Євротрійка та інші формати. Чи можливі переговори Європи з Росією про нашу війну
Агентство Bloomberg повідомило, що Британія, Франція і Німеччина розробляють план залучення Росії до переговорів для припинення війни в Україні. Розмови про участь Європи у переговорному процесі точаться давно та чи буде від цього користь Україні?
Кого записують у переговорники з Путіним
Дискусії серед європейських політиків про формат участі у переговорах із Москвою активізувалися в травні, коли стало очевидним, що очолювана американцями переговорна ініціатива зайшла у глухий кут і США не мають гарних варіантів для виходу з нього, тож переключилися на іранське питання. Де також не мають сильних козирів, але це вже інша історія. Ініціатором дискусії щодо участі ЄС у мирному процесі по Україні став голова Євроради Антоніу Кошта. За його словами, він спілкується з лідерами 27 країн — членів Євросоюзу, аби з’ясувати, що саме нам потрібно ефективно обговорити з Росією, "коли настане відповідний момент для цього". Хоча Кошта й зауважує, що ознак готовності Москви вступати в серйозні переговори з будь-яким представником ЄС він не бачить.
Але ще на старті учасники дискусії зіткнулися з протилежними підходами. Перший — Європа має визначити особу, яка б вела переговори. Президент Володимир Зеленський 17 травня обговорював із Коштою питання участі Євросоюзу у перемовинах, тоді він зазначив, що Європа повинна мати "сильний голос, і слід визначити, хто представлятиме саме Європу". Очевидно, йшлося не про фігуру представника ЄС, а про формат представництва, проте Москва схопилася за цю тему, Путін навіть виявив готовність розмовляти з ексканцлером Німеччини Герхардом Шредером, який би представляв Євросоюз. Ця заява — формене знущання. Але вчора Путін знову нахваляв Шредера. Той, мовляв, "людина, якій можна довіряти".
В ЄС кандидатуру Шредера відразу відкинули та замість взагалі зняти з порядку денного обговорення особи переговорника, взялися називати свої варіанти. Можна згадати про іншу ексканцлерку Ангелу Меркель, яка відразу не погодилася. Також називалося прізвище німецького президента Франка-Вальтера Штайнмаєра. Себе в якості переговорника запропонував президент Фінляндії Александр Стубб. Він, нагадаємо, брав участь у майже всіх тристоронніх переговорах Україна — США — Євросоюз, європейці залучали Стубба як особу, яка гарно знає Дональда Трампа, з ним фінський політик полюбляє грати в гольф. Президент Фінляндії наголошував, що мирні переговори мають відбуватися після припинення вогню, і цим твердженням він вигідно для нас відрізняється від американців, котрі не вимагали від Путіна припинити бойові дії на час переговорів.
19 травня британське видання The Telegraph з посиланням на джерела у коридорах влади повідомило, що у Києві буцімто вже не вбачають у США ефективного посередника у переговорах із Росією, тому розглядають можливість залучення формату Е3 — участі лідерів Британії Кіра Стармера, Франції Еммануеля Макрона та Німеччини Фрідріха Мерца. Цей формат, створений ще у 2003 році, використовувався для посередництва у переговорах між Іраном, США та Радбезом ООН щодо ядерної програми. Представники трійки неодноразово зустрічалися й під час повномасштабного російського вторгнення. Остання за часом публікація у Bloomberg підтверджує: європейські лідери намагаються знайти формати участі в переговорному процесі, однак все поки що на рівні розмов.
Чи справді переговори Європи та Росії приречені на провал
Прихильники другого підходу вважають, що спочатку має бути стратегія, про що саме розмовляти з росіянами, а питання кандидата в переговорники — другорядне. Таку позицію, зокрема, підтримує головна дипломатка ЄС Кая Каллас.
Третій підхід — сидіння за одним столом з умовним Мединським дасть росіянам нагоду затягувати час, як це відбувалося протягом серіалу з американським посередництвом, і зрештою все зайшло у глухий кут. Тож потрібно відмовитися від обговорення теми переговорів ЄС із Москвою, а тиснути санкціями, доки та не погодиться на добросовісне ведення перемовин. Такої позиції дотримується, зокрема, глава МЗС Естонії Маргус Тсакхна. "Будьмо щирими: переговорного столу не існує. Тож нам потрібно дотримуватися плану з двох пунктів: більше тиску на Росію і більше підтримки Україні. Можливо, тоді з’явиться стіл, до якого Путін прийде по-справжньому домовлятися", — сказав він в інтерв’ю "Укрінформу". Глава естонської дипломатії також наголосив на дуже важливому моменті: посередництво для Європи — "небезпечний шлях". Путін жадає посередництва від Євросоюзу, адже у такій ролі він втратить багато можливостей допомагати Україні. Тобто європейське посередництво лише погіршить стан справ, давши Путіну нагоду затягувати час. Він тягнув його у переговорах з американцями, тягнутиме і за столом з європейцями.
Правоту Тсакхни підтвердила і сама Москва, чия пропаганда знущається над переговорними ініціативами Європи. Мовляв, Європа "робить інформаційні вкидання" про переговори після ракетних ударів по Києву. А вчора Путін особисто заявив: Європа могла б сприяти врегулюванню, але "на базі рішень Анкориджу". Себто того, про що він за спиною України та Євросоюзу домовився у серпні минулого року з Дональдом Трампом на Алясці. Крім того, диктатор заявив, що ЄС може умовити Києв на компроміс, не надаючи Україні зброю. Власне, повторив те, про що попереджає Тсакхна. Дивно, що для багатьох європейських столиць залишається неочевидним небажання Путіна вести справжній діалог. Нещодавно прессекретар російського диктатора Дмитро Песков казав: "Ми будемо готові просуватися вперед у нашому діалозі настільки, наскільки до цього готові європейці. Але, як неодноразово заявляв Путін, з огляду на ту позицію, яку зайняли європейці, ми самі такі контакти ініціювати не будемо".
Тобто можна припустити, що активність навколо прямих переговорів Європи з Росією радше нагадує внутрішньоєвропейську історію про власну суб'єкність, аніж реальний трек, який може допомогти закінчити війну. Причому Кремль реагує на ці потуги в пропагандистському ключі. Приклад: учора Путін заявив, що не проти "євроасоціації" України. Це очевидна спроба підкинути дров у дискусію щодо так званого "плану Мерца" з надання нашій країні асоційованого статусу в Євросоюзі. В Києві до ініціатив німецького канцлера поставилися критично, а Путін, виходить, їх підтримав. У підсумку — новий предмет для конфлікту.
З іншого боку, на тлі відсутності бажання Вашингтона активізувати своє посередництво, рухи всередині Європи не видаються геть безперспективними. Принаймні, якщо європейці сформулюють власну переговорну стратегію — це вже буде добре, адже в якомусь офіційному документі її немає. Але сподіватися на добру волю Кремля розмовляти з Європою не варто, тож публікації про формати переговорів, про тих, хто хоче їх проводити з боку ЄС — ніщо інше, як інформаційний шум. Принаймні поки що.