Скандал навколо Національного військового меморіального кладовища. Що буде після рішення Верховного суду

Арлінгтонський національний цвинтар у передмісті Вашингтону, його взято як прототип українського військового меморіалу, знаходиться на землях, які колись належали командувачу армії конфедератів Роберту Лі. Після закінчення громадянської війни опальний генерал у верховному суді відсудив ці землі, проте розпоряджатися ними на свій смак не міг, тут уже були поховання загиблих. Оскільки у Штатах цінують приватну власність навіть ворогів, Лі зрештою продав маєток і землі федеральній владі за $150 тис. Недешево по тих часах. Під український військовий меморіал відвели не приватну, а державну землю, проте ділянка виявилася природоохоронною, що стало підставою для рішення Верховного суду, яке викликало гучний скандал.

Чому і як ділянку під меморіал знайшли біля Мархалівки

Про спорудження Пантеону Героїв, де можна було б перепоховати прах борців за незалежність, а також осіб, які відіграли визначну роль у роки Другої світової війни, йшлося ще за каденції президента Віктора Ющенка. 8 травня 2008 року він запевняв: українська нація реалізує цей проект. Нічого зрештою реалізовано не було. Ідея Пантеону відродилася вже за президентства Петра Порошенка у варіанті меморіалу, де були б поховані і борці за незалежність минулих часів, і загиблі в АТО. Але й за Порошенка далі гучних заяв, які розбивалися об банальну відсутність земельної ділянки та бюрократію, влада піти не змогла. Так ця тема перейшла у спадок Володимиру Зеленському. У 2021 році уряд Дениса Шмигаля розпорядився створити військове меморіальне кладовище, на виконання цього рішення розробили концепцію комплексу, проте знову загрузли у бюрократії. У травні 2022 року Верховна Рада ухвалила закон про створення "українського Арлінгтону", відповідальність за нього поклали на Міністерство ветеранів. Те створило державну установу "Національне військове меморіальне кладовище" (НВМК), а з бюджету почали виділяти на нього кошти. Їх, утім, не використовували, оскільки почалася епопея з пошуком місця.

Спочатку думали звести меморіал у Києві, причому у середмісті. Перший варіант — у Бабиному Яру. Проти виступили історики та єврейська громада. Причина була очевидною — на цьому місці зберігається пам’ять про інші трагедії. Потім виник другий варіант — Лиса Гора. В урочищі планували під кладовище віддати 140 га. Однак цього разу на перепоні стали екоактивісти. Лиса Гора належить до природоохоронного фонду, тому її забудова заборонена. У Києві розглядалися ще варіанти Співочого поля та території Музею війни, але там виявилися замалі ділянки. У 2023 році повідомили: кладовище буде у Биківнянському лісі, що на виїзді зі столиці, і це — остаточне рішення. Але проти виступили знову історики — на цьому місці розташований меморіальний комплекс "Биківнянські могили", де поховані жертви комуністи стичного режиму. Ідею спорудити тут військове кладовище просували Мінветеранів, Мінкультури і столична мерія. У травні 2023 року парламент навіть проголосував закон, який спрощував відведення землі у Биківні, однак він виявився проблемним. Спрощення полягало у тому, що на цій ділянці не проводитимуть попередні пошукові роботи. Простіше кажучи, могили мали копати на місці, де можуть бути поховані інші. Закон президент так і не підписав. Зрештою від варіанту з Биківнею відмовилися і вирішили пошукати земельну ділянку не в межах столиці. Хоча родини полеглих військових були тоді проти заміського розташування.

Ділянку знайшли в Гатненській громаді в межах села Мархалівка. Це за 10 км від столиці. Поруч — Південне і німецьке кладовище. Аби і з цією місциною не почалася тяганина, рішення ухвалювалися досить швидко: у серпні 2023-го уряд змінив місце будівництва кладовища, у грудні того ж року Верховна Рада ухвалила законопроект про спорудження меморіального комплексу, 23 лютого 2024 року Кабмін виділив 515 млн на створення НВМК, 14 березня того ж року Київська обласна військова адміністрація ухвалила розпорядження "Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення державній установі "Національне військове меморіальне кладовище". Тобто процес нарешті прискорився і наприкінці серпня 2025 року відбувся церемоніал поховання перших солдатів. За перші два місяці на НВМК знайшли вічний спокій 149 загиблих героїв, більшість — чиї тіла так і не змогли ідентифікувати.

Але протягом усього часу, коли ухвалили рішення про спорудження цвинтаря, активно проти виступала громадська організація "Мархалівка. Підтримка". Її головний аргумент — Мархалівський ліс знаходиться в зоні Смарагдової мережі, а Україна, яка приєдналася до Бернської конвенції про охорону дикої фауни і флори, має берегти ліси, а не знищувати їх. Частина лісу справді потрапляє під вирубку, але чиновники переконували — вирубають лише 10 відсотків. Другий аргумент — на цьому місці болото, земля непридатна для поховання героїв. На доказ екологи та громадські активісти наводили дані експертизи. А от державна експертиза у червні 2024 року засвідчила, що порушень санітарного і епідеміологічного благополуччя населення не виявлено, як і негативного впливу на навколишнє середовище. Що підтвердило ДП "Укрдержбудекспертиза".

Активісти "Мархалівка. Підтримка" звернулися до судів, оскаржуючи розпорядження Київської ОВА про зміну цільового використання земельної ділянки, виділеної під кладовище. Кілька інстанцій стали на їхній бік, а у вересні 2025 року Київський окружний адміністративний суд підтвердив законність будівництва НВМК, однак активісти оскаржили цей вердикт у Верховному суді. Той 29 січня ухвалив інше рішення — визнав незаконним зміну цільового призначення земельної ділянки під кладовище. Теоретично рішення Верховного суду може бути переглянуте без звернення до ЄСПЛ, за нововиявленими або виключними обставинами, але процедура дуже складна.

Що буде після рішення Верховного суду

Вкрай негативно на ухвалу суду відреагували військові. Слід нагадати, що представники громадських організацій, які підтримують спорудження військового меморіалу, свого часу були проти скасування рішення про його будівництво у Биківні. Коли ж нарешті процес спорудження НВМК почався, там вже є захоронення, таке рішення суду викликало обурення дуже високого градусу. Що ж робити в цій ситуації?

НВМК офіційно роз’яснило: "Рішення Верховного суду стосується виключно оцінки пунктів 2–5 розпорядження Київської обласної військової адміністрації №275 та не містить жодних приписів щодо припинення поховань, закриття чи перенесення Національного військового меморіального кладовища". Там також зазначили, що у резолютивній частині постанови Верховного суду відсутні формулювання на кшталт "заборонити поховання", "зупинити діяльність кладовища", "припинити експлуатацію" або "перенести кладовище". Таким чином, суд не розглядав питання щодо подальших дій із Національним військовим меморіальним кладовищем, зокрема щодо його перенесення або закриття. Отже, порушення КОВА законодавства при ухваленні розпорядження просто візьмуть до відома, але це ніяк не вплине на діяльність кладовища?

Антон Дробович, колишній очільник Українського інституту національної пам’яті, який добре обізнаний із перипетіями навколо обрання ділянки для кладовища, також роз’яснив ситуацію. За його словами, кладовище введене в експлуатацію, воно працює, там уже знайшли спочинок загиблі воїни і скасування рішення про передачі землі під НВМК назад цього не поверне. Крім того, він звернув увагу на важливий нюанс — близько до території кладовища роками масово споруджувалися котеджі, вирубувалися дерева і громадські активісти проти цього не виступали. Аргумент, що активісти та екологи роблять послугу забудовникам, відомий, проте якщо рішення Верховного суду все ж переглянуть і скасують, ці громадські діячі (а особливо якщо за ними стоять великі гроші) можуть дійти і до Європейського суду з прав людини. Справа не в тому, виконуватимуть його чи ні, а в тому, що навколо дуже потрібного меморіального об’єкту триватимуть скандали. Їх і без рішення суду вистачає. Чого варта історія зі скандальним політтехнологом Володимиром Петровим, який мав бронювання під час працевлаштування до НВМК.

Думка Дробовича зводиться до того, що подальше перебування НВМК на цьому місці дозволить забезпечити тут благоустрій, тишу, догляд за зеленими насадженнями. Можна додати іншу думку, яка часто зустрічається в коментарях: для мешканців Мархалівки наявність у них такого об’єкту — тільки на користь. З часом, коли кладовище облаштують, сюди прибуватимуть іноземні делегації, рідні і близькі загиблих, селу можна буде розбудовувати інфраструктуру. Це справді можливо, але влада має пояснити людям це дохідливо. Тоді, можливо, громадські активісти не матимуть там популярності.

Всі проблеми навколо військового меморіалу — саме через дуже погану комунікацію влади з суспільством. Коли стало очевидним, що затягування зі спорудженням кладовища дуже дратує рідних загиблих героїв, вирішили діяти швидко. Чи розуміли у КОВА, що їхнє розпорядження може бути оскаржене в суді? Мабуть, ні. Здавалося — хто посміє поставити під сумнів благородну справу будівництва місця вічного спочину героїв. Коли ж почалися суди, дуже мало робилося для роз’яснення ситуації. Зокрема, скільки дерев вирубають, а скільки зелених насаджень буде натомість. Крім того, здається, з часу відкриття кладовища туди іноземні делегації не приїздили. Якби "український Арлінгтон" від початку своєї роботи виконував просвітницьку і пропагандистську місію, можливо, судді Верховного суду перед тим, як ухвалити сумнівне з точки зору моралі, але, мабуть, юридично обґрунтоване рішення, проявили б більше зваженості і державницької позиції. Потрібно було робити все, щоб із перших днів це місце набуло сакральності, якої потребує такий об'єкт. А не скандальності… 

Тепер або судді Верховного суду під тиском громадськості самі знайдуть можливість переглянути свій же вердикт, або кладовище продовжить працювати де-факто попри рішення суду. Започаткована традиція укоріниться й буде як із американським Арлінгтоном: ніхто не посміє турбувати прах похованих там військових.