізувати результати зустрічі з погляду 5 ключових завдань Офісу президента, сформульованих вище, то отримаємо приблизно наступний перелік.

1. Вийти із зони токсичності. Мета на цей момент не досягнута. Дії української влади є незрозумілими і нелогічними з погляду США. До того ж, для Вашингтона критично важливим є збереження контролю над процесами в НАБУ, САП, НАЗК, а також судовою реформою. Зміна керівників у державних корпораціях так само викликала негативну реакцію. Оточення президента Зеленського на цьому етапі не створило про себе враження єдиної передбачуваної команди.

Єдиним плюсом, який трапився «на тлі» зустрічі, стала новина про перенесення премʼєри фільму-розслідування Bellingcat на кінець літа-осінь 2021 року.

2. Збільшення підтримки з боку США і отримання (поновлення) «парасольки безпеки». Мета частково досягнута. Ентоні Блінкен підтвердив намір Сполучених Штатів і далі підтримувати Україну. Політична «парасолька безпеки» є. Але це, швидше, не заслуга офіційного Києва, а частина політики США щодо стримування Російської Федерації. Що стосується військової допомоги, то провалів в обсягах не буде. Навпаки, можна очікувати на поступове збільшення масштабів співробітництва. Але не буде (поки що) і проривів – всі нові програми залежатимуть від перебігу внутрішньополітичних процесів в Україні.

3. Отримання підтримки (або гарантії невтручання) в спроби президента Зеленського сформувати новий баланс сил в економіці. Мета не досягнута. Ймовірне зворотне висунення списку вимог з боку США. Представники американської делегації не приховували свого роздратування кадровою політикою української влади і темпами антикорупційної і судової реформ. Можна стверджувати, що замість «гарантій невтручання» Офіс президента отримав список вимог в галузях:

  • боротьби з корупцією (діяльність НАБУ, САП, НАЗК, антикорупційного суду, включаючи кадрову політику);
  • управління державними корпораціями – повернення до системи запрошення зовнішніх експертів до наглядових рад, узгодження кадрових призначень;
  • політики щодо частини впливових українців. Йдеться про відносини з Коломойським, іншими ФПГ, чистку кадрів у партії «Слуга народу» і в Офісі президента (можливо, певні вимоги щодо Єрмака). Блінкен дав зрозуміти, що США очікують від України на конкретні кроки і реальні результати роботи вже найближчим часом.

4. Пошук зрозумілих механізмів взаємодії з Вашингтоном. Мета досягнута частково (з погляду США). Нові механізми взаємодії та політичних контактів вироблені не були.

Натомість американська сторона:

  • окреслила низку напрямків, від успіху яких буде залежати подальша взаємодія з оточенням Зеленського;
  • підтвердила, що і далі буде ретельно вивчати те, що відбувається в Україні та здебільшого брати інформацію з незалежних від Офісу президента джерел. Зокрема, це мережа партнерських НУО, політичні опоненти Зеленського, структури, на які посольство США має вплив.

Нових механізмів створено не було, ба більше — посилюється роль посольства США та повʼязаних з ним представників української політики, третього сектора, журналістів. Фактично, перед Зеленським були поставлені завдання, дано час на виконання і заявлено про наявність механізмів власної перевірки ефективності дій української влади.

5. Залучення Вашингтона в переговорні майданчики з українських питань. Частковий успіх. Ентоні Блінкен погодився з можливістю участі США в «Кримській платформі». Однак стиль відповіді, дипломатичний відхід від теми особистої зустрічі Зеленського і Байдена (відсилання до проблеми COVID-19) і нечітке формулювання ступеню участі говорять про те, що це, швидше, попередня обіцянка, ніж гарантія. У питаннях Донбасу та загрози з боку РФ пролунав сигнал, що США і далі підтримуватимуть Україну, але поки що в межах існуючих форматів. І не мають наміру входити через українські події в силове протистояння з РФ.

Три сценарії реакції України

Українській владі виставлені вимоги, які можна згрупувати наступним чином:

  1. Збереження участі США в створенні і діяльності антикорупційних органів. Передовсім, це НАБУ, САП, НАЗК;
  2. Проведення ефективної судової реформи, посилення ролі антикорупційного суду;
  3. Корпоративне управління та контроль над державними корпораціями. США категорично проти цілковитої підконтрольності таких структур політичному керівництву України;
  4. Кадрові чистки в оточенні президента Зеленського і зміна підходів до діалогу влади та найбільших олігархічних груп країни.

Виконання всіх цих вимог, з одного боку, може інституційно посилити державу. Але водночас гарантовано підсилює вплив США на процеси всередині України і може послабити позиції президента Зеленського.

Можна говорити і про терміни – дата виходу фільму Bellingcat є своєрідним дедлайном для офіційного Києва. Отже, Зеленський має час до серпня-вересня 2021 року. До цього моменту необхідно або продемонструвати результати, або сформулювати контури нової політики щодо США.

Часу не так багато. І можливі дії Банкової можна згрупувати за трьома можливими сценарними групами.

Сценарій 1. Здати все і погодитися

Україна погоджується на право США (в особі посольства) впливати на призначення в НАБУ, САП, НАЗК. Посилюється роль антикорупційного суду. Судова реформа триває з повним урахуванням американських рекомендацій. В Офісі Президента і партії «Слуга народу» відбувається кампанія кадрових чисток, в результаті якої посади (і вплив) втрачають відразу кілька знакових політиків. І, нарешті, в державні корпорації повертається інститут наглядових рад, які набираються з числа «нетоксичних» для США осіб. Відповідно, керувати такими компаніями призначаються прийнятні для посольства Сполучених Штатів персони. У сфері контактів з олігархічними групами українська влада йде на повну співпрацю з Вашингтоном у справах Коломойського, Фірташа, інших українських олігархів.

У такому форматі Україна може розраховувати на збільшення обсягів підтримки з боку США вже до 2022 року. Йдеться не тільки про фінансову допомогу або допомогу у військовій сфери – український президент зможе зустрітись зі своїм американським колегою. У політиці можливе покращення відносин з іншими партнерами Сполучених Штатів на континенті (насамперед — із Польщею та Угорщиною).

Утім, водночас США беруть під контроль (або вплив) антикорупційні органи України та суди. Що означає можливість безпосередньо впливати на поведінку українських еліт.

Другий негативний результат – додаткові обмеження в зовнішній політиці, які будуть лише посилюватися. Україна опиняється на «розтяжці» відразу за кількома напрямками. Зокрема, це співпраця з Туреччиною, Китаєм, Індією, Іраном і Білоруссю.

Президент Зеленський втрачає значну частку впливу на процеси всередині країни.

Сценарій 2. Не звертати уваги

Конфліктний сценарій передбачає власну політику щодо важливих для США питань і відсутність будь-яких компромісів. Коротко суть можна сформулювати словами «спасибі, ми вас почули, але далі ми самі».

У такому разі Банкова може вже впродовж літа цього року посилити свій вплив на державні компанії, переформатувати відносини з олігархами і за допомогою контролю над «антикорупційним блоком» спробувати тиснути на політичних опонентів та місцеві еліти.

Водночас Банкова може розраховувати на продовження політики підтримки Сполученими Штатами в сфері захисту незалежності і територіальної цілісності – це обʼєктивний інтерес США в політиці стримування Росії.

Однак це посилення може обернутися повним провалом для президента Зеленського. Результатом такої політики стане поява в ЗМІ відразу декількох масивів інформації, що бʼють по оточенню українського президента. Це — згадане вище розслідування Bellingcat, дані щодо контактів представників українських еліт з американськими політиками, можливо, розслідування у фінансовій сфері. Усередині країни активізуються неурядові організації, повʼязані з американським фінансуванням. І, нарешті, політичні опоненти Зеленського (включаючи частину олігархів) почнуть атаку на Офіс президента і більшість у ВР. Результатом може стати різке падіння рівня впливу ОП на процеси в країні.

Сценарій 3. Часткові поступки і «жертовний баран»

Третій варіант – намагатися посилити свої позиції, обираючи пріоритети та йдучи на компроміси з другорядних питань.

І, що важливо, демонстрація успішності політики у важливих для США питаннях.

Зокрема, не допустити повної втрати контролю над НАБУ, НАЗК і САП. Простіше кажучи, піти на компроміси, де у разі призначення фактором «за» кандидата є позиція США лише в одному, максимум двох відомствах. Те ж саме щодо роботи антикорупційного суду.

У державних корпораціях піти на компроміс, наприклад, в питаннях НАК «Нафтогаз», але залишити за собою право впливати на процеси в УЗ.

У кадрових питаннях «пожертвувати» частиною фігур, зберігши ключових для Зеленського особистостей. Наприклад, погодитись працювати у справах Коломойського із США, але намагатись зберегти цілісність Офісу президента. Або піти на очистку ОП в обмін на можливість вибору (і тиску на) потенційних союзників у внутрішній політиці.

Такий підхід може бути результативним, але за однієї ключової умови – демонстрація успіхів виконаної роботи. Такими, наприклад, можуть стати кілька резонансних антикорупційних розслідувань, доведених до кінця. Тобто не затримання корупціонерів і перехід в режим довгого слідства, а фінальна крапка у вигляді вироку або «угоди з правосуддям» обвинуваченого. В такому разі у ОП зʼявиться досить сильний аргумент у діалозі з США: «Ми маємо результат і знаємо, як домогтися аналогічних успіхів в обговорюваних з вами сферах».

    Реклама на dsnews.ua