Замполіт Прилєпін. У Донецьк надіслали поліпшену версію Мотороли
Конвеєрна ліквідація польових командирів на окупованому Донбасі, останнім актом якої став вогняний вибух, який знищив Михайла Товстих по кличці Гіві, створила для Кремля нову проблему — "доблесне ополчення Донбасу" виявилося повністю обезголовлене. Не в реальності, зрозуміло, а у віртуальному аспекті.
Виявилося, що після трьох років війни весь старанно виплеканий пантеон "героїв Новоросії" несподівано перетворився в одну велику надгробну плиту. Ті ж "герої", кому пощастило дожити до сьогоднішнього дня, або давно покинули театр військових дій, або опинилися в опозиції до генеральної лінії Захарченко–Теслярського, що всі їх геройство враз нівелювало. А без віртуальних "героїв" Путіну зараз на Донбасі ну ніяк не обійтися.
Донбаський інформаційний фронт для Кремля нітрохи не менше, а то й більш важливий, ніж фронт реальний. Мало того, що зведення з "переднього краю боротьби за русский мир" повинні бути регулярними, вкрай необхідно, щоб драматургія залишалася на рівні. І тут без хорошого "героя" не обійтися. І він був знайдений у вкрай стислі терміни, благо напівфабрикатів у росіян в загашниках вистачає.
Таким новим "героєм" став відомий в контексті "української кризи" письменник, політик, музикант і просто шоумен Захар Прилєпін. Власне, те, що цей діяч вже давно пасеться на теми Донбасу і навіть дослужився до почесного титулу радника "лідера" ДНР Олександра Захарченко, відомо всім і давно. Однак, як тільки стих похоронний оркестр, який проводив Гіві в останній шлях, російські ЗМІ взялися за Прілепіна з особливою енергією, розкривши нові обставини діяльності "героя" в окупованому Донецьку.
Виявляється, московський шоумен не тільки дає Захарченко цінні поради по управлінню "молодий республікою", але і командує цілим батальйоном в званні майора. Правда, цей батальйон без дурного підліткового назви на кшталт "Спарти" або "Сомалі" (принаймні поки що), а Прилепін не бойовий командир, а всього лише заступник командира батальйону спецназу по роботі з особовим складом, тобто за старою радянською термінологією замполіт. Саме так називає свою посаду і сам Захар.
Про масштаб розкрутки нового "героя Новоросії" свідчить хоча б той факт, що Прилепін удостоївся схвального згадування з вуст путінської говорить голови — Дмитра Пєскова. Мовляв, так він воює на Донбасі, але виключно "за покликом серця". Такий ось лицар без страху і докору. Можна не сумніватися, що після такої реклами до майора-"замполітові" злетяться за інтерв'ю всі кремлівські ЗМІ, а Донбас отримає нового Моторолу, причому декілька більш високої якості.
Власне, з ростовським автомойщиком московського літератора ріднить тільки наявність досвіду участі в чеченських війнах. У всьому іншому Прилепін — птах куди більш високого польоту.
Особливо примітно, що Євген Миколайович Прилепін (Захар — це псевдонім), хоча й позиціонує себе в першу чергу письменником, його основним і головним видом діяльності є шоуменство, і саме в такій якості він відомий більшості росіян. Ті, хоч і вважаються деякими "найбільш читаючою нацією в світі", навряд чи масово здатні подужати великовагові літературні "цеглини", що вийшли з-під пера "замполіта".
Що стосується політичної діяльності, то вона, як у складі лимоновской шовіністичної партії "Нацболів", так і сольна, теж більш шоуменство, ніж реальна політика, адже її головна мета — не отримати владу у вигляді посади або крісла в парламенті, а красиво і яскраво заявити про себе. Тим не менш в російській політичній тусовці Прилепін — фігура помітна. Сам він називає себе родичем путінського радника і куратора "новоросійських республік" Владислава Суркова.
Так що в якості "замполіта" Прилепін продовжить займатися тим, що виходить у нього найкраще, — специфічним пропагандистським шоуменством. І тут шкурні інтереси самого Прілепіна збігаються з інтересами Кремля. Москві потрібно заповнити виниклий героїчний вакуум в Донецьку, а сам "замполіт" чудово розуміє, що своєю популярністю він в першу чергу зобов'язаний гібридної війні на Донбасі і цю фішку ні в якому разі не можна упустити. Так, Прилепін був відомий і до 2014 р. як літератор (у досить вузьких колах) і як політик (як, як це не дивно, борця з путінським режимом), але тільки після Крымнаша і війни на Донбасі, коли він'внутрішньо примирився з Путіним", не вилазить з новинних стрічок.
Для російської ж пропагандистської машини новоспечений "майор ДНР" повинен стати героєм нової якості, покликаним остаточно поховати епоху Гіві і Мотороли. Ті були простими хлопцями від сохи, нехай і не надто здатними зв'язати пару слів, але класово близькими і зрозумілими пересічному російському обивателеві. Правда, справа дещо псувала прущая з "героїв" відверта кримінал, так і контролювати подібного роду гопницький контингент дуже непросто.
Прилепін ж являє собою ідеальну суміш простоти і псевдоинтеллектуальности, щоб сподобатися і споживачам "Глоду", і російським інтелігентам-патріотам. Він ніби як і з освітою, і книжки пише, і пісні складає, і викладати може дещо більш складними конструкціями, ніж зачищені польові командири. При цьому відверто зневажає рефлектує російського інтелігента з його гуманізмом і тонкою душевною організацією. У Прілепіна все просто, Російська імперія —uber alles, заради якої трупи російських можна і потрібно укладати в "сім шарів".
Не даремно у своєму першому інтерв'ю в якості "замполіта" він говорить про "спецназі російської літератури", що стоїть за його спиною, необхідності повернутися до витоків Золотого століття, мовляв Пушкін і Толстой, воювали за імперію, і він, Прилепін, нічим не гірше, а Срібний століття з усіма його "свальными гріхами" російської людини тільки розбещує. І недарма на поясі у "замполіта" старий добрий пістолет Токарєва. Це вже відсилання до іншої оспіваної ним епосі — сталінської. Ось така гримуча суміш Пушкіна і червоного комісара. Все це цілком в тренді путінської епохи путінського погляду на російську історію і російське майбутнє як реконструкцію імперії Романових і сталінського СРСР в одному флаконі.
Але не в усьому товариш Прилепін відповідає путінському канону. Заявляючи про взяття "російського міста Києва" як про кінцевої мети війни, "замполіт" зізнається в любові до "українській мові, літературі, борщу та галушок. Мовляв, не з Україною я воюю, а з бандерівцями, а українців нової Російської імперії ми будемо пестити і леліяти, але тільки в нерозривній єдності з росіянами.
З популярною в нинішньому російському дискурсі путінської посилкою "один народ" такі погляди Прілепіна не дуже в'яжуться. Але це не повинно вводити в оману. Цілком шизофренічні метання від "ніяких українців немає і бути не може, їх видумав австрійський Генштаб" до "українці — братський народ" цілком характерні для сьогоднішніх росіян. Причому останнє на третьому році війни звучить все частіше. Тим більше що в окремо взятій російської голові такі взаємовиключні погляди на українців цілком уживаються — "українців насправді немає, але в складі триєдиного російського народу вони дуже навіть є". Так що "замполіт" Прилепін не тільки рухається в певних Путіним і Сурковим тренди, але й покликаний їх формувати і просувати в життя.
Для нас, українців, яких немає, з пришестям Прілепіна на Донбас нічого за великим рахунком не змінюється, хіба що цікавість розбирає, скільки протримається новий "герой". Досвід попередників Прілепіна за новоросійському героїчного пантеону підказує, що той вплуталася в ризиковану гру, однак у літератора-"замполіта" на відміну від його менш інтелігентних колег (які з самого початку були приречені на ліквідацію не чужими, так своїми) хоч якісь шанси на виживання є. Якщо Захар не надто заграється в польового командира, то у ФСБ буде мінімум мотивів відправляти його слідом за соратниками по боротьбі за "русский мир". Залишаються хіба що підло стріляли в спину українські диверсанти-бандерівці, а у них, якщо вірити самому Прилепину, дуже довгі руки.
