"Барвінок" зачах. Що означає закриття культового дитячого журналу
Причина закриття журналу очевидна, про неї говорять і самі видавці: діти все більше занурюються в онлайн-світ і все менше цікавляться друкованими виданнями. Тому те, що сталося можна легко пояснити історичною необхідністю, так би мовити, перегорнути сторінку і жити далі. Але так тут все просто?
Сповнене гіркоти заяву про закриття журналу було розміщено в червневому, останньому номері "Барвінку". Редактори з "невимовним сумом і вагою" оголосили про те, що їх "кораблик вже пришвартовується", а його команду чекають інші видавничі проекти.
Сумного фіналу передувала довга і славна життя довжиною в 91 рік. Видання було засновано в далекому 1928-му в Харкові під назвою "Жовтеня". У 1945-му було перезапущений у Києві вже, як "Барвінок".
Чим чудовий журнал окрім поважного віку? Аж до 1990 р. він був єдиним в республіці періодичним виданням для дітей молодшого шкільного віку. При цьому мав величезні тиражі по всьому Союзу та виступав потужним популяризатором української культури, свого роду візитною карткою Києва.
Втім, з моменту розвалу СРСР популярність журналу почала падати. Якщо в 1980-х роках тираж становив понад 2 млн примірників, то в середині 1990-х — вже 60 тис., а в 2011-му — 20 тис.
У авторів "Барвінку" в свій час значилися такі брили вітчизняної літератури, як Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Дмитро Павличко. Для багатьох дитячих письменників він став першим виданням в їх професійній кар'єрі. По суті, на журналі виросло кілька поколінь українців (і не лише українців), він став найважливішим культурним феноменом країни. І зрозуміла гіркоту його видавців, вимушених ставити крапку в його історії. Втім, в тому ж зверненні до читачів була висловлена надія на те, що з часом "люди схаменуться і повернуть своїх дітей до читання серйозного, потрібного".
Сьогодні журнал явно програє в популярності віртуальному світу з його безмежними можливостями, барвистістю і легкодоступностью. Але чи означає це, що його час безповоротно минуло, що він застарів? Мені здається, що ні.
По-перше, уявлення про те, що паперове чтиво вже не приваблює юних читачів, не зовсім вірно. На прикладі своїх чад переконався, що упаковані в міцненький палітурка оповідання сучасного дитячого письменника здатні викликати ентузіазм куди сильніший, ніж набридлі комп'ютерні ігри і мультики. Мабуть, справа тут у тому, що читання книг і журналів ніяк не популяризується — глобально державою, локально батьками.
По-друге, традиційне читання, на відміну від швидкісного поглинання всілякої строкато упакованої, але часом марною інтернет-інформації, все-таки краще вчить думати, прищеплює хороший смак. Можна заперечити, що давно настав час цифрових носіїв. Так, можливо, журналу варто освоїти нові, більш сучасні формати, щоб залишитися на плаву. Про це говорить відомий дитячий письменник Юрій Нікітінський, у якого, до речі, перша журнальна публікація трапилася якраз у "Барвінку".
"Сьогодні друковане видання без інтеграції в сучасні реалії — це просто якийсь арт-об'єкт. По ідеї журнал повинен виходити одночасно на декількох платформах — в друкованій версії, електронної і, можливо, навіть якийсь зовсім куцій, на кшталт "Твіттера". Інше питання, що закриття такого журналу, як "Барвінок", одного з найстаріших дитячих журналів країни, в якому друкувалися як класики української і не тільки української літератури, так і сучасні дитячі автори, — це катастрофа. Дивно, що держава не доклав жодних зусиль для збереження видання. Хоча ні, взагалі не дивно. Але сумно".
