У Львові помер відомий український дисидент
Про це йдеться в заяві на сайті Львівської міськради, передає "ДС".
Громада Львова та мер Львова Андрій Садовий висловили співчуття рідним і близьким Морозу.
"Політв'язні - це люди, які є прикладом нездоланного духу, які не стояли осторонь, а власними діями, словом відстоювали свої погляди. Саме таким був Валентин Мороз. Співчуваємо рідним і близьким, сумуємо з усіма, хто знав Валентина Яковича", - зазначив Садовий.
Співчуття родині Валентина Мороза висловив голова Верховної Ради України Андрій Парубій і назвав Мороза "своїм учителем".
Довідка. Мороз Валентин Якович (15 квітня 1936, с. Холонів - 16 квітня 2019 року, Львів) - український історик, один із представників українського національного руху, політв'язень, дисидент, автор понад 100 наукових праць. Доктор Гуманітарних Наук (Honoris Causa) Державного Коледжу Джерсі. Член Об'єднання українських письменників "Слово". Почесний громадянин Волині (2017).
Народився 15 квітня 1936 року в селі Холонів, нині Горохівського району Волинської області, Україна (по польському адмінподілу - Волинське воєводство, Польська республіка) в селянській родині.
Після закінчення школи вступив на історичний факультет Львівського Університету, потім до заочної аспірантури (на очну не прийняли через незадовільну оцінку з історії КПРС). Працював завучем і вчителем сільської школи, а з 1964 - викладачем Луцького педінституту, потім Івано-Франківського педінститутів. У Луцьку Валентин Мороз писав кандидатську дисертацію, в якій досліджував луцький процес 1934 року над членами КПЗУ.
Заарештований у вересні 1965, засуджений за ст. 62 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда) до 4 років таборів. Покарання відбував у таборі ЖХ-385-17-А в Мордовії, звідки в самвидав виходить його "Репортаж із заповідника імені Берія".
1 червня 1970 року Валентина Мороза знову заарештували. Новий арешт Морозу, особливо ж закритий судовий процес над ним з порушеннями законів, а також жорстокий вирок 14 років за тією ж статтею 62, ч. 2 КК УРСР, викликали гостру негативну реакцію не лише в Україні, але і за її межами. Вище згадані статті були інкриміновані Морозу як антирадянські. Слід зазначити, що в 1969 КДБ припинив слідство по "Репортажу із заповідника імені Берія", а тепер за цю працю він був звинувачений.
Нарешті після 5-місячного голодування в 1979, під тиском світової громадськості, влада змушена була обміняти Мороза та ще чотирьох дисидентів на двох радянських агентів КДБ.
Вночі з 27 на 28 квітня 1979 року в Нью-Йоркському аеропорту ім. Кеннеді представники радянської влади обміняли п'ятьох політв'язнів - А. Гінзбурґа, Р. Вінса, Ст. Морозу, М. Димшиця і Є. Кузнецова - на радянських громадян Черняєва та Энгера, колишніх службовців ООН, засуджених у США на великі терміни за звинуваченням у шпигунстві. Жоден з обміняних не знав про це, згоди ні в кого не питали - акція була оформлена як позбавлення громадянства з подальшим видвореннням з країни.
За кордоном Морозу зустрічали як героя, але його ексцентрична поведінка відштовхнуло від нього західну громадськість. Спочатку він оселився в Америці, потім - у Канаді. Викладав у Гарвардському університеті, видавав журнал "Анабазис", вів щотижневу радіопрограму в Торонто.
З плином часу, принаймні судячи з інтерв'ю Мороза 1991 року, він став м'якшим і терпиміше. Приїжджав на батьківщину з лекціями "Україна XX століття".
Валентин Мороз повернувся в Україну, як тільки почалися припинення висновків дисидентів і відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР - у квітні 1990 року. Вважається ідеологічним авторитетом для членів Соціал-Національної Асамблеї, у виданнях якої видавав свої книги з питань націоналізму.
