Тегеран "за три дні". Чи є у Трампа довгострокова стратегія війни з Іраном

Перші висновки

Коротко про диспозицію після першої доби військової операції США та Ізраїлю проти Ірану. Перше: загибель багатолітнього духовного лідера шиїтської країни Алі Хаменеї офіційно підтвердили. Разом із ним загинули кілька членів родини, але не його старший син Моджтаба Хаменеї, який розглядається як ключовий кандидат на заміну вбитому батьку. Друге: призначили тимчасового верховного лідера Ірану аятолу Алірезу Арафі, він разом із президентом Масудом Пезешкіаном і головним суддею Голям-Хоссейном Мохсені-Ежеї ввійшов до складу тимчасової ради керівництва країною. Не факт, що Арафі залишиться на посаді, але це не головне. Головне, що іранська влада після перших масованих ударів не посипалася. Заклик Трампа до військових і зокрема до "Корпусу вартових ісламської революції" скинути владу — не спрацював.

Третє: світові ЗМІ облетіли кадри святкування іранцями загибелі Хаменеї, але це — емоційний прояв, за яким не послідували масштабні акції протесту. Принаймні, поки що поліція та "народна міліція" контролюють вулицю. Є й альтернативні мітинги прихильників влади, які вимагають від неї помститися за "мученицьку" смерть Хаменеї.

Четверте: КВІР перекрив Ормузьку протоку і вже атакував танкер Skylight під прапором Палау. Після цього інші танкери не ризикнуть заходити у води протоки, яка розділяє Іран та Оман. Теоретично пройти протоку можна у територіальних водах Оману, але іранська зброя може дістати танкери і там. Через Ормузьку протоку проходить до 40% світового нафтового експорту та 20% скрапленого газу. Експерти нафтового ринку кажуть, що ціна на нафту може підскочити до понад $90 за барель, а якщо перекриття протоки триватиме тиждень — то до $140.

Найбільше від зупинки танкерів постраждали партнери США у Тихоокеанському регіоні Південна Корея та Японія. Меншою мірою Індія, яка диверсифікувала імпорт нафти. Також зі збитками Китай, проте він має можливість наростити поставки з Росії. Скачок цін на пальне та газ очікують і в Європі. Танкерний флот зрушить з місця тільки після того, як американський флот та авіація контролюватимуть протоку, а ППО забезпечить над нею "парасольку" від іранської балістики. Важко спрогнозувати, скількит часу може на це може знадобитися. Прямим вигодонабувачем від ситуації є Росія, чий президент Путін назвав загибель Хаменеї "цинічним порушенням людської моралі". Та насправді затягування конфлікту з Іраном йому тільки на руку.

Дещо дивною видається інформація, що серед лобістів військової операції проти Ірану був спадкоємний принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман. Майже 40% нафти, яка проходила через Ормузд, саудівського походження. Ця країна має альтернативні трубопроводи, але вони не зможуть компенсувати перевезення нафти танкерами. Ер-Ріяд, як і всі нафтодобувні країни Перської затоки, — лише у програші від нинішньої ескалації. Не лише через обстріли з боку Ірану, а в довгостроковій перспективі, якщо блокування протоки триватиме.

П’яте: Трамп розпочав атаку на Іран спільно з Ізраїлем, не заручившись широкою підтримкою союзників по НАТО, не кажучи вже про якийсь міжнародний мандат. Цікавою в цьому контексті є реакція міністра оборони Великобританії Джона Гілі на запуск іранських ракет у бік Кіпру, де знаходиться британська військова база, та дронова атака по об’єкту дислокації британців у Бахрейні. "Ми майже впевнені, що вони не були націлені на наші бази, — заявив Гілі. – Але це показує, наскільки нерозбірливою є іранська відплата". Вочевидь, навіть традиційні союзники Вашингтона у Лондоні не хочуть в’язуватися в авантюру американців в Ірані.

Чи є у Трампа стратегія перемоги над "мучениками"

Окрім Росії іншим вигодонабувачем поки виглядає Ізраїль, який отримав моральну сатисфакцію, знищивши свого лютого ворога Хаменеї. Але в чому ж вигода Сполучених Штатів і чи є у них стратегічний план на випадок, якщо іранський режим не впаде? Трамп пообіцяв "зрівняти з землею" ракетну промисловість Ірану, знищити його флот та запобігти отриманню ядерної зброї. Він також застеріг Тегеран від нових атак у відповідь: "Якщо вони це зроблять, ми вдаримо по них із силою, ніколи раніше не баченою!"

Але насправді для свого тріумфу у цій війні глава Білого дому має, по-перше, завершити її швидко, по-друге, в Тегерані має змінитися правлячий режим, по-третє, американці, за зразком Венесуели, повинні встановити контроль над іранською нафтою в обмін на зняття багаторічних санкцій. Залишається сподіватися, що перед тим, як починати військову кампанію, ЦРУ, Пентагон та військова розвідка прорахували ризики та поклали відповідні документи на стіл Трампу. Бо, як показують перші дві доби, ставка на зрадників та протести — не спрацювала. Вдала спецоперація, внаслідок якої вбили Хаменеї, підтверджує, що зрадників серед іранського керівництва на різних ланках вистачає, але їх нема на найвищій ланці.

Наслідний шахзаде Реза Пехлеві, якого американці хотіли б бачити на чолі Ірану, не користується широкою підтримкою серед населення, та й навряд чи він погодиться, щоб його десантували в Тегеран для організації масових заворушень. Він — не революціонер, практично все життя прожив на Заході. А в іранської опозиції всередині країни немає лідерів, спроможних повалити режим. У тому числі через запізнілу реакцію американців, — атаки на вище керівництво цієї держави були дуже потрібними у січні. На жаль, владі вдалося у дуже жорстокий спосіб придушити ті протести, а от чи спалахнуть нові — велике питання. Бачимо, як іранська пропаганда для підняття бойового духу народу використовує історію із загибеллю кількох десятків людей у школі для дівчаток, звинувачуючи у цьому ворога.

Можна і тиждень, і місяць атакувати ракетами та дронами військові об’єкти Ірану, проте режим у Тегерані від цього не зміниться. А вести переговори з тими ж людьми, проти яких оголосили війну, — буде політичною поразкою Трампа. До речі, іранська влада вустами глави МЗС Аббаса Арагчі повідомила про готовність до деескалації та переговорів. Це давня тактика Тегерану — погоджуватися на переговори, щоб зупинити удари по своїй території. Так вони робили під час 12-денної війни з Ізраїлем та атак американців по ядерних об’єктах. Трамп уже погодився на переговори.

Очевидно, причина цього — без перемовин американцям довелося б розширювати військову операцію за рахунок наземної. А оце для США завжди було великою проблемою. Часто нинішню ситуацію порівнюють з війною в Іраку, яка розпочалася 20 березня 2003 року. Проте у тих і сьогоднішніх подій є суттєва відмінність: 23 роки тому було сформовано міжнародні коаліційні сили, які брали участь в наземній операції, а також у подальших стабілізаційних заходах. До їх складу входила й Україна. Станом на тепер коаліції немає, охочих до неї приєднатися — також. ЦАХАЛ — високотехнологічна армія, проте не має значного людського ресурсу для сухопутних операцій. Арабські союзники також не стануть значною підмогою. Можна згадати, що Саудівська Аравія, якій дошкуляють хусити — іранські проксі в Ємені — завжди шукала можливостей для переговорів із ними, а не вдавалася до військової інтервенції. 

Сухопутні операції завжди призводять до жертв серед військових. Трамп, як бачимо, не готовий до того, що з Ірану певна частина американських солдатів поїде додому у трунах. Адже наслідком стане втрата довіри виборців, а восени — проміжні вибори до Конгресу, ціна яких — високі шанси на поразку республіканців та кінець всевладдя президента. "Я можу зіграти вдовгу і захопити все, а можу закруглитися за два-три дні", — нахваляється Трамп. Утім, у США, не кажучи вже про інший світ, його заяви сприймають дуже скептично. Демократи критикують главу Білого дому, затягування війни, як і компромісні переговори з незмінним іранським режимом, тільки підвищать градус критики.

Аналітики зауважують, що в разі тривалого конфлікту або зриву майбутніх переговорів свої посередницькі послуги з Тегераном американцям можуть запропонувати Росія та Китай. Для Трампа це ганебний варіант виходу з війни, проте його не варто виключати. Загалом же критики військової операції США проти Ірану сходяться в думці, що у Трампа була коротка стратегія — сильно вдаримо і режим упаде, — а от із довгою стратегією є проблеми. Серед таких — недостатнє розуміння іранського суспільства, яке майже півстоліття живе в ідеології ісламського шиїтського фундаменталізму, де Захід — ворог, а смерть у війні проти нього — мучеництво. Мабуть, це одна із головних причин, чому КВІР та інші військові залишаються глухими до заклику Трампа скинути владу у своїй країні. Цивілізований світ зацікавлений у змінах в Ірані, проте нинішня ситуація не на користь думці, що вони там відбудуться у короткій перспективі.