Сьогодні – роковини Куренівської трагедії
Можна сказати, що передумови для цієї страшної трагедії складалися протягом десятиліття. На початку 50-х років київська влада, з дозволу вищого керівництва УРСР, прийняли рішення про ліквідацію Бабиного Яру, де під час війни нацистами було розстріляно сотні тисяч людей - переважно місцеві євреї, цигани, радянські військовополонені.
Здійснити це виявилося не так уже й важко: поруч знаходилися Петровські цегляні заводи, всі відходи власного виробництва - змішану з водою земляну породу у вигляді пульпи по трубах відводили прямо в закоти яру. Загальна площа намиву склала близько одного квадратного кілометра, а шар намиву сягав 30 метрів. Намив виконувався на висотах від 40 до 60 метрів над рівнем Куренівки - великого промислового та житлового району Києва, пише "ДС" з посиланням на Укрінформ.
Втім, замість бетонної дамби збудували земляну. Недостатньою була і пропускна здатність протипаводкового стоку, яка складала лише 0,5 куб. метра в секунду. Тобто, причинами катастрофи став недосконалий проект, а також системне порушення технічних правил і умов експлуатації греблі. До того ж, наплив пульпи відбувався постійно і не припинявся навіть взимку. Спочатку вода повільно розмивала частину дамби, а потім потекла по Куренівці.
В 8:30 13 березня дамбу остаточно прорвало - величезний вал (початкова висота становила близько 14 метрів) бруду зі швидкістю 3-5 метрів в секунду ринув донизу, зносячи все, що траплялося на його шляху - житлові будинки, промислові будівлі, транспорт, дерева. Через 10 хвилин розріджена пульпа досягла Куренівки і за півгодини залила площу 30 гектарів. Під товщею пульпи, яка на очах застигала, перетворюючись на камінь, виявився весь район від парку ім. Фрунзе до Подільського узвозу. Все відбувалося дуже швидко і люди практично не встигали рятуватися. Значно ускладнювало ситуацію і те, що це був ранок робочого дня, по суті, годину пік. Епіцентром трагедії стали вул. Фрунзе і депо ім. Красіна, яке було знищено разом з більшістю робітників (загинуло майже 50 осіб).
Офіційна влада замовчувала наслідки Куренівської трагедії, реальні цифри загиблих так і не були названі - оголосили тільки про загибель 145 осіб, тоді як за неофіційними даними, під час трагедії загинуло близько 1500 осіб. Катастрофа знищила 22 приватних одноповерхових будинки, 5 двоповерхових, 12 одноповерхових будинків, два гуртожитки. Матеріальні збитки держави склали понад 3 млн рублів. Постраждалим була виплачена компенсація - тим, у кого загинули рідні, виплатили по 200 руб.; більше 400 людей отримали нове житло. Але найприкрішим і болючим було те, що радянська влада не лише приховувала і применшувала масштаби та наслідки аварії, але і забороняла згадувати про її жертви. Тільки в роки української незалежності була належним чином відзначено їх пам'ять - встановлено кілька меморіальних знаків і пам'ятник.
