• USD 38.2
  • EUR 41.3
  • GBP 48.2
Спецпроєкти

Зеленський, влада та проблема осені-2024. Який фінал чекає на наші політичні ігри

Україна змінює свій вигляд у глобальних медіа. І це небезпечно з погляду перспектив західної підтримки

фото Зеленського та Байдена
Evan Vucci/AP
Реклама на dsnews.ua

Пам'ятається, два місяці тому всі ми дуже переживали, що після атаки ХАМАС на Ізраїль увага всього світу перейде на Близький Схід. Що ж, зараз Україна повертається у фокус уваги. Однак тепер репортажі розповідають не про героїчну відсіч російській агресії, а про глибокі розбрати в українському суспільстві.

Діагноз від NYT

Прикладом нового тренду може бути великий огляд у New York Times, озаглавлений "Політичні чвари збурюють Україну, поки вона шукає більшої військової підтримки". Там є повний набір останніх склок в українській політиці: і невипущений для поїздки до США Петро Порошенко, і конфлікт між Володимиром Зеленським та генералом Валерієм Залужним, і наїзди на Залужного з боку "члена парламенту від партії Зеленського" Мар'яни Безуглої, і критика на адресу Зеленського з боку мера Києва Віталія Кличка.

Автор огляду – британська журналістка, старший кореспондент NYT Карлотта Гал. Цілком резонно вона пов'язує внутрішні розбіжності з невдачами на фронті. "Оскільки військова кампанія наразилася на труднощі, всередині політичного керівництва України почала зростати критика", — констатує журналістка.

І вона точно не намагається роздмухати конфлікти. Навпаки, свій огляд вона закінчує цитатою Порошенка із закликом до українських політиків виявити єдність: "Припиніть нападати на Залужного, припиніть нападати на Зеленського, припиніть нападати на Порошенка та дійте по-справжньому ефективно заради єдності".

Однак із боку представників команди Зеленського подібних закликів не пролунало. Тому у читача після прочитання огляду залишається враження, що у руйнуванні єдності та політичних чварах винна влада.

Проблема України в тому, що такі репортажі тепер будуть не винятком, а правилом. Якийсь час наші внутрішні розбіжності затінюватимуться масштабнішими розбіжностями в Конгресі США. Але уявімо, що республіканці та демократи все ж таки зуміли домовитися і задовольнили прохання адміністрації Джо Байдена направити на допомогу Україні $61,4 млрд. Зима. На фронті великих змін немає. І всі наші внутрішні розбрати вийдуть на перший план.

Реклама на dsnews.ua

Можливі рецепти

З погляду США та всього Заходу (причому не лише істеблішменту, а й медіа та, як наслідок, обивателів) наша внутрішня політика стає фактором, важливим для оцінки України як країни. Якій чи то треба продовжувати допомагати, чи то можна вже не допомагати. Навіть якщо нам пощастить, і ми закриємо 2024-й грошима США та ЄС, то що далі?

Можна, звісно, зробити ставку на те, що навесні ми матимемо успішний наступ, і глобальні медіа знову розповідатимуть про наші перемоги. А будь-які претензії до влади на цьому тлі нікому не будуть цікаві. Але це надто ризикований рецепт.

Нинішня затримка американського фінансування — це лише репетиція набагато серйознішої проблеми, яка виникне наступної осені. 1 жовтня у США розпочнеться новий фінансовий рік, і знову, як і цього року, бюджет не буде ухвалено вчасно. Усі чекатимуть результатів голосування 5 листопада, коли американці оберуть президента, Палату представників та третину Сенату.

Все наше майбутнє буде залежати від того, як ми на той момент виглядатимемо в очах американців. Як країна, про яку соромно згадувати, бо там іде перманентна політична війна всіх проти всіх, процвітає корупція тощо. Або як згуртована і горда країна, яка третій рік перемелює російські війська і яка гідна максимальної допомоги.

Якщо ми сконцентруємось на внутрішньополітичних іграх, то дограємося до того, що нам не захочуть допомагати ані республіканці з Трампом, ані демократи з Байденом. І тоді вже буде зовсім неважливо, хто там у них переможе.

Влада має робити висновки на майбутнє. Можна, наприклад, розпочати з максимально широкої коаліції у парламенті. Максимально це означає без уламків ОПЗЖ. Ця коаліція цілком могла б сформувати уряд технократів. До його складу могли б увійти професіонали, делеговані парламентськими партіями. А на ключові посади, такі як прем'єр-міністр та міністр фінансів, слід шукати кандидатури, здатні отримати беззастережну підтримку з боку західних партнерів та кредиторів.

Тоді, по-перше, буде легше знаходити фінансову допомогу і менше буде підозр у її розкраданні чи нецільовому витраченні. А по-друге, зникне багато приводів говорити про корупцію влади, тобто "слуг народу" та команди Зеленського.

Коли вся влада, включаючи пост президента, весь кабінет міністрів та правлячу парламентську більшість, належить одній політичній силі, то ця сила, хоче вона того чи ні, збирає на собі весь негатив, особливо підозри у корупції та неадекватності. Раніше це не було особливо великою проблемою, бо цей негатив циркулював усередині українського сегменту інтернету. Але зараз він уже виплескується у світові медіа та починає формувати західну громадську думку про Україну. І це вже проблема не одного Зеленського, а всіх нас.

Для зовнішнього та внутрішнього застосування

Цей рецепт (максимально широка коаліція та технократичний уряд) слід би використати ще два роки тому, коли небезпеку великої війни вже не можна було ігнорувати. І тим більше потрібно було інституційно зміцнювати національну єдність після 24.02.2022.

Можна зрозуміти, чому це не було зроблено. Раніше Зеленський не хотів ділитися владою, щоби після перемоги не ділити лаври переможця. А перемога вважалася на Банковій чи не доконаним фактом. "2023-й має бути і обов'язково буде роком нашої перемоги!" – обіцяв Зеленський 29 січня. І потім очікувалася тріумфальна перемога на президентських виборах 31 березня 2024 року.

Але життя внесло корективи. Попереду чи війна на виснаження, чи погані компроміси. Півмісяця тому Давид Арахамія вже вкинув пробну кулю про референдум. В інтерв'ю на "1+1" він розповів про перспективу того, що доведеться йти на домовленість із ворогом. "Якщо хтось щось підписуватиме і це треба буде ратифікувати в парламенті, то в парламенті просто один одного вб'ють. Дуже полярні погляди будуть. І такі речі, я вважаю, треба робити лише через референдум. Якщо народ скаже, що треба так, я зроблю це, не дивлячись, — просто свою думку подалі засуну і робитиму так, як скаже народ", — розповів лідер "слуг народу" у Верховній Раді.

У такій ситуації розумна людина захотіла б поділитися владою, а відтак і відповідальністю за рішення, що приймаються. Щоб будь-яке рішення, важливе для всієї країни, приймалося не якоюсь однією політичною силою, а коаліцією національної єдності.

Тим більше це актуально в наших реаліях, коли всі готові один одного підозрювати в зраді, таємних переговорах тощо. А чому б і не підозрювати, якщо єдності немає і кожен — сам за себе.

Широка коаліція та технократичний уряд — це ліки не лише для того, щоб краще виглядати у спілкуванні із західними донорами. Ці ліки корисні також для внутрішнього застосування.

Але які настрої панують в офісі президента Зеленського? Поки що мешканці Банкової не демонструють бажання поділити повноту влади і, як наслідок, відповідальність. А поки це так, у західних медіа з'являтиметься дедалі більше репортажів про політичні чвари, які роз'їдають Україну зсередини.

    Реклама на dsnews.ua