Війна, зброя, газ. Як друзі Путіна в Європі лякають виборців Україною

Як неофашисти та ультраліві в Німеччині ліплять із себе голубів миру

Як і очікувалося, за результатами місцевих виборів у ландтагу Саксонії-Ангальт утворилася прокремлівська більшість із неофашистської "Альтернативи для Німеччини" й ліворадикального "Союзу за соціальну справедливість і економічний здоровий глузд" (колишній "Альянс Сари Вагенкнехт"). Першим ділом вони внесли спільну пропозицію про зупинку постачання Україні німецької зброї та скасування санкцій проти РФ — це питання планують розглянути на засіданні 14 жовтня. В разі ухвалення виникне прецедент політичного тиску земельного парламенту на федеральний уряд.

Тим самим підтверджується версія "ДС", що політсили, які орієнтуються на Москву, мали намір захопити владу в одній або двох землях (у Мекленбургу — Передній Померанії ультраправі перемогли, однак лишилися за межами коаліції з лівих сил), створити там базу для подальшого впливу на всю країну. Тобто, місцеві проблеми вирішувати вони і не збиралися, справжня мета — розхитувати ситуацію в країні з метою дочасних виборів до Бундестагу.

Окрім зупинки допомоги Україні та скасування санкцій солодка парочка проросійських партій просуває ще кілька небезпечних наративів. Перший: негайне припинення вогню та мирні переговори з Росією. Звісно ж, припинення вогню Україною. Другий: Німеччина через свою допомогу Україні може бути втягнута у війну з Росією. Цю страшилку вони повторюють регулярно. Третій: слід відновити поставки російського газу до Німеччини. "Альтернатива" не лише оголосила такі ініціативи, а й призначила себе переговорниками з цих питань: минулого місяця у Москві спікер АдН у Бундестазі з питань зовнішньої політики Маркус Фронмаєр вів переговори з главою "Газпрому" Олексієм Міллером про відновлення постачання газу.

Технологія знайома: у березні, а потім у червні 2019 року Віктор Медведчук та Юрій Бойко робили те саме, коли вели перемовини у Москві про газ. Тобто, у Кремлі навіть не заморочуються придумувати для своїх агентів впливу в Європі щось нове. У вересні агенція Reuters повідомляла про підготовку візиту до Росії делегації ультраправих на чолі з їхніми лідерами Аліс Вайдель і Тіно Хруппалою. Останній із дуету закликав канцлера Фрідріха Мерца їхати до Москви, вести переговори про припинення війни в Україні та відновлення економічних відносин Німеччини з Росією.

Для нас абсолютно очевидно, що всі ці Вейдель, Хруппала, Вагенкнехт та фігури дрібнішого калібру не ховаючись працюють на Росію, а чи очевидно це для німців? Зрізи громадської думки свідчать про розкол у німецькому суспільстві: соціологічний інститут Insa повідомив, що рейтинг АдН уперше досяг 30% по всій країні, інше опитування, від Politbarometer для телеканалу ZDF, засвідчило, що 68% опитаних вважають цю партію небезпечною для демократії, тоді як 29% — ні. Небезпечними ультраправих значно частіше вважають у Західній Німеччині, у Східній же цифри кардинально відрізняються. Поглиблення розколу у німецькому суспільстві теж є метою Кремля, і поки в Берліні політичні еліти дискутують, чи забороняти АдН як екстремістську політсилу, ця партія посилює своїми наративами антиукраїнські настрої.

Як Марін Ле Пен стежить за словами

Фактична лідерка "Національного об’єднання" Марін Ле Пен, яка має найвищий рейтинг серед потенційних кандидатів у президенти Франції, грає на руку Москві не так відверто, як німецькі друзі Путіна. Все ж, у мадам Ле Пен досвіду побільше — вона вже мала неприємності через російські гроші. Так, Ле Пен засудила Росію за захоплення активів європейських компаній, які досі працюють на російському ринку, зокрема Nestlé та Auchan, а також несподівано заявила: "РФ не може розраховувати на те, щоб прямо чи опосередковано диктувати політику за допомогою залякування, погроз, дестабілізації чи психологічного тиску". Хто ж після цього запідозрить її у роботі на Кремль?

Та не минуло й місяця, як Ле Пен виступила категорично проти вступу України до Євросоюзу, бо це "загрожує інтересам французьких аграріїв". Посил зрозумілий: виборці ультраправих переважають у глибинці, їх багато серед фермерів. Однак ця заява з’явилася не просто тому, що Ле Пен відвідала аграрну виставку і їй там "навіяло", — нині в ЄС обговорюють перехідні механізми у сільському господарстві для нових членів, для України тривалість дії таких механізмів не встановлено. Питання нашого агросектору стане одним із найскладніших у переговорах, однак домовлятися можна. Ле Пен же дала чітко зрозуміти: в разі обрання її президентом Франції навесні наступного року Україні членство в Євросоюзі не світить. Тож не дивно, що її заяву активно цитує кремлівська пропаганда.

Ле Пен неодноразово висловлювалася проти військової допомоги Україні, мотивуючи це потребою у першу чергу вирішувати внутрішні проблеми. Ще далі пішов формальний голова "Національного об’єднання" Жордан Барделла, котрому в разі перемоги Ле Пен пророкують посаду глави уряду. Він обіцяє не зупиняти підтримку нашої держави, але не за "дякую". Барделла згадав угоду України і США щодо надр, давши зрозуміти, що ультраправі після приходу до влади обмінюватимуть свою допомогу на, приміром, наші корисні копалини. Добре, хоч не вимагають оплатити заднім числом отриману зброю, бо глава Білого дому висловлював і такі думки.

Але Барделла все ж попався на вигідних Росії наративах. "Ця війна, — казав він, — триває дуже довго. Роками ми закликаємо до перемир'я та достатніх гарантій безпеки для України". "Втома" Європи від війни — те, що звучить вигідно для Путіна. Як і розмови про "заклики до перемир’я" без уточнення, що миру не хоче саме Кремль. Десь на початку повномасштабного вторгнення Ле Пен висловила підтримку Україні, після того ані вона, ані Барделла публічно не засуджували вбивства Росією українців. Натомість головна ультраправа діячка Франції носиться з ідеєю мирної конференції, наче Путіну ця ідея цікава. Піар Ле Пен розрахований виключно на внутрішнього "втомленого" виборця.

Оминемо проросійські наративи, які прижилися в Польщі та інших сусідніх із нами країнах Євросоюзу, де їх приперчують історичними травмами й образами, та коли брати в цілому, перелік можна звести до трьох страшилок. Перша: ЄС може бути втягнутий у війну з Росією, тому треба йти з Москвою на переговори і скасовувати санкції. Друга: війна триває занадто довго, подальша підтримка України негативно впливатиме на добробут європейців. Третя: членство України в Євросоюзі стане непосильним тягарем. Як спростовувати страшилки, на яких вибудовуються гібридні пропагандистські піраміди? Як варіант, попри розбіжності в поглядах спробувати навести дипломатичні мости хоча б із Ле Пен. А от з німецькими друзями Путіна говорити, схоже, немає про що. Залишається сподіватися лише на інстинкт самозбереження політичних еліт Німеччини, які не допустять цю політсилу до влади.