18 років на двох. Чому в Україні так важко садити "розіп'ятих хлопчиків"

У засуджених вчора до дев'яти років позбавлення волі нібито журналістів Дмитра Васильця і Євгена Тімоніна є всі шанси стати новими "розіп'ятими хлопчиками" російської пропаганди

Безпрецедентно жорстку як для українських правових реалій вирок двом пропагандистам за "сприяння діяльності терористичної організації" серйозно сколихнув усю "ватяну" тусовку в Україні, на щастя, не надто численну і давно вже не надто помітну. Ну, і зрозуміло, долею Васильця і Тімоніна занепокоїлися в Москві, щоправда здебільшого це колишні українські політики-втікачі кшталт Андрія Портнова. Поважну російську публіку два їх агента в Києві не дуже хвилюють, їм куди цікавіше історія з затриманням чергового українського шпигуна в Криму.

Тим не менш, в Україні кравецькі адвокати, проросійські громадські організації і не менш проросійські ЗМІ вже ліплять з пропагандистів "мучеників злочинного режиму", розповідаючи про утиски "свободи слова", "в'язнів совісті" і "жертви політичних репресій". Мовляв, хлопців посадили виключно за їх позицію, чого в демократичному і вільному суспільстві бути не може. А звинувачення в пособництві терористам, по-перше, не доведено, а по-друге, "ДНР" і "ЛНР" формально-юридично не терористи, так що допомагати їм не злочин.

Те, що ці дві тези дещо суперечать один одному, нікого не хвилює, як і те, що ні Василець, ні його молодший партнер і соратник Тімонін ніколи і ні від кого не приховували своїх відверто антиукраїнських поглядів, симпатій до Росії, Путіну і "молодим республікам". Це, мовляв, особиста думка, що ж тут такого? Хтось любить макарони з сиром, а хтось "ДНР" з "ЛНР", не можна ж запроторювати людей за ґрати за їх особисті симпатії.

Всі ці "ватяні" міркування не коштували б виїденого яйця, якби не одне "але" - ні українське законодавство, ні навіть суспільну свідомість на четвертому році війни так і не визначилося з поняттями, де проходить грань між висловленої у вільному суспільстві "точкою зору" і злочином, за яке потрібно сидіти у в'язниці. Ця смислова невизначеність і породжує можливості як для різної юридичної казуїстики, так і для спекуляцій на поняттях свободи слова, цензури та репресій.

Однак повернемося до нашим хлопчикам. Василець і Тімонін були затримані ще в 2015 році, після того як їх інформаційною діяльністю зацікавилися їх більш патріотичні колеги. Справа в тому, що з початку подій на Донбасі два пропагандиста, активно до цього підтримували Антимайдан, вирішили допомогти справі "Новоросії" своєю особистою участю і вирушили в Донецьк, де, як встановив суд, надавали технічну підтримку створенню каналу "Новоросія ТБ" і навіть налагодили відносини з відомим народним губернатором" Павлом Губарєвим. Однак кар'єра в "ДНР" у хлопців розвитку не отримала, і вони повернулися в Київ. Мабуть справі "Новоросії" вони були потрібніші в українській столиці.

А в Києві молоді й енергійні "ватники" змогли розвернутися. Вони влаштувалися працювати на вельми сумнівного походження проросійський "17 канал", паралельно просуваючи і власні проекти: канал на YouTube "Правильне ТВ" та громадську організацію "Медиалюстрация". Остання навіть придумала вручати українським журналістам премії "Йозефа Геббельса" типу за "фашистську пропаганду". На все це, правда, в 2015 році не надто звертали увагу.

Прославитися Василець і Тімонін змогли лише, влаштувавши в самому центрі Києва публічний показ на великому екрані відео відомого "ватного" блогера Анатолія Шарія. Зрештою діяльністю хлопчиків зацікавилися українські журналісти і з'ясували, що ті, не дивлячись на відверту антиукраїнську пропаганду, є членами громадської ради при Міністерстві інформаційної політики, що спровокувало якийсь політичний скандал. Тоді ж парою ватников зацікавилася СБУ, що і привело їх у СІЗО і на лаву підсудних. Природно, з громадської ради міністерства їх одразу ж виключили.

Головною "фішкою" справи Васильця і Тімоніна стало те, що навіть їхні адвокати особливо не заперечують, що ті займалися пропагандою ідей "Новоросії". Адвокати, до речі, теж не приховують своїх відверто "ватних" поглядів. Єдине, що прямо заперечує захист, так це те, що засуджені мали якесь відношення до каналу "Новоросія ТБ". Всі інші факти не заперечується, заперечується їх трактування. Так, мовляв, їздили в Донецьк і спілкувалися з польовими командирами "російської весни", але поїздка в Донецьк - не злочин; так, люблять Росію і не люблять українську владу, але у людей така позиція; так, постили в соцмережах повідомлення: "ТІЛЬКИ ТОТАЛЬНИЙ ТЕРОР ВРЯТУЄ УКРАЇНУ ВІД МАЙДАНІВСЬКОЇ ШВАЛИ", "МАЙДАУНАМ СУК@М ОДЕСУ НЕ ЗАБУДЕМО, НЕ ПРОБАЧИМО", так адже українці "майдаунами" себе не вважають, так що це не про них і закликами до тероризму вважатися не можуть; ну, і так далі.

І, нарешті, найголовніше - захист нагадує, що ні "ДНР", ні "ЛНР" ніхто офіційно терористичними організаціями не визнав, а значить допомогу їм, яка б вона не була, не може бути пособництвом терористам, а тому захист може всерйоз розраховувати і на апеляцію, і на Європейський суд з прав людини. Так що дуже може бути, що через якийсь час справа Васильця і Тімоніна завершиться приблизно тим же, що і знамените справа Коцаби - суд апеляційної інстанції, або дуже серйозно пом'якшить вирок, або взагалі виправдає парочку "ватников" і тоді обурюватися вже буде патріотично налаштована громадськість.

Чим би все це не скінчилося, перед українським суспільством і державою історія двох нових жертв "кривавої хунти" в черговий раз ставить питання юридичної, так і етичної, кваліфікації "молодих республік" і зносин з ними українських громадян. По-перше, потрібно нарешті визначитися і дати вже чітку юридичну оцінку, то це терористичні організації, то організовані злочинні угруповання, чи то щось ще. По-друге, необхідно визначитися з характером взаємовідносин окремих громадян з цими організаціями є злочин, за який потрібно сидіти у в'язниці, а що можна зрозуміти і пробачити. Ну, і по-третє, потрібно сформулювати хоча б основи антисепаратистської інформаційної гігієни - яка медиадеятельность є пособництво терористам і тяжкий злочин, а яка - погляд на проблему з іншого боку. Завдання ця вкрай непроста, але не розібравшись з нею, ми завжди будемо мати всередині країни відвертих ворожих агітаторів, спроби приструнити яких будуть закінчуватися криками про свободу слова, утиск прав і репресії.