• USD 39.6
  • EUR 42.2
  • GBP 49.4
Спецпроєкти

Президентські вибори в РФ: паростки вертикального конфлікту крізь бетон "національної єдності"

Кремль розглядає президентські вибори-2024 як пікову точку правління Путіна. Продемонструвавши "на виході" 80-90% голосів за "національного лідера", режим претендуватиме на збереження влади щонайменше до кінця життя Путіна

Президентські вибори в РФ
Реклама на dsnews.ua

Путінська Росія докладає значних сил щодо формування та трансляції образу країни, яка повністю контролюється владою. "Національна єдність" у путінській версії полягає у готовності населення беззастережно підтримувати курс "національного лідера" на імперський реванш, головною складовою якого наразі є війна проти України.

Вибори на фоні війни, за задумом внутрішньополітичного блоку Кремля, мають підтвердити "єдність". Її формальні ознаки будуть продемонстровані за наслідками голосування 17 березня. Наразі у російського режиму є достатній рівень контролю над внутрішньополітичним життям, аби "намалювати" бажаний відсоток.

Однак показна "національна єдність" довкола "національного лідера" не спростовує наявність вертикального конфлікту між населенням та елітами. Гострота цього конфлікту посилилась після початку російського вторгнення в Україну. Війна, з одного боку, відповідає запиту росіян на "велич". Тому підтримку війни стабільно декларують близько трьох чвертей росіян. З іншого боку, соціологія фіксує і зростання запиту на закінчення війни (поки — виключно на "російських умовах"). Перехід до мирних переговорів підтримує 48% росіян. Цей показник перевищує частку тих, хто виступає за продовження війни (39%).

Багато в чому суперечливі соціологічні показники обумовлені тим, що, почавши війну, Путін втілив очікування росіян, але фактично вийшов з негласної угоди, в рамках якої влада гарантувала населенню необхідний соціальний мінімум в обмін на політичну пасивність.

Базова формула цієї умовної угоди передбачала просто невтручання населення у справи влади. Однак після початку війни режим вимагає від росіян прийняти додаткові умови: скорочення доступу до соціальних інструментів, різке обмеження свобод, явна та прихована мобілізація, ізоляція. Зі свого боку, влада транслює готовність компенсувати нові обмеження "перемогами" та "величчю".

Населення прийняло нову реальність, як невідворотну. Не маючи можливості відреагувати політичними інструментами, росіяни демонструють періодичні сплески тривожності. Мобілізація не викликала системних протестів, але призвела до появи перших у пізньопутінській Росії прикладів горизонтальної інтеграції — руху дружин мобілізованих. Також за два роки війни суттєво змінилася структура інформаційного споживання, знизився рівень довіри до телевізійної пропаганди.

Починаючи з середини 2023 року, в РФ спостерігалася низка кризових для режиму явищ, які в той чи інший спосіб впливали на настрої та ситуацію в країні і змушували Кремль витрачати час і ресурси на реагування.

Реклама на dsnews.ua

Зокрема, заколот Прігожина (червень 2023 року) показав, що ні державно-бюрократичні еліти, ні, тим більше, населення не готові проявляти ініціативу і захищати режим. Попри те, що перші є частиною цього режиму, його "каркасом". А другі — перебувають в "гармонійній єдності" з владою.

Губернаторська кампанія в Хакасії (вересень 2023 року) продемонструвала, що регіональні еліти здатні результативно протистояти центру, а влада може програвати вибори. "Парашутист" з Москви, депутат Держдуми і "учасник спецоперації" Сєргєй Сокол не зміг нічого протиставити чинному главі регіону комуністу Валентину Коновалову, за яким стояли місцеві центри впливу, і змушений був знятись з виборів, вдовольнившись мандатом депутата місцевого парламенту і подальшим обранням на посаду голови цього органу.

Антисемітські заворушення в Махачкалі (жовтень 2023 року), мітинги за захист місцевого активіста у Баймаку та Уфі (січень 2024 року), стихійні виступи після вбивства місцевого мешканця мігрантом у Якутську (січень 2024 року) стали свідченням того, що влада спочатку демонструє розгубленість у кризових ситуаціях, а потім — віддає перевагу виключно силовим та репресивним інструментам реагування.

Несподівана дискусія довкола серіалу "Слово пацана" (листопад-грудень 2024 року), в якому росіяни побачили, серед іншого, паралелі з сучасною Росією, показала, що режиму не завжди вдається нав’язати населенню оптимальне для влади трактування ситуації. Владі довелося обирати реакцію щодо ініційованого нею ж телепродкуту. Врешті, варіант заборони було відкинуто, і взято курс на мінімізацію дискусій та переключення уваги населення на інші об’єкти.

В ході виборів-2024 тенденція до кількісного наростання кризових проявів знайшла продовження. Влада не втратила контролю над кампанією. Внутрішньополітичний блок Кремля та Центральна виборча комісія без надмірних проблем змогли сформувати оптимальний для влади фінальний список кандидатів. До нього потрапили лише Путін та кандидати від парламентських партій. Також владі вдалось забезпечити бажаний порядок денний кампанії. І, в цілому, режим форматував кампанію в параметрах "дорогої бюрократії, а не демократії".

Зворотним боком такого підходу став досить млявий перебіг виборів та відверто нецікава кампанія "головного кандидата". Путін їздить країною від Чукотки до Калінінграда і на ретельно підготовлених зустрічах зачитує ретельно підготовлені тексти. У підсумку, який би високий відсоток голосів за Путіна не було озвучено після виборів (при реальних рейтингах близько 65-70% в умовах відсутності альтернатив і незадоволеного запиту на "спадкоємця"), "єднання довкола національного лідера" також виглядатиме радше бюрократичним кліше, ніж реальним політичним феноменом.

Отже, у березні російський режим продемонструє свою здатність "контролювати демократію" практично тотально. Однак головною подією цих виборів буде не результат Путіна. Тут – все очікувано. І навіть не спричинені виборчою турбулентністю зміни в апаратній вазі довколапутінських груп впливу.

Головне, що відбулося в ході кампанії — проявився запит на оновлення політичного класу та конкурентну політику. А також — на присутність у публічному просторі антивоєнного та продемократичного порядку денного. Наразі важко сказати, якою є соціологічна база цих запитів. І точно можна стверджувати, що політичну інфраструктуру під них влада не дозволить створити. Як не дала можливості "випустити пару" незгодним, допустивши до голосування хоча б одного, хоча б умовного репрезентанта альтернативного кремлівському порядку денного.

Головних претендентів на те, щоб стати виразником світогляду противників Путіна, під час кампанії було два — Єкатєріна Дунцова та Боріс Надєждін.

Єкатєріна Дунцова з’явилась у російському інфополі нізвідки. Заява журналістки зі Ржева про намір брати участь у виборах з антивоєнною і продемократичною програмою прозвучала в листопаді 2023 року. Дунцова несподівано швидко стала явищем у російському медійному полі. При цьому її трансформація не була обумовлена якимись значними діями чи якостями потенційної кандидатки. Дунцову не розкручувало телебачення, її рейтинги не замірювалися, "кандидатку від народу" ЦВК очікувано не допустила навіть до збору підписів. Феномен Дунцової обумовлюється тільки одним: запитом населення на появу публічної альтернативи режиму. Політичне середовище сприйняло Дунцову як безнадійний проект. Тим не менше, спалах уваги до цього проекту був очевидним.

Боріс Надєждін хоч і розцінювався багатьма, як проект Кремля, став ще виразнішим символом запиту на політичну конкуренцію. Йому вдалось отримати дозвіл ЦВК на збір підписів. У свою чергу підписна кампанія Надєждіна з "живими чергами" до пунктів збору підписів показала, що присутність цього кандидата в бюлетені може суттєво зіпсувати "тріумф національного лідера" і підсвітити наявність запиту на антивоєнний порядок денний та демократизацію. Тому Надєждіна також не допустили до кандидування, відмовивши в реєстрації на етапі перевірки підписів.

Серед кандидатів "з бюлетеня" обережно намагається використовувати частину запропонованих Дунцовою і Надєждіним смислів представник "Нових людєй" Владіслав Даванков. Однак він сприймається як представник "системної" політики. Він уникає конфронтаційної риторики та не демонструє амбіцій більших, ніж незначно випередити кандидатів від КПРФ та ЛДПР.

Таким чином, владі в цілому вдається уникнути ризиків прояву вертикального конфлікту під час виборчої кампанії. Але не за рахунок зниження гостроти цього конфлікту, а за рахунок видалення його з публічного порядку денного.

Режим все частіше отримує сигнали про те, що попри показну "єдність" кількість невирішених вертикальних конфліктів в РФ збільшується. Але влада вже не може і не хоче реагувати інакше, крім як репресивними методами та шляхом заборони публічного діалогу. Режим намагається забетонувати будь-які щілини, крізь які може прорватися невдоволення населення. Розбудова тоталітаризму ведеться прискореними темпами. Втім, і ризики бунту зростають. Хоч горизонт такого бунту наразі і не виглядає близьким.

 Текст написаний в рамках проекту "Дослідження впливу війни проти України на соціально-політичну трансформацію РФ", що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження".

    Реклама на dsnews.ua