Турборежим 2.0. Як довго триватиме консенсус олігархів
Нинішню ситуацію можна охарактеризувати як війну команди Зеленського проти Порошенка та Медведчука на фоні мовчазної згоди чотирьох інших головних гравців — Ахметова, Пінчука, групи Фірташа-Льовочкіна та Коломойського. Простіше кажучи, у нас склався ситуативний консенсус олігархів. Ключове слово — ситуативний
Один місяць турборежиму: короткі підсумки
Перш за все, Медведчук з першого разу не зумів відновити мовлення свого першого каналу (у планах є запуск ще двох каналів). Щоправда, ложкою дьогтю для Зеленського, стало повідомлення в ЗМІ, що більшість літаків Козака за дивним збігом обставин перед рішенням РНБО опинилися в Швейцарії, тож їм нічого не загрожує.
По-друге, перед нами була розіграна комедія з затриманням екс-заступника керівника Привата, якого звинувачують в розкраданні 6 мільйонів євро (випустили під заставу в 52 млн грн). Нам продемонстрували, що НАБУ бореться з Коломойським, щоправда, не сказали, що колишній керівник Привата Дубілет (другий підозрюваний) перебуває за кордоном і йому нічого не загрожує. Дуже схоже на те, що найближчими місяцями питання: "А чому влада не бореться з Коломойським?" зникне, а за рік фігуранти підуть на угоду зі слідством і справу закриють. Простіше кажучи, перед нами грають комедію, вважаючи нас дурнями. Так, канал "1+1" показав розлогий сюжет про затримання колишнього заступника голови Привату Яценка, а депутати з групи Коломойського проголосували за можливість міністрів працювати в статусі в.о безкінечно (це дозволить Зеленському без Ради змінити ще ряд міністрів).
Зігравши невеличку самостійну гру при закритті каналів Медведчука спікер Разумков вирішив далі самостійність не проявляти і на жодні конфлікти не пішов: за всі наступні рішення в РНБО голосував тихо, демаршу з приводу послаблення ролі Ради не робив і робити не збирається.
Інформаційна хвиля "Медведчук і Порошенко – близнюки-брати" боляче вдарила і ще вдарить по Порошенку, попри провал Зеленського у справі Стерненка. Власне війна з Порошенком – ключова війна Зеленського. І ця війна, на фоні бравурних міжнародних заяв про план ПДЧ в НАТО, є дуже тонкою грою. З неї є два виходи: або вступ до НАТО або розворот в іншу сторону, як одного разу вже зробив Віктор Янукович.
Чергові граблі лояльності телеканалів
За місяць після введення перших санкцій проти каналів Медведчука відбулося кілька речей. І всі ці речі об'єднує одне: турборежим ухвалення рішень. Однак якщо хтось вважає, що є великий масштабний план, то глибоко помиляється. Є ряд початкових рішень (план на 4-8 тижнів), які будуть втілюватися в життя, а нові рішення будуть додаватися по ходу. Стратегічне завдання – зупинити падіння і стимулювати зростання рейтингу президента. Паралельно є спроба навести лад в інформаційному полі і прикрутити всі можливі критичні голоси (дуже важливо: критичні до Зеленського). Щодо позитивної повістки дня, то вона складається з 30 круглих столів, які мають на меті підвести людей до того, що на нас чекають великі позитивні зміни, насамперед, через зміни Конституції.
Також важливо звернути увагу на першу реакцію суспільства на закриття каналів. Як показують соцопитування, 25% вітає це рішення, 25% проти і половині людей плювати на все це. Глядач цих трьох каналів перейшов на мураєвський "Наш" (головний спонсор, між іншим, не Мураєв, а, як кажуть, Вадим Новинський) та на ахметівську "Україну 24". Сюди ж починають мігрувати головні ведучі та спікери закритих каналів з відповідною зміною акцентів у своїх тезах (це відбувається так: до ведучого дзвонить хтось із керівників каналу і говорить: "ми дуже любимо політика …" і ведучий починає також любити цю людину). Паралельно ідуть прямі переговори між представниками вищеназваних каналів та Банковою, включно з частковим погодженням ведучих.
Аби доповнити всю цю ідилічну картину, варто сказати, що чутки про передачу від групи Фірташа-Льовочкіна Медведчуку каналів К1 та К2 виявилися неправдою — ця група сама думає про відкриття інформканалу на базі одного зі своїх каналів (проект начебто вже погоджений з Банковою). На довершення слід додати, що Столар, який пройшов до ОПЗЖ по квоті Рабиновича, відмовився віддати Медведчуку свій "Київ Live", а сам Рабинович, між іншим, після знаменитого виступу про "зелений фашизм" нічим серйозним не запам'ятався, або — якщо бути більш точним – цю тему коментує в межах необхідності і без особливих наїздів на президента. І на завершення цієї російської теми варто звернути увагу на один момент: попри всі складнощі в стосунках Бойка, Льовочкіна і Медведчука вони не планують розлучення. Їм просто не дає добро на це Кремль.
Але повернімося до інформаційної політики Банкової. Там вважають, що нинішня домовленість з усіма групами каналів дасть можливість рухатися вперед і не мати жодних проблем в подальшому з висвітленням діяльності влади. І тут криється велика помилка, точніше граблі, на які вже наступали попередники: ця ідилія закінчиться дуже швидко, якщо не буде батога. А його у влади немає: наразі єдиний інструмент, який є у Зеленського, – це РНБО. Щоправда, у президента є три-чотири місяці, аби різко наростити сили серед силовиків та в суддівській сфері. Без цього за три місяці всі нинішні домовленості і частковий страх перед відсутністю права дещо мине. І останнє: для втілення своїх ідей Зеленський має запропонувати нову повістку дня і змінити своє оточення (мають з'явитися нові компетентні люди). Але все це поки не має навіть тактичних обрисів. А тому, якщо коротко підсумувати, що зроблено, то можна все це втиснути у фразу "Він щось робить". Це може дещо покращити імідж, але навряд чи дасть серйозний ривок в рейтингу.
Навіщо робити незручно міжнародним партнерам
Вся міжнародна активність Зеленського останнього місяця зводиться до відносно агресивної риторики щодо росіян і кількох незручних моментів для західних партнерів. Російські речі відкинемо одразу, бо наразі Зеленський так і не сказав про російську агресію на Донбасі і про російські війська на Донбасі (персонально від нього ми це не чуємо). Щодо Заходу, то давайте згадаємо дещо наївне в дипломатичному плані "Чому ми досі не в НАТО", більш агресивне "Нам дадуть ПДЧ", хоча нам просто промовчали у відповідь, і наполегливе "США мають бути посередником у новому форматі по Донбасу". Вірогідність ПДЧ в наступний рік – нуль, вірогідність початку серйозних переговорів з цього питання в найближчий рік — не більше 10%, вірогідність появи США в донбаському форматі залежить виключно від домовленостей Вашингтон-Москва. І тут виникає запитання: це погоджена з Вашингтоном гра чи ні? Наразі ми цього не знаємо. Хочеться сподіватися, що якісь переговори тривають і створюється інформаційний шум. Якщо ж це виключно ініціатива влади, то ми можемо потрапити в пастку 2013 року, коли через певні обставини з усіх можливих рупорів почнуть говорити: Захід нас зрадив, нас не беруть в НАТО, нас не хочуть захищати США, бо чомусь не заходять в Нормандський формат, а тому Україна робить черговий розворот над Атлантикою.
Позитивна повістка дня: не допустити появи нових гравців
Хтось запевнив Зеленського, що зміни до Конституції, ухвалені на референдумі, – це головний козир, яким він зможе перемогти всіх своїх ворогів. В теорії все це правильно, однак лише в теорії. Адже життя вносить свої корективи у вигляді тарифів (а електрику доведеться піднімати), корупції, вакцин, яких немає і які також будуть пов'язані з корупцією. Зрештою, свої корективи будуть вносити такі історії, як історії зі Стерненком.
Але у Зеленського зараз вся гра йде тільки в одному напрямку: не дати можливості Медведчуку вийти в велику політику (хоча позиція Льовочкіна все одно напряму буде залежати від позиції Москви) і спробувати маргіналізувати Порошенка. Всі інші теми відходять на другий план. Показовою в плані нерозуміння ширших процесів є сварка Віталія Кличка та Кирила Тимошенка щодо мостів у Києві. Нагадаю: Тимошенко звинуватив Кличка у тому, що той досі не добудував мости в столиці, на що Кличко в свою чергу, заявив, що мости перебувають у держвласності і влада сама винна. Не будемо вдаватися в подробиці того, хто і в чому більше винен, але ми бачимо не просто дискусію про мости: це бажання Зе-команди повернути любов киян. І що може дати таку любов, як не побудова мосту на Троєщину?
Свого часу саме таку логіку сповідувала партія Регіонів, яка в 2011-12 роках пробувала купити киян розв'язками і дорогами. Зараз ми бачимо ті самі підходи і повне нерозуміння психології виборця. Паралельно в Офісі президента вважають, що такий показний конфлікт дасть кілька відсотків Кличку, які він відбере у Порошенка.
Наскільки мені відомо, в офісі пройшло кілька нарад на тему: "Як не допустити появи нових гравців". Якихось рішень тут немає, але в ОП вважають, що контролю за каналами достатньо. Одним словом, в офісі впевнені, що гра майже виграна: Медведчук не підніме голову, Бойко не страшний, Порошенка знищать — на його полі буде кілька маргіналів, включно з ручним "Голосом" і маловпливовим Кличком, а весь центр дістанеться Зеленському. Така дурниця, як пенсії, зарплати і тарифи, поки в цій формулі відсутні. Закон про амністію капіталів та про податок на виведений капітал начебто викличуть любов бізнесу. Ну а війна з ФОПами – це просто дрібниця.
