• USD 38.3
  • EUR 41.6
  • GBP 48.6
Спецпроєкти

Хто важливіший. Чи зможе Європа замінити Україні Америку

Було б помилкою вважати, що в Європі обов'язково переважатиме здоровий глузд щодо того, як треба допомагати Україні у війні

Gleb Garanich/Reuters
Реклама на dsnews.ua

Хто на кого рівняється

Ще з осені ми напружено чекаємо на новини із США: ну коли вже їхній Конгрес виділить нам допомогу на 2024 фінансовий рік, який розпочався 1 жовтня. І невідомо, коли дочекаємось.

Але не менш важлива для нас допомога як озброєннями, так і грошима від Європи, тобто від Євросоюзу та Великої Британії. Причому позиція США також сильно залежатиме від позиції Європи. Якщо європейці зараз піддадуться "втомі від війни", то американці одразу обуряться: а чому ми повинні за всіх розплачуватися?

До речі, саме так ставить питання один із претендентів на висування у президенти від республіканців Рон Десантіс. На передвиборному заході в штаті Айова він заявив, що більше грошей Україні має виділяти Європа, оскільки Росія "є для неї більшою загрозою".

Коли ми вдивляємося в проблеми, якими лякає 2024 рік, нам передусім впадають у вічі американські вибори 5 листопада. Проте найбільша небезпека — таки не там, а в Європі.

Якщо внаслідок зміни господаря Овального кабінету потік допомоги з Америки припиниться, це для нас ще не означатиме автоматично програш у війні. Євросоюз та Велика Британія мають достатньо фінансових ресурсів, запасів озброєнь та виробничих потужностей оборонної промисловості, щоб замінити США.

Але якщо припиниться або значно скоротиться допомога з Європи, то Америка, швидше за все, зробить те саме, хто б не сидів в Овальному кабінеті. США мають зобов'язання перед партнерами НАТО, а не перед Україною. Вашингтон розглядає допомогу Україні як внесок у безпеку Євросоюзу. І якщо європейські партнери США з НАТО продемонструють, що їм це вже нецікаво, Вашингтон теж втратить інтерес.

Реклама на dsnews.ua

Хто переважить у Європі

Оптимістичним сигналом можна вважати заяву прем’єр-міністра Італії Джорджії Мелоні на прес-конференції 4 січня. "Всупереч думці тих, хто каже, що ми не повинні надсилати зброю, тому що це призведе до ескалації, я вважаю, що все відбувається з точністю до навпаки, — заявила Мелоні. — Єдиний шанс для України досягти дипломатичного рішення — це досягти балансу між силами на землі, і якби ми зробили те, що пропонували нам ті, хто каже, що ми не повинні підтримувати Україну, ми б отримали не мир, а вторгнення, війну ближче до дому".

2024 року Італія головує у "Великій Сімці" (2023-го цей почесний обов'язок лежав на Японії). Можна сподіватися, що Мелоні скористається цією можливістю, щоб тема допомоги Україні була пріоритетною на порядку денному саміту G7, який має відбутися в середині червня у готелі Borgo Egnazia на узбережжі Адріатичного моря на південному сході Італії. Нагадаємо, у саміті G7 беруть участь лідери США, Канади, Японії та чотирьох країн Європи: Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії, а також два лідери Євросоюзу: президент Європейської ради та президент Єврокомісії.

Але є й тривожні сигнали. Британський історик та письменник Тімоті Гартон Еш поділився з газетою Financial Times своїми враженнями від новорічних виступів керівників європейських держав:

  • Прем'єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак навіть не згадав про війну у своєму хвалебному звіті про успіхи свого уряду, який, очевидно, був націлений на загальні вибори.
  • Канцлер Німеччини Олаф Шольц торкнувся її лише побіжно, перш ніж перейти до священної теми німецької економіки.
  • Новий прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск повністю присвятив свою промову відновленню демократії у країні.

Як контрприклади він навів три інші виступи:

  • Президент Франції Еммануель Макрон, зосередившись на темі французької гордості, запропонував "переозброєння європейського суверенітету", зокрема "для того, щоб зупинити Росію та підтримати українців".
  • Президент Фінляндії Саулі Ніїністьо висловив головне послання: "Європа має прокинутися".
  • Прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен також була чудово прямолінійною: "Україні не вистачає боєприпасів. Європа не надала того, що необхідно. Ми наполягатимемо на збільшенні європейського виробництва. Це терміново. І данські F16 скоро піднімуться у повітря. Війна в Україні — це також війна за ту Європу, яку ми знаємо".

Тімоті Гартон Еш наголошує: "Це та мова, яка нам потрібна. Обговорюючи лідерство у воєнний час, люди завжди згадують вислів Вінстона Черчілля: "Мені нема чого запропонувати, крім крові, важкої праці, сліз і поту". Але в даному випадку кров, піт і сльози повністю належать українцям. Усе, що вимагається від інших з нас, — це ясне мислення, твереза рішучість і цілком керований перерозподіл ресурсів, більш ніж терміново необхідні оборонно-промислові інвестиції створять робочі місця всередині країни, а також підвищать нашу власну безпеку. Невже я прошу надто багато?"

Свою статтю він озаглавив "Що західні союзники мають зробити для України та для себе". Її можна назвати маніфестом здорового глузду. Історик наголошує, що ми перебуваємо в середині довгої та складної війни, яка, ймовірно, триватиме, як мінімум, до 2025 року, якщо не довше. "Наразі ми робимо достатньо, щоб не допустити поразки України, але недостатньо, щоб допомогти їй перемогти. У 2024 році ми могли б надати Києву інструменти, що дозволять повернути собі більше території та переконати Росію, що вона не зможе перемогти. Це єдиний шлях. до міцного миру", — наполягає Тімоті Гартон Еш.

І він прямо говорить про відповідальність Європи: "Навіть до можливої катастрофи другого президентства Дональда Трампа стає зрозуміло, що США, враховуючи гарячковий та тендітний стан своєї демократії, не збираються очолити цей крок уперед. Отже, відповідальність лягає на Європу".

Прекрасно, що у європейській пресі з'являються такі статті. І що про необхідність збереження та нарощування підтримки України говорять лідери багатьох європейських країн, зокрема Італії, Франції, Фінляндії, Данії. Але було б помилкою вважати, що в Європі обов'язково переважатиме здоровий глузд. Ми самі також маємо постаратися для цього.

Що може зробити Київ

Ми пам'ятаємо, як у грудні кілька делегацій депутатів Верховної Ради поїхали по штатах США з метою пояснити, навіщо американці повинні й надалі підтримувати Україну. Але слід об'їздити і країни ЄС. І це має бути місія не лише нардепів, лояльних до Банкової, а представників усіх фракцій (за винятком уламків ОПЗЖ). Наші політики з різних політичних таборів мають зустрічатися з європейськими політиками з різних політичних таборів та переконувати їх, що зараз треба об'єднатися всім навколо допомоги Збройним силам України.

Аналогічне зауваження слід зробити і щодо протидії кремлівській пропаганді. Звісно, можна не сумніватися, що росіяни намагатимуться втрутитися в американські вибори. Але Кремль анітрохи не обмежує себе з цілями. І він використовуватиме будь-який інструментарій також і для того, щоб відвернути від України громадську думку в Європі.

Щоб протидіяти цьому, напевно, мало лише дипломатичних зусиль. І поїздок нардепів Європою теж буде недостатньо. Потрібна також чітка розстановка пріоритетів в українській зовнішній політиці. Ми повинні самі для себе прийняти, що для нас головне — щоб Євросоюз і Великобританія не просто продовжували, а нарощували військову та фінансову допомогу. Якщо для цього потрібно дякувати і вибачатися — значить, говоримо "Спасибі" та "Пробачте", хвалимо європейську могутність і користуємося всім цим, щоб домогтися від Європи того, що там потрібно. А треба нам чимало: щоб Європа спромоглася замінити США, якщо доведеться. Або, мабуть, вже краще говорити — коли доведеться…

    Реклама на dsnews.ua