Право на вето. Чи зможе Євросоюз знайти ліки від власного паралічу
За даними видання Politico, частина країн ЄС прагне вирішення системної кризи, спричиненої недобросовісним використання права на вето. Перехід до голосування кваліфікованою більшість обговорюється давно, але у реформи є сильні опоненти
Хто за і проти скасування національних вето в ЄС
Ключова причина потреби в реформі ухвалення рішень — серйозні провали Європейського Союзу у зовнішній політиці. Україна протягом останніх півроку відчула це на собі. У жовтні минулого року бельгійський прем’єр Барт Де Вевер заблокував надання Україні "репараційного кредиту" на суму 140 млрд євро, який планувалося профінансувати за рахунок прибутків від заморожених російських активів. Усі спроби зламати спротив Бельгії успіхом не увінчались, тож замість "репараційного кредиту" Києву запропонували кредит у 90 млрд євро, який у свою чергу заблокував угорський прем’єр Віктор Орбан. Втретє європейську одностайність Київ відчув під час дискусій щодо членства у 2027 році авансом. Запалити зелене світло пропонували кваліфікованою більшістю, проти цього виступили Франція, Греція та Нідерланди.
Глава МЗС Франції Жан-Ноель Барро запевняє: Україна отримає обіцяний кредит, навіть якщо у квітні процедуру не розблокують. Він чесно визнав: головне сподівання — на поразку орбаністів на виборах 12 квітня, але навіть коли цього не станеться, ЄС "робить усе необхідне, щоб до кінця квітня процедура була завершена".
Відсилка Барро до структур Євросоюзу цікава тим, що Франція є одним із найбільших противників скасування права на вето і сама його або застосовувала раніше, або погрожувала застосувати. Після погроз рішення доводилося переглядати. Найвідоміший випадок із останніх — блокування угоди ЄС про вільну торгівлю з Австралією у 2021 році. У Канберри з Парижем була угода про постачання їй 12 субмарин на суму майже 56 млрд євро. Та оскільки Австралія спільно зі США й Великобританією уклали угоду про оборонний альянс AUKUS для посилення безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні, австралійці від французьких підводних човнів відмовилися, віддавши пріоритет американським. Що викликало вкрай негативну реакцію Парижа. В результаті переговори розтяглися на наступні майже 5 років і завершилися тільки 24 березня.
Союзниками Франції у питанні щодо права на вето лишаються Італія, Бельгія та більшість маленьких країн — членів ЄС, які вважають можливість блокувати спільні рішення своєю зброєю на захист суверенітету. На фланзі найактивніших прихильників суворого обмеження або повного скасування національного вето знаходяться Німеччина і Швеція. Днями глава німецького МЗС Йоганн Вадефуль заявив, що механізм одностайності дозволяє окремим країнам ЄС гальмувати спільні рішення, щоб зміцнити зовнішню та оборонну політику Євросоюзу треба перейти до принципу кваліфікованої більшості. "Досвід останніх тижнів, включаючи питання допомоги Україні та санкцій проти Росії, свідчить на користь такого рішення", — наголосив головний дипломат Німеччини.
Окрім неспроможності подолати вето Орбана на кредит для Києва та постійними складнощами з посиленням санкцій проти Москви, перед ЄС постали й інші виклики — відсутність спільної позиції щодо війни на Близькому Сході, посилення ультраправих політичних сил. У тій же ФРН, за останніми опитуванням, "Альтернатива для Німеччини" випереджає за популярністю Християнсько-демократичний союз канцлера Фрідріха Мерца. У цій країні найближчим часом виборів не буде, але до наступних праві євроскептики та сувереністи можуть наростити рейтинг. Підсумовуючи: в ЄС прагнуть створити механізм, який би убезпечив це об’єднання від ветократії — політичних ігрищ окремих країн-членів, які у такий спосіб тиснуть на Євросоюз.
Що пропонують прихильники сильного Євросоюзу
Навіть якщо прем'єр-міністр Віктор Орбан втратить владу, кажуть дипломати, з якими спілкувалося Politico, основна проблема залишиться, оскільки принцип одностайності дозволить будь-якому уряду взяти на себе таку ж блокуючу роль. Приміром, агентом впливу Росії залишатиметься словацький прем’єр Роберт Фіцо. Тому ініціатори змін, а це головним чином правоцентристська Європейська народна партія, пропонують замінити посаду керівника зовнішньої політики ЄС на міністра закордонних справ ЄС як віцепрезидента Європейської комісії та створити Раду безпеки, до складу якої також увійшли б такі партнери, як Велика Британія, Норвегія та Ісландія. До того ж дві останні висловлюють бажання приєднатися до Євросоюзу. На підтримку ідеї європейської Ради безпеки в січні цього року виступив єврокомісар з безпекових питань литовець Андрюс Кубілюс.
Противники ідеї кажуть, що включення Європейської служби зовнішньої діяльності до складу Єврокомісії та ще й із власним міністром зовнішніх справ — це зазіхання на право кожного члена об’єднання вести свою національну зовнішню політику. Таке рішення, вважають вони, не пройде. З тієї ж причини Існують сумніви і стосовно Ради безпеки — вона зможе ухвалювати рішення поверх голів президентів і прем’єрів держав-членів.
Опитані Politico дипломати в цілому погоджуються, що вимога одностайності у важливих рішеннях — головна проблема паралічу зовнішньої політики. Допоки не скасують або хоча б не обмежать право вето, жодна з інституцій (як існуючих, так і новостворених) не зможе працювати належним чином. Для того щоб позбутися права на вето, потрібна політична воля ключових гравців в ЄС — Німеччини, Італії та Франції, які відповідно мають вплив на менші країни-члени. Як юридично все оформити — це вже деталі.
Наприклад, можна окреслити коло рішень, які потребуватимуть одностайності, наприклад, приєднання нових членів, адже інтеграція новачків посилить фінансовий тягар на всіх інших. Але і тут має бути певна межа. Одна справа — вимоги до України втілити план реформ, відомий як план "Марти Кос і Тараса Качки", що тільки піде на користь нашій державі, а інша — абсурдні вимоги, які висловлювалися до Північної Македонії. Спочатку Греція вимагала змінити назву країни, після згоди на це своє вето наклала вже Болгарія, яка поставила під сумнів існування близьких до болгар македонців як окремого народу. Прихильники переходу до голосування кваліфікованою більшістю вважають, що відкриття переговорних кластерів із кандидатами на вступ не потребує одностайності, на відміну від останнього рішення, коли структури Євросоюзу підтвердять виконання всіх умов.
Чому кваліфікована більшість — також не панацея
Зараз механізм кваліфікованої більшості працює наступним чином. Рада ЄС складається з 27 міністрів, по одному від кожної країни-члена. Але вага голосу у всіх різна залежно від кількості населення. Щоб отримати схвалення, потрібно не менше 71% голосів, для отримання яких ще треба добре попрацювати, на це витрачається багато часу і зусиль. Та й результат може бути поставлений під сумнів і навіть оскаржений у суді незадоволеними.
Для прикладу — остання за часом велика угода Євросоюзу про вільну торгівлю з блоком південноамериканських країн МЕРКОСУР. Її, як відомо, негативно сприйняли у Вашингтоні. ЄС ухвалив цю угоду 9 січня цього року, хоча проти неї виступили Франція, Угорщина, Австрія та Ірландія, а Бельгія утрималася. Заблокувати угоду під час кваліфікованого голосування не вдалося. Проте 7 квітня польський президент Кароль Навроцький виступив із вимогою до уряду Дональда Туска оскаржити угоду з МЕРКОСУР у суді ЄС, оскільки та буцімто шкодить інтересам фермерів Польщі. Це приклад того, як внутрішньополітична боротьба в якійсь з країн ЄС може поставити під сумнів навіть ті угоди, які ухвалені кваліфікованою більшістю. Туск навряд чи відреагує на підступи Навроцького, та в разі зміни уряду в Польщі після виборів новий прем’єр, якщо він представлятиме правий політичний фланг, зі значною долею ймовірності підтримає ініціативу президента.
Отже, щоб провести глобальну реформу ухвалення рішень в ЄС, потрібна не менш глобальна політична воля це зробити, купа часу й унікальний збіг геополітичних чинників, якийсь великий переляк, який змусить всіх погодитися хоча б обмежити вимоги до одностайності. Крім того, не можна виключати, що в разі поразки партії "Фідес" Орбана на виборах бажаючих реалізувати реформу поменшає — головне ж зло зникне. Тож зі значною долею ймовірності ініціатори змін свого не досягнуть. Що ж до України, то не варто сподіватися, що Євросоюз колись скасує право вето на прийняття нових членів. Тому потрібно виконувати взяті на себе зобов’язання та вирішувати двосторонні проблеми з окремими країнами до того, як постане питання про приєднання до ЄС.
