Тимошенко і Ляшко у другому турі? Хто переможе в соціологічних війнах 2018-2019 (ІНФОГРАФІКА)
Цифри останнього соцопитування КМІС, проведеного в лютому 2018-го, і оприлюдненого місяць, вийшли вже дуже на користь одного кандидата в майбутній президентській гонці і відверто обтяжуючими щодо його головного конкурента. Так, з 24,6% лідер даного рейтингу Юлія Тимошенко значно збільшила свій відрив від переслідувачів (хоча ще в грудні 2017 р. той же КМІС давав їй 20,5%), а от показник Петра Порошенка виявився радикально гіршим - 9,8% (у грудневому соцопитування КМІС - 16,9%), він опустився з другого відразу на четверте місце. Між ними розташувалися Олег Ляшко (15,5%; у грудні у нього було 9,2%) та Анатолій Гриценко (12,5%; було 12,8%). Правда, це з урахуванням лише тих респондентів, хто висловив намір брати участь у голосуванні і визначився з кандидатурою. У КМІС окремо відзначили, що 38,3% опитаних українців поки не визначилися, за кого голосуватимуть на президентських виборах. Втім, такий нюанс враховує лише обмежене коло професіоналів. Для інших же в пам'яті залишаються тільки озвучені рейтингові відсотки політиків, що є звичайним проявом передвиборних соціологічних війн, які де-факто стартували саме з цього дослідження КМІС.
Про сутність явища
В принципі такого поняття, як "соціологічна війна", немає ні в однієї наукової дисципліни, це просто фігура мови в політичній публіцистиці, позначає змагання рейтинговими цифрами в динаміці передвиборних баталій. Та й деякі професійні соціологи навіть просять не плутати їх фундаментальну науку про суспільство з прикладною діяльністю своїх колег, замеряющих показники популярності політиків і партій серед виборців з допомогою опитувань громадської думки. До речі, в західних демократіях збирачів социографических даних про електоральні уподобання населення дійсно прийнято іменувати не соціологами, а поллстерами (від англ. pollster - людина, що проводить опитування (poll). І в цьому немає нічого поганого, тим більше що під час активних передвиборчих кампаній до виходить на свій пік поллстерской індустрії активно підключаються провідні медіа, так що битва політичних рейтингів, що відбувається мало не в режимі онлайн, перетворюється в теперішнє і досить глядабельних реаліті-шоу.
Звичайно, таке дійство не просто використовується політтехнологами - воно саме по собі стає окремою політтехнологією з просування в маси свого кандидата і нанесення іміджевих ударів на публіку за його конкуренту. Правда, перемога у віртуальній соціологічної війні не завжди гарантує реальний тріумф у виборчому процесі. Яскравим прикладом тому стали президентські вибори-2016 у США, де практично всі провідні американські поллстерские центри багато місяців поспіль передбачали впевнену перемогу демократке Хілларі Клінтон, а в результаті, як відомо, тріумфував республіканець Дональд Трамп. Аналогічно і щодо відбувся в тому ж році епохального референдуму у Великобританії про членство країни в Євросоюзі. Там навіть деякі екзитполи фіксували на виході з дільниць 52% противників Brexit і 48% його прихильників, офіційні ж результати вибору британців були точно навпаки - 52:48 на користь бажаючих виходу з ЄС.
В історії українських соціологічних змагань також було всяке - від попадання буквально усіма в "молоко" до влучних і масових пострілів в "десятку", що дійсно мало значний вплив на подальший хід подій. Само собою, аналізувати роботу можна лише для солідних фірм, що мають давню репутацію на ринку. Нікому не відомі контори-одноденки, "кующие" псевдорейтинги таким же калифам на годину, брати в розрахунок навряд чи варто - про таких конкретних випадках тут же забувають навіть фахівці, тільки запам'ятовуючи в цілому якісь провальні тенденції в низькопробних політтехнологіях. А ось штабісти екстра-класу добре знають ціну соціологам - і в прямому, і в переносному сенсі цього слова. Адже, з одного боку, опитування виборців мають для політичної боротьби цілком прагматичний характер - вони націлені на з'ясування тих чинників, які сприяють або заважають успішному вирішенню завдань виборчої кампанії. А з іншого боку, всі ці заміри електоральних переваг замовляють в Україні переважно самі політики, бажаючи натомість, безумовно, почути від соціологічних служб "приємну музику".
Вікно соціологічних можливостей
Напередодні української президентської кампанії-2019 найбільш активно піклується про масовому тиражуванні актуальних замірів електоральних уподобань Юлія Тимошенко. І це незважаючи на те, що за весь час кар'єри лідера "Батьківщини" у неї та очолюваної нею політичної сили, були багаторазові і вельми обгрунтовані претензії до діяльності поллстерів на свій рахунок, але про це трохи пізніше. На Турівській, нарешті, відмовилися від банального підходу "вірю - не вірю", тому що технологічно в соцопитуваннях головне - постійно в них звучати. Особливо, коли дійсно є позитивна динаміка і перебування на лідерських позиціях, - це добре мотивує як уже наявного, так і потенційного виборця. Між іншим, нинішня активна робота Тимошенко з соціологами не пішла нанівець - з кінця минулого року вона закріпилася на першому місці мало не у всіх президентських рейтингах, так що будь-які прогнози про її непотрапляння у другий тур виглядають вже зовсім несерйозно.
Хоча минулої осені головний політтехнолог Петра Порошенка Ігор Гринів наочно показав усім коридор своїх можливостей. У жовтні 2017-го близька до нього соціологічна компанія "Социс" першою оприлюднила свій соцопитування, в який у якості кандидата в президенти включила популярного рок-музиканта Святослава Вакарчука. Результат став справді сенсаційним - фронтмен групи "Океан Ельзи" зайняв друге місце, трохи поступившись Порошенко, але відтіснивши на третю позицію Тимошенко. У листопадовому рейтингу, проведеному спільно "Соцісом", КМІС, "Рейтингом" і Центром Разумкова, Вакарчук з Тимошенко помінялися місцями, а Порошенко залишився першим, тобто досягнутий серед українців ефект був закріплений. При цьому подальше вакарчуковское непідтвердження балотування, та виключення його з опитувальників усіма соціологами на громадську думку вплинуло значно менше, ніж знову розбурхане в українському соціумі очікування якоїсь "третьої сили".
Між іншим, ситуація з Вакарчуком нагадала головний політтехнологічний успіх Гриніва - перемогу Порошенка вже в першому турі дострокових виборів-2014. А досягнута вона була неабиякою мірою завдяки масованому просування досліджень провідних соціологічних центрів, що показують вибухову рейтингову динаміку його клієнта в швидкоплинній виборчій гонці і до того ж в умовах російської військової агресії і необхідність якнайшвидшої легітимізації революційної зміни влади в Україні. Конкуренти, само собою, не втомлювалися повторювати, що штаб кандидата Порошенко штучно роздуває його електоральні показники, а деякі навіть стверджували, що він, мовляв, "купив всю соціологію". Однак сам Гринів пізніше дійсно визнав, що роль рейтингів у тій гонці була ключовою, і кожної соціологічної компанії, що проводить опитування, штабістами Порошенко створювалися найсприятливіші умови. "Ми говорили: проводите їх за своїми технологіями, методиками, але обов'язково публікуйте. Ми знали, що це наша сильна сторона. Чим більше було публікацій, тим більше зростав рейтинг", - сказав в одному інтерв'ю Гринів, не забувши нагадати, що в 2007-2012 рр. відповідав за соціологію в команді Тимошенко.
Україна - не Росія
Коли і Тимошенко, і Гринів, і Порошенко працювали в 2004-му спільно на перемогу кандидата в президенти Віктора Ющенка, тодішня поллстерская діяльність взагалі зіграла історичну роль. Перший Майдан спровокувало саме радикальна розбіжність даних екзитполів на президентських виборах, де переміг опозиціонер Ющенко, з результатами Центрвиборчкому, який намагався узаконити виборчі фальсифікації з боку прем'єра Віктора Януковича, що потім під тиском масового протесту було визнано Верховним судом, який призначив так званий "третій тур". Тоді ж вперше у нашій країні заговорили про соціологічної війни, в результаті якої навіть пересварилися між собою соціологи - працюють на владу "Соціс" (тоді це компанія ще не мала стосунків з Гринівим) і "Соціальний моніторинг" з ганьбою залишили національний соціологічний консорціум, надовго заплямувавши свою репутацію.
Втім, цей нюанс своєї поразки прекрасно усвідомили і в команді Януковича, так що з моменту його попадання в 2010-му в президентське крісло маятник у взаєминах влади і соціологів різко хитнувся у бік нинішньої російської моделі (коли всі без винятку соцопитування пестять слух Путіну, тоді як незручних для правителя цифр не існує в публічній площині апріорі). Для виконання такого завдання була навіть задіяна СБУ - туди на допит за абсолютно надуманим приводом було викликано цілих 20 членів вченої ради Інституту соціології НАН України, багато з яких паралельно працювали і на поллстерском терені. Така "профілактика", судячи з усього, подіяла, бо більшість соцопитувань стали дуже схожі і помітно орієнтовані на результати кишенькової компанії Партії регіонів - Research&Branding Group донецького земляка Євгена Копатька.
Проте напередодні парламентських виборів-2012 громадську думку українців так і не вдалося підготувати для прийняття "правильних" результатів голосування, що вкотре підтвердило тотальну універсальність фрази Леоніда Кучми "Україна - не Росія". Під час передвиборної гонки соцдослідження в основному давали партії "Батьківщина" від 15 до 20% голосів виборців, а за фактом, навіть в умовах тотальної фальсифікації виборів, за головну на той момент опозиційну партію проголосували 25,5%. Щодо "Свободи" соціологи взагалі гадали, подолає чи ні партія Олега Тягнибока прохідний бар'єр у Верховну Раду, а "свободівці" майже вдвічі перевищили найоптимістичніші прогнози, отримавши підтримку 10,5% українців. Тобто, якби Янукович і ко не встигли перевести виборчу систему з пропорційної на змішану, то, враховуючи результат "Удару" Віталія Кличка в 14%, опозиційна трійка ще б в 2012-му сформувала парламентську більшість.
Історія влучень у "молоко"
До речі, серйозно помилялися українські соціологи не тільки шість років тому при самому жорсткому режимі Януковича, а й під час самого м'якого президентства Ющенка. Ось тоді-то два рази поспіль результати передвиборних рейтингів БЮТ вже занадто відрізнялися від реальних результатів, отриманих політичною силою Тимошенко на виборах у ВР - в 2006-му і 2007 рр. Наприклад, у першому випадку відомі соціологічні служби пророкували їй в районі 10-14% і третє місце, але потрапили пальцем в небо - БЮТ отримав понад 22% і "срібло", відірвавшись від конкурента за другу позицію - "нашоукраїнців" - на 8%. Так що різницю між прогнозами і реальністю вже неможливо було пояснити чисто статистичною похибкою і різними методологічними нюансами.
У 2007 р. на позачергових парламентських виборах повторилося те ж саме: за соцопитуваннями БЮТ набирав від 16 до 21% голосів (між іншим, улюблений тепер КМІС тоді наворожил команді Тимошенко 19,5%), але офіційний результат був знову радикально іншим - майже 31%. Пояснення тоді звучали найрізноманітніші - і про активність БЮТ на фініші гонки, і особливо вдалі фінальні спічі Тимошенко, і відсутність охоплення сільської глибинки.
Але першим, що тоді згадувалось, так це відверті маніпуляції з рейтингами при Кучмі, коли всі пророкували потрапляння на виборах-2002 в парламент пропрезидентські Партії зелених та "Жінок за майбутнє" і проліт опозиційних СПУ і БЮТ, а в підсумку останні отримали по 7%, натомість "зелені жінки", навіть якщо скласти їх результат разом, все одно не змогли подолати чотиривідсотковий бар'єр. Між іншим, історична заслуга Кучми також у тому, що він є єдиним президентом за всю історію української незалежності, чию перемогу над Леонідом Кравчуком в далекому 1994-му не передбачив жоден тодішній соціологічний центр. Що, мабуть, стала відправною точкою і ключовим стимулом для подальшого розвитку в країні сучасних поллстерских технологій.
