Снайперу на замітку. Коли армія почне стріляти українськими патронами
Ситуація із забезпеченням нашої армії боєприпасами до стрілецької зброї на шостий рік війни викликає великі питання. Якщо на початок війни йшлося про складах, забитих патронами, що дісталися від Радянського Союзу, то до 2019-го питання перейшло в іншу площину.
Найбільш показова в цьому плані ситуація з патронами для снайперської зброї. Справа в тому, що в 2014-2019 рр. до війська пішов прямо-таки потік гвинтівок, здебільшого волонтерських, куплених у цивільних збройових магазинах. Причому всі вони були нестандартних для армії калібрів.
Слідом підтягнулося і держава, яка після серії випробувань прийняло на озброєння як мінімум три зразка гвинтівок іноземного виробництва: UAR-10 (Zboyar Z-10) калібру .308 Win, Savage-110 (.338 LM) і Barrett (.50 BMG). Тоді ж став вирішуватися питання з постачанням набоїв, яких на складах не було.
Насамперед це були (і залишаються) волонтерські поставки. Причому тут діапазон надзвичайно широкий — від волонтерських фондів до великих корпорацій. Найбільш активна в цьому напрямку корпорація "Рошен", яка за останні роки масово закуповувала не тільки гвинтівки, але і патрони. Остання за часом така передача відбулася буквально на початку вересня, коли в одну з частин СЗГ були передані патрони .338 LM (8,6×70 мм) і .308 Win (7,62×51 мм).
Кілька простіше ситуація з великокаліберними гвинтівки Barrett, які офіційно поставляються з США за однією з програм військової допомоги. Там поставки патронів прописані в умовах договору. Зброя дуже специфічне, і патронів для нього потрібно небагато.
І ось днями вийшло інтерв'ю начальника снайперської служби ЗСУ (виявляється, є й таке в наших Збройних силах), в якому він стверджує, що, крім гвинтівок, армія стала закуповувати і вітчизняні патрони .308 Win. І це притому, що повідомлень про розгортання виробництва пороху, капсулів не було навіть на рівні чуток.
Можна припустити, що була куплена виробнича лінія для складання патронів. Однак у такому випадку можна говорити лише про так звану "збірці на коліні" із зарубіжних комплектуючих. Це зовсім не ті обсяги, які потрібні армії, так і ціна явно буде зашкалювати.
Спроби запустити виробництво патронів, правда пістолетних, робилися і раніше. У грудні 2018-го було заявлено про запуск лінії виготовлення куль і гільз для патронів різного калібру 9х18 мм (Makarov) і 9х19 мм (Luger) на казенному підприємстві "Форт" у Вінниці. Так як завод належить Міністерству внутрішніх справ України, в основному він повинен був закрити потреби поліції, Національної гвардії та Держприкордонслужби. Саме під це виробництво в Туреччині купили велику партію (як мінімум 400 одиниць) пістолетів-кулеметів МР5. Щоб запустити лінію, Мінекономрозвитку вклав у завод майже 69 млн грн, за які придбали відповідне обладнання.
Однак нещодавно з'явилася інформація, що на повну потужність підприємство так і не запрацювало, мало того, там вже знайшли фінансові зловживання. Тому, судячи з усього, про виробництві боєприпасів для стрілецької автоматичної зброї в калібрах від 5,45 мм до 14,5 мм, про що заявлялося "по гарячих слідах", варто забути.
Насправді будівництво заводу з виробництва патронів до стрілецької зброї для нашої країни не є чимось архисложным. Основна проблема, з-за якої затягується початок будівництва, пов'язана не з браком коштів, а з невизначеністю щодо того, якою буде українська армія майбутнього. Якщо говорити простіше, то на сьогодні абсолютно незрозуміло, на виготовлення патронів якого калібру потрібно орієнтувати нове підприємство: продовжувати розраховувати на радянський стандарт, оскільки такі патрони потрібні все ще для великої кількості зброї, яким користуються наші військові, або переходити на стандарт НАТО.
Побудувати ж сам завод можна за два-три роки. На встановлення такої лінії на вже діючому підприємстві, перепрофілювання частини його потужностей потрібно всього лише 8-10 місяців. При цьому, оскільки йдеться не про високотехнологічному виробництві, досить дешеве обладнання для нього можна закупити, наприклад, в Пакистані чи Єгипті. Вартість будівництва заводу з нуля, за експертними оцінками, коливається від $70 млн до $200 млн. Вартість будівництва підприємства залежить виключно від його проектної потужності. Але поки ніхто не може дати однозначної відповіді: скільки патронів і яких потрібно армії.
Рано чи пізно війна на Донбасі навіть у її позиційної фазі закінчиться, і тоді патрони знадобляться лише для навчальних цілей. Зрозуміло, що ще якась частина піде на оперативні потреби силових структур і буде акумулюватися на складах тривалого зберігання. Проте в цілому великої кількості патронів Україні, очевидно, не потрібно.
Однак, щоб собівартість продукції була прийнятною, потрібно, щоб завод працював на повну потужність. Тому що при виробництві партії в 100-200 тис. патронів в місяць вони будуть "золотими" в плані вартості. Так що одночасно з будівництвом підприємства варто почати шукати нішу для майбутніх експортних поставок.
