"Спеціальна операція" товариша Сі. Що відбувається між Китаєм, Філіппінами та Японією

Десятиліття сварок за острови та рифи

За повідомленням видання Global Times, морська операція, розпочата Міністерством транспорту Китаю в координації з адміністраціями морської безпеки провінцій Фуцзянь і Гуандун, Центром підтримки навігації в Східно-Китайському морі та Бюро порятунку в Східно-Китайському морі. Вказується, що заходи спрямовані на повну реалізацію адміністративної юрисдикції Китаю в галузі морського судноплавства, підвищення можливостей контролю та управління рухом у ключових водах, а також на захист національних прав та інтересів. "Згідно з внутрішнім законодавством Китаю та міжнародним правом, Китай має виключну економічну зону та континентальний шельф у цій зоні. Відповідно, розмежування виключної економічної зони та континентального шельфу між державами з протилежними або суміжними узбережжями здійснюється зацікавленими державами шляхом угоди на основі справедливості. Будь-яке розмежування, що стосується вод на схід від Тайваню, повинно мати Китай як сторону переговорів", — цитує видання речника МЗС КНР Мао Ніна.

Нинішнє загострення має тривалу передісторію. Почалося все після Другої світової війни, коли Японія за Сан-Франциським договором 1951 року втратила контроль над територіями у Південно-Китайському морі, зокрема, над острівними архіпелагами Парасельський і Спратлі, але відразу кілька країн регіону висловили на них претензії. Через Південно-Китайське море проходить близько 80% імпорту нафти до Китаю та Японії, а згадані острівні архіпелаги мають виключне значення, оскільки тут відбувається близько 10% світового рибного промислу. Найбільше островів та рифів контролює В’єтнам — понад чотири десятки, Китай — біля 15, Філіппіни — вісім, Малайзія — шість, Тайвань один, але найбільший острів — Тайпін. Кожна з цих країн намагається утримати свої острови, при цьому претендуючи на інші, через що між ними десятиліттями відбуваються спорадичні ескалації, а саме це море вкрай мілітаризоване.

Окрім торговельних шляхів та значної кількості риби, як виявилося, в акваторії архіпелагу Спратлі є ще й нафта. У 2002 році країни АСЕАН уклали навіть декларацію про поведінку сторін у Південно-Китайському морі, яка періодично порушується. Найчастіше це робить Китай. Так, у травні 2014-го китайці захопили кілька рифів, на які пред’явили права Філіппіни. Пекін мотивує свої претензії так званою "картою дев’яти пунктирів" (у В’єтнамі її називають "картою коров’ячого язика"), на якій ще у 1947 році китайці позначили "свої" острови у Південно-Китайському морі. Але інші країни не визнають цю карту. Після згаданого захоплення кількох рифів Філіппіни звернулася до Арбітражного суду в Гаазі і в 2016 році виграли позов проти КНР, яка внесла острови Спратлі до своєї 200-мильної виняткової економічної зони. Пекін обурився цьому рішенню і очікувано його не виконав. У 2018 році філіппінці і китайці уклали угоду про спільну розвідку нафти в цьому районі, після чого навіть почали обговорювати спільні нафтові проекти. Однак у червні 2022 року тодішній президент Філіппін Родріго Дутерте розпорядився припинити будь-які переговори з Пекіном. У Манілі пояснювали, що у переговорах погоджувалися багато на що, але не на здачу суверенітети над островами архіпелагу.

До чого тут Японія

По-перше, Токіо підтримав рішення арбітражу в Гаазі і спільно зі Сполученими Штатами закликав Пекін дотримуватися міжнародного права. По-друге, у квітні 2024 року у Вашингтоні нинішній президент Філіппін Фернандо Маркос-молодший, тодішній президент США Джо Байден і колишній експрем’єр Японії Фіміо Кісіда домовилися про зміцнення оборонних та економічних зв’язків у регіоні. На Філіппінах, нагадаємо, знаходиться п’ять американських військових баз. Для Маніли посилення безпекового співробітництва — дуже важливий момент, враховуючи сусідство з Китаєм, котрий звик нехтувати міжнародним правом. Можна пригадати регулярні сутички між філіппінською та китайською береговими охоронами в районі спірних островів.

Тож не дивно, що між філіппінцями та японцями союзництво посилювалося. У цих держав немає спільних кордонів, але їх єднає бажання "поріднитися" завдяки створення виключної економічної зони, яка простягається на 200 миль від їхніх узбереж. Оскільки суверенні морські зони Філіппін і Японії частково перетинаються, Маніла і Токіо ініціювали переговори про розмежування. Але Китай, як зазначив речник МЗС країни Мао Нін, має претензії на частину тієї ж зони, яку зібралися ділити філіппінці з японцями. Вона проходить на схід від Тайваню, який Пекін вважає своїм, та включає рифи архіпелагу Спратлі, які своїми вважають Філіппіни.

По-третє, хоча в Пекіні ситуацію обставляють так, наче японсько-філіппінське розмежування зон морського впливу зазіхає на води навколо Тайваню, насправді все виглядає складніше. У Тайбеї як раз занепокоєні не політичною активністю Токіо та Маніли, а активністю Китаю.

Отже, домовленості між Філіппінами та Японією не зачіпають суверенітет Тайваню. Що ж стосується КНР, то створення виключної економічної зони Філіппін та Японії замкне китайців у Південно-Китайському морі, ускладнить їхній вихід у Тихий океан, безпека у цій зоні контролюватиметься спільними силами японців, філіппінців та американців. Що створює значні проблеми для Китаю. Тож його нинішня демонстрація сили може бути спрямована не проти Тайваню, а як превенція потенційного обмеження Пекіна у торговельно-економічних відносинах.

Останній момент — після того, як минулого року уряд Японії очолила Санае Такаїті, відносини Пекіна і Токіо постійно погіршуються. Японська прем’єрка підтримує відродження військового потенціалу своєї держави, КНР натомість звинувачує її в курсі на мілітаризацію. Такаїті ініціювала скасування заборони на експорт зброї, залучила армію, точніше, сили самооборони, для спільних зі США навчань у Південно-Китайському морі, а також не виключила участі Японії у військовому конфлікті в разі нападу Китаю на Тайвань. До слова, і філіппінський президент Маркос-молодший припустив, що його країна неминуче буде втягнута у будь-який конфлікт навколо Тайваню.

Отже, протягом десятиліть Китай вважав себе у цьому регіоні гегемоном, тепер Сі Цзіньпін відчув, що підйом Японії спільно із союзниками в Тихому океані цей гегемонізм обмежує, а з часом японці можуть скласти серйозну конкуренцію китайцям. Тож нинішню ескалацію можна розглядати не як намір атакувати Тайвань, а як бажання продемонструвати невдоволення зростанням інтересів Токіо в регіоні. Спрямовано воно перш за все Дональду Трампу, з яким Сі нещодавно зустрічався. Після цього глава Білого дому заявив, що не підтримує проголошення незалежності Тайванем, чим багатьох неприємно здивував, оскільки в його адміністрації вистачає тих, хто вважає, що Штати повинні демонструвати Китаю сильну позицію, а не плазувати перед його геополітичними забаганками.

Чи може бути філіппінсько-японське зближення самостійною грою без участі США? Навряд. Скоріше Вашингтон був не проти підвищити ставки, аби подивитися, чи здатний китайський кормчий на щось більше, аніж уже традиційна конфронтація за окремі рифи та маленькі острівці архіпелагу Спратлі. Поки морська "СВО" товариша Сі виглядає досить непереконливо. Але у які практичні кроки вона вильється, зокрема, чи збільшить Китай морську військову присутність у регіоні та чим займатимуться його кораблі, наразі спрогнозувати неможливо.