Україна повертає Москву до Росії, а Петербург шаріється на тлі Малої Токмачки: чим жив Запорєбрік на тижні

Україна потроху стає для росіян своєрідною скрєпою, яке, хай і навиворот, але поєднує розрізнене суспільство в країні-агресорці. Удари українських дронів нагадали мешканцям регіонів, що Москва — це не окрема від решти РФ держава. Та й до мешканців самої столиці, хай поки що на мікрорівні, починає доходити, що війну проти сусіда краще припинити.

У цьому сенсі Україна зрівняла як просту москвичку, яка скаржиться на прольоти БПЛА, так і топпропагандистку кремлівського режиму Маргариту Симоньян.

Симоньян розповідає, як їй із дочкою доводиться ночувати у коридорі на п'ятий рік повномасштабної війни. Для драматичного ефекту пропагандистка додала пасаж про "георгіївську стрічку" і "фашистів" — як же інакше, якщо дотримуватися канонів кремлівського жанру. Це та головредредка Russia Today, яка обіцяла "перемогти Україну в гарячій війні за два дні". Це вже потім вона виправдовувалася, мовляв, саму Україну ми перемогли, але втрутився Захід. Втім, це виглядає як у старому бородатому анекдоті про те, що НАТО на війну просто не з'явилося.

Україна привчає росіян не забувати і про такі регіони, як Пермський край. Системи ППО звідти забрали заради спокою столичного начальства, тож решта безпеки тримається на чесному слові місцевих батюшок. Вони, за давньою традицією, збираються об'їжджати Перм та околиці, щоб захистити паству від повітряних атак. Для сил оборони України це звучить як виклик: доведемо, що не спрацює. До того ж це ще столичний зіккурат свого не отримав (він же головний храм збройних сил РФ), хоча Сили безпілотних систем вже довели, що неможливого для них немає.

Хоча сибіряки з Іркутської області РФ вже самі просяться під захист лідера КНР Сі Цзіньпіня (передати звістку до Китаю доручили головному російському дипломату Лаврову). Готові вже й китайську вивчати, аби тільки сусіди з Піднебесної школу допомогли збудувати.

Поки українці передають привіти до Москви та за Урал, росіяни загрузли під Малою Токмачкою, буквально вписавши це село у Запорізькій області до анналів історії. Збройні сили країни-агресорки ведуть його облогу вже понад 1500 днів. І бог з ними, з Пунічними війнами та облогою Карфагена, але як бути з таким рідним для Путіна Санкт-Петербургом?

У роки Другої світової блокада Ленінграда нацистами тривала майже вдвічі менше.

І як тут не згадати старий, але все ще злободенний для росіян ролик.

Але окупанти не зупиняються на досягнутому: вони роблять все, щоб оновити власний антирекорд і безуспішно штурмують Новомиколаївку на Донеччині.

У результаті Росія апелює не тільки до пам'яті про "дідів", що загинули в роки Другої світової, але й до ще живих громадян, які стрімко наближаються до їхнього віку та соціального статусу. "Йдіть воювати", — закликають рекрутери у віртуальному просторі. Точніше, зі статусом цієї цільової аудиторії все складно, якщо звернути увагу на відсутність зубів і підпухлі фізіономії — видовище, що називається, яке саме за себе говорить. Для мешканців окупованих територій України засилля такого контингенту в армії РФ не новина, а ось Z-громадськість у російському "калеч-сегменті" соцмереж відверто біситься: мовляв, перегнули ви з образом простої російської людини. Та ще й із знущальною припискою "Беруть майже всіх".

Тим часом прості і дуже російські люди продовжують давати приводи існування нашої рубрики. Хоча краще б ми їх ніколи не знали.