• USD 40.6
  • EUR 43.5
  • GBP 51.7
Спецпроєкти

Точка перелому. Чого Україні чекати від Байдена у найближчі п'ять місяців

Головна зміна відбулася не в політиці Вашингтона, а в мізках американців

Джо Байден
Реклама на dsnews.ua

Новий тренд у США

Останні півтора місяці спостерігається новий тренд у конкуренції демократів та республіканців США. Обидві партії намагаються перекласти одна на одну провину за те, що допомога США Україні недостатньо велика і надто запізнюється.

Залишимо майбутнім історикам розбиратися в тому, чия вина більша. Зараз набагато важливіше те, що цей новий тренд працює на нас. Першим переконливим результатом став закон "Про додаткові асигнування на безпеку України" на суму $60,84 млрд, ухвалений Конгресом після шестимісячної затримки. Тут змогли дійти згоди демократи та республіканці в обох палатах. Другий результат — це частковий дозвіл Джо Байдена українським військам використовувати американське озброєння для ударів по російській території. Тут спрацював двопартійний тиск на Білий дім.

Будуть ще результати. Ілюстрацією двопартійних зусиль може служити лист до глави Пентагону Ллойда Остіна, який підписали 20 травня три видатні конгресмени: голова комітету з розвідки Палати представників, глава делегації США в Парламентській асамблеї НАТО республіканець Майк Тернер, лідер демократів у комітеті з розвідки Джим Хаймс и колишній президент Парламентської асамблеї НАТО демократ Джеррі Конноллі. Після зустрічі з делегацією українських парламентаріїв конгресмени наголосили, що для того, щоб Україна краще захищалася від Росії, США мають дозволити використання Україною зброї, яка б дозволила її збройним силам завдавати ударів по стратегічних об'єктах на території Росії, навчити додаткових українських пілотів F-16 та надати більш ніж сім додаткових батарей Patriot для захисту великих міських територій в Україні.

"Допомога Україні не надходить у достатніх кількостях і своєчасно, що посилює важку ситуацію, — йдеться у листі. — Ми просимо вас прискорити виділення ресурсів". Під листом підписалися також республіканці Дарін Лахуд, Ніл Данн, Брайан Фіцпатрік, Френч Хілл, Остін Скотт, демократи Лінда Санчес, Рік Ларсен, Джейсон Кроу, Брендан Бойл, Андре Карсон.

І ми бачимо, що позиція Білого дому стає дедалі яструбинішою (нехай і не так швидко, як цього хотілося б нам). Це проявляється не тільки в тому, що він крок за кроком відсуває свої червоні лінії: дає і дозволяє нам те, чого боявся раніше. Він ще й має намір радикалізувати свою політику санкцій.

Нове завдання антиросійських санкцій

Реклама на dsnews.ua

29 травня у Києві побував заступник міністра фінансів США Уоллі Адейємо. Як повідомило посольство США, він приїхав, щоб "обговорити підтримку України з боку США, наші наступні кроки щодо посилення санкцій та зусилля, спрямовані на отримання прибутку від заморожених російських активів". А вже 2 червня у Financial Times вийшла програмна колонка Адейємо, заголовок якої говорить сам за себе: "Нам потрібно засипати пісок у шестірні російської військової машини".

"Передусім, ми маємо визнати, що ця машина приводиться в дію і залежить від імпортних компонентів, що мають вирішальне значення для виробництва боєприпасів, ракет і танків. Раніше окремі галузі російської економіки імпортували товари подвійного призначення для здійснення нормальної економічної діяльності. Але зараз вся промислова база Росії переведена на воєнний стан, і нам необхідно забезпечити, щоб у країну не потрапляли чутливі товари подвійного призначення — від верстатів до мікроелектроніки", — заявив Адейємо.

Тобто суть у тому, що якщо Росія будує воєнну економіку, то треба душити всю Росію, а не тільки ВПК. Для цього потрібно забороняти експорт до Росії чипів і верстатів не тільки для виробництва боєприпасів, ракет і танків, а й для випуску будь-якої іншої техніки та взагалі будь-яких товарів.

Це завдання він ставить перед усіма країнами проукраїнської коаліції. "Вкрай важливо, щоб наші виробники зробили всі можливі кроки для ретельного вивчення своїх ланцюжків поставок і запобігання потраплянню обладнання західного виробництва в озброєння, що розгортаються Кремлем. Нам також необхідно, щоб фінансові інститути в наших країнах перевірили свої кореспондентські відносини з країнами, які надають матеріальну підтримку російській військово-промислової базі. Це включає звернення особливої уваги на малі та середні банки, які часто є кращим засобом Кремля для обробки платежів за товари військового призначення".

Звісно, тут є небезпека, що Росія знайде заміну західним чіпам та верстатам, як і західним банкам, у Китаї. Але Пекін не поспішає ризикувати своєю економікою заради порятунку російської. У тій же Financial Times майже одночасно з колонкою Адейємо вийшла стаття, де йдеться про три основні прохання, з якими Путін приїхав до Сі Цзіньпіна 16 травня. Це угода щодо трубопроводу "Сила Сибіру-2", посилення активності китайських банків у Росії та ігнорування Китаєм мирної конференції у Швейцарії. Як можна зрозуміти, Пекін погодився лише на третє прохання, і цим фактично відкупився від Путіна.

Джерела Financial Times пояснили, що "Пекін і Москва обговорюють питання про виділення одного або кількох банків, які фінансуватимуть торгівлю компонентами для російської оборонної промисловості — майже напевно викликаючи санкції США, які виключать будь-який такий банк із ширшої глобальної фінансової системи". Однак за підсумками візиту Путіна до Китаю "співпраця з китайськими банками залишається в менших масштабах, ніж просила Росія", констатували джерела газети.

Новий шанс для України

Але звідки взявся новий тренд у США? Чому Байден стає більш яструбиним і менш обережним?

Зрозуміло, що справа у виборах, що відбудуться 5 листопада. І розгадку слід шукати в динаміці настроїв американських виборців.

Незадовго до ухвалення Конгресом закону "Про додаткові асигнування на безпеку України" дуже цікавими спостереженнями поділився Інститут Геллапа. Якщо проаналізувати результати його опитувань за період із серпня 2022 року до березня 2024 року, то виявляється дивовижна точка перелому у жовтні 2023-го. Дивовижна, бо завдяки їй Україна зараз фактично отримала другий шанс уникнути ганебного миру на умовах Путіна.

Інститут Геллапа відслідковував динаміку відповідей американців на два питання. Перший — це вибір між миром і війною: "Що б ви вважали за краще, щоб США зробили в російсько-українському конфлікті? Постаралися покласти край конфлікту якнайшвидше, навіть якщо це означає дозволити Росії зберегти територію, яку вона захопила в України, або підтримати Україну у поверненні території, яку Росія захопила, навіть якщо це призведе до більш тривалого конфлікту між двома країнами?"

У серпні 2022 року прихильники війни мали більш ніж дворазову перевагу над прихильниками миру: 66% проти 31% (розрив 35%). Через п'ять місяців (у січні 2023 року) цифри залишилися практично тими самими: 65% проти 31% (розрив 34%). Ще за п'ять місяців (у червні 2023 року) вийшло 62% проти 36% (розрив скоротився до 26%). І ще через чотири місяці (у жовтні 2023 року) сили майже зрівнялися: 54% проти 43% (розрив становив лише 11%).

Перевага прихильників війни губилася дедалі швидшими темпами. Це було схоже на камінь, що котиться з гори, набираючи швидкість. Напевно, всі спостерігачі були певні, що ніхто не зможе його зупинити.

Цю тенденцію підтверджувало й інше питання: "Думаючи про конфлікт між Росією та Україною, чи вважаєте ви, що США роблять занадто багато, щоб допомогти Україні, чи надто мало, чи рівно стільки, скільки потрібно?" Тут важлива боротьба між двома крайніми варіантами: проукраїнським "занадто мало" та україноскептичним "занадто багато".

У серпні 2022 року відповідь "занадто мало" мала помітну перевагу перед "занадто багато": 38% проти 24%. Проте вже у січні 2023 року сили практично зрівнялися: 30% проти 28%. У червні 2023 року вийшло ще гірше: 28% проти 29%. А у жовтні 2023 року цифри виглядали як вирок Україні: 25% проти 41%. Саме так проявляється горезвісна "втома від України".

Звісно, коли 41% американців вважають, що потрібно згортати допомогу Україні, немає нічого дивного в тому, що республіканці (причому не лише трампісти) сприйняли це як керівництво до дії та почали саботувати ухвалення закону про допомогу Україні у 2024 фінансовому році (він розпочався 1 жовтня 2023-го). Вони просто хотіли виграти вибори та робили, як передбачали їхні аналітики, виграшну ставку.

Але далі сталося диво. Камінь, що котився з гори, раптово був зупинений. Як це вдалося немічному 81-річному старому, який іноді поводиться дивно і любить загадково посміхатися? Цим питанням ми займемося трохи пізніше, а поки опишемо саме диво.

Отже, у жовтні 2023 року було 54% прихильників війни проти 43% прихильників миру (розрив лише 11%). У березні 2024 року виявилося те саме, навіть трохи краще: 55% проти 43% (розрив 12%).

У жовтні 2023 року лише 25% вважали, що США допомагають Україні "надто мало", а 41% — що "надто багато". У березні 2024 року їх стало однаково: 36% проти 36%.

Тобто обидві тенденції, які обіцяли Україні страшні перспективи, дивовижно зупинилися, а друга навіть пішла у зворотньому напрямку. Це виглядало неможливим: ніби хтось на ваших очах змусив розбиту вазу набути первозданного вигляду, а вичавлену зубну пасту повернутися назад у тюбик.

Байден міг зробити те, на що від нього всі чекали: прислухатися до тенденцій громадської думки і приректи Україну. Але він не поспішав. Американська преса ділилася інсайдами, що під час передвиборної кампанії Байден та демократи збираються наголошувати на внутрішній політиці, а тему війни в Україні відсунути на задній план.

Тим часом сам Байден регулярно та систематично звинувачував Трампа та республіканську більшість у Конгресі в тому, що вони грають на руку Путіну. "Годинник цокає. Кожен тиждень, кожен місяць, який проходить без нової допомоги для України, означає менше артилерійських снарядів, менше систем протиповітряної оборони, менше інструментів для України, щоб захистити себе від цього російського нападу, — заявив він 6 лютого. — Підтримати цей законопроект — це протистояти Путіну. Бути проти цього законопроекту означає грати йому на руку. Світ дивиться".

Тобто Байден зумів переналаштувати американську громадську думку, яка дедалі більше втомлювалася від України. Він її переналаштував на бажання покарати Путіна. І тепер це стало трендом і для республіканців.

Чи є в цьому якась мораль? Напевно, вона у тому, що не всі політики однакові. Дехто діє всупереч тенденціям громадської думки — не тому, що вони політичні самогубці, а тому, що вміють ці тенденції ламати.

Звісно, хотілося б, щоб Байден робив для України більше та швидше. Але не виноситимемо йому вирок прямо зараз: він ще має п'ять місяців до виборів, щоб виправитися. Якщо соцопитування вимагатимуть більш жорсткого покарання для Путіна — можливо, він вигадає щось особливе, щоб порадувати американців. Тоді порадіємо і ми.

    Реклама на dsnews.ua