Майже не збрехав і був стривожений. Навіщо Путіну знадобилося екстрене інтерв'ю
Несподіване інтерв'ю російського президента каналу Росія-24 — явна розвідка боєм перед зустріччю в Женеві
Володимир Путін раптово виник на каналі Росія-24 і дав коротке інтерв'ю. У ньому він зробив три рідкісні для себе речі. По-перше, взяв особисту і безпосередню участь у пілотному сеансі дезінформації (зазвичай він підключається вже тоді, коли всі основні посили озвучені, тема — розгойдана, акценти — розставлені). По-друге, прямо і публічно продемонстрував "державний страх", заговоривши про "червоні лінії". По-третє ... А по-третє, він не збрехав. Тобто не те, щоб зовсім вже не збрехав, такого з ним не буває — але прибрехав зовсім небагато. Втім, про все по порядку.
На відміну від звичайної практики, коли про появу Путіна перед ЗМІ оголошують задовго до події, і коригують порядок денний, виходячи з реакцій і прогнозів, цього разу інтерв'ю було явно спонтанним. Фон був підготовлений слабо, звукооператора, була б справа за Сталіна, в кращому для нього випадку заслали б на Північ навічно, озвучувати шлюбні крики білих ведмедів. Але сам Путін був, без сумніву, справжній — дуже бляклий на тлі Павла Зарубіна з програми "Москва, Кремль, Путін", який брав інтервʼю, та його яскравіої куртки, і дуже схожий на потопельника тижневої приблизно давності, коли той ще не почав розкладатися явно, але вже роздутий трупними газами.
Перше питання Зарубіна (і перший пункт цієї унікальної програми Путіна, відповідно) стосувався України, де "дискримінують російську мову і російськомовних", "переробляють російські прізвища на українські" (о як!) І навіть розглядають проєкт закону про корінні народи України, в якому росіяни "не визнаються корінним народом". Сам проєкт, доступний на сайті Ради, не в усьому бездоганний, але досить логічний, і дискримінації кого б то не було за національною ознакою безумовно не містить. Але Павлу Зарубайченку було дано завдання нагнітати — і він нагнітав, як міг, відпрацьовуючи пайку.
Путін же охоче підігравав, підміняючи поняття корінний/некорінний народ на "громадян першого/другого сорту", і навіть потішив споконвічну чорносотенну Росію нагадуванням, що Зеленський, мовляв, і сам єврей — а то і напівкровний якийсь. І незрозуміло, мовляв, "що робити ось з цими людьми" — маючи на увазі чи то завжди винних євреїв, чи то в усьому винних українців. Тим більше що Україна, мовляв, була придумана більшовиками.
На перший погляд, це дивовижна зміна парадигми: австро-угорський Генштаб, виявляється, ні до чого. Але мова про те — і тут Путін, на жаль, майже не злукавив — що Україна нинішня і справді ще дуже довго буде відходити після більшовицьких соціально-державних експериментів. Включаючи і територіальні проблеми, і демографічні катастрофи, і записування себе в титульну націю (правильно, Володимир Володимирович, "ніхто не хоче бути громадянином другого сорту" — хоча, до слова, графи "національність" в українських паспортах немає), і електоральні гамбіти.
Утім, як справжній художник, Володимир Володимирович малював власний наратив. Наратив, в якому з факту більшовицького родоводу УРСР логічно випливало, що українцям давно пора самим зайняти місце в списку корінних нечисленних народів Російської Федерації, гарантії прав яких, піднімають їх над некорінними народами ще в 1999 р. прописані в спеціальному російському законі. Сумно, що у товариша Путіна так погано з інституціональною пам'яттю.
Цікаво, чи може подібна забудькуватість служити причиною відставки з поста вождя нації, що встає з колін, за станом здоров'я? А то ж конфуз виходить. І ще який: адже Путін заявив, що "поділ на корінні і некорінні народи нагадує теорію і практику нацистської Німеччини" — і знову потрапив в точку, оскільки нацистська Росія щедро черпає останні роки з нацистського німецького досвіду, запозичуючи і творчо переробляючи його найбільш яскраві досягнення. Втім, і Третій Рейх був багато в чому збудований за лекалами СРСР, так що такий обмін досвідом носить взаємний характер.
Другою принципово важливою тезою, яку озвучив Путін, була та, що Європа сьогодні бачить в Україні антипод Росії. Треба визнати, що це, знову-таки, до деякої міри правда. Незважаючи на безліч проблем, на неабияку засміченість суспільної свідомості продуктами розкладання СРСР, на російську агресію, не тільки військову, але і інформаційну, що породжує у частини населення України бажання "просто перестати стріляти", змирившись з долею російської колонії або навіть Малоросійського краю в складі Російської Федерації Третього Риму (в цьому місці слід салютувати по-римському), на нерозбірливість середнього виборця і на безліч інших проблем, Україна, мало-помалу, будує вільне суспільство. Найближча паралель тут: Третій Рейх — Швейцарія того ж періоду, багатомовна, з великою німецькомовною громадою, з сильним впливом нацистської ідеологи і значною кількістю тих, хто симпатизував Гітлерові — але все-таки не скотилася в нацизм. Природно, що Європа, принаймні, на словах, таку альтернативу Росії схвалює. На практиці, втім, європідтримка сильно нівелюється російськими грошима — як енергетичними проєктами, так і прямим підкупом європейських політиків, але це вже підводна частина євроайсберга.
Згадав Путін і про "свастики, з якими по містах України ходять неонацисти" — популярний фейк,що вже давно розганяється російською пропагандою, яка воліла не помічати нацистських виступів у Москві, так само, втім, як і в інших російських містах.
Тим часом, як випливає з наведеного телесюжету, нацистська ідеологія в Росії вельми популярна і дає сходи в кожному поколінні, що підросли. Потім ці гарячі голови остуджують і інтегрують вже в систему російського державного нацизму. Так, більшість радикальних російських патріотів "першого ряду", від Рогозіна до Прилєпіна, які прийшли в російську владу і російську політику саме через нацизм, або, як варіант, через близькоспоріднених йому націонал-більшовизм.
Утім, повернемося до інтерв'ю Путіна.
Далі все пішло як за звичною уже схемою. Переговори між Росією і Україною по Донбасу неможливі, в рамка Мінських угод Київ повинен говорити з Донбасом. Українська влада нехтує волевиявленням кримчан, які самі вирішили, що Крим — це Росія. Розширення НATO на схід загрожує безпеці Росії — так само, як розміщення радянських ракет на Кубі. У цьому контексті примітна страшилка про мізерно короткий (7-10 хв.) час підльоту ракет до Москви, випущених з Харкова чи Дніпропетровська (такий же зразок кремлівського політвʼязня, як оборот на Україні). Адже, скажімо від містечка Зілупе до тієї ж Москви менш 590 км — а від Харкова 740, а від Дніпра - взагалі 950. Але час підльоту до Москви ракет з розташованого на території натовської Латвії Зілупе Путіна, схоже, взагалі не турбують.
Забув, напевно ... Або ж в російській зовнішньополітичній парадигмі натовська Латвія, на відміну від (поки що?) ненатовської України, чи не перебуває під зовнішнім управлінням? До слова, ця мантра про зарубіжних ляльководів, природно, була озвучена знову — разом з реплікою про державний переворот в Києві — але якось мимохіть і мимохідь. Як сама собою зрозуміла підстава для відмови від зустрічей з Володимиром Зеленським. Тобто зустрічатися взагалі — по-сусідськи - звичайно, можна. Але конкретно, з питань, дійсно хвилюючих Київ — вибачте, тут говорити нема про що. Що це, якщо не вичерпна відповідь на ініціативи Банкової? Вибачте, мовляв, Володимир Олександрович, ваші ясні очі для мого погляду інтересу більш не представляють.
І потім, те, що Байден у розмові із Зеленським не говорив про підтримку вступу України в НATO, ще нічого не означає. Можливо, тему засунули в сторону перед зустріччю Байдена з Путіним, але ніхто не сказав Україні твердого "ні". Очевидно, що така ймовірність кремлівського в'язня і справді дуже турбує. Цікаво, чи можна з цієї його стурбованості зробити висновок про те, що Україна і справді може отримати цікаву пропозицію після майбутнього саміту Альянсу — або ж це "попереджувальний постріл". Адже дуже невластиві для Путіна слова про "червоні лінії" ставилися саме до такої перспективи.
Далі, Путін перейшов до того, що не менше 50% українців не бажають вступу України в НATO, оскільки, по-перше, "не бажають опинитися на лінії вогню", а по-друге, "відчувають себе частиною нашої спільної цивілізації" — в сенсі, спільної з Росією, — і не хочуть, щоб "одна частина цієї цивілізації протистояла іншій її частині". Розумні, мовляв, люди — каже ВВП, у черговий раз зовсім недобірно хитаючи тему потенційного розколу українського суспільства. Що ж, спасибі, Володимире Володимировичу, за підказку — а то на Банковій якраз про новий референдум говорити почали, чули, мабуть? Що ж, в Кремлі останнім часом ловлять кожне слово звідти — навіть необережно кинуте. Не бояться, ні — побоюються неабияк.
Власне, на цій фразі про "розумні" інтерв'ю і закінчилося.
Загальне враження від появи Путіна на телеекрані складається цілком однозначне. Російський президент озвучив свої позиції перед женевською зустріччю з Байденом. Очевидно, в число першочергових російських вимог увійде нейтральний статус України, що випливає з твердих гарантій її невступу в НATO, і запхання Києва за стіл переговорів з ОРДЛОвськими "республіками". Пакет поступок — обговорюємо. Можливі поступки щодо Сирії, Латинської Америки і навіть по Арктиці. Але Україна надзвичайно чітко позначена як зона інтересів Росії, якою поступатися Путін не має наміру ні в чому і ні на крок, і як останній рубіж оборони, здача якого неможлива ні за яких умов.
І це хороший знак — значить, потрібно рухатися далі.