30 років "На голці". Як фільм перетворив Денні Бойла на культового режисера, а Юена Макгрегора — на світову зірку

Історія фільму "Trainspotting" почалася з того, що продюсер Ендрю Макдональд прочитав у літаку однойменну книгу молодого шотландського письменника Ірвіна Велша — після чого сходив на виставу, яку вже встигли поставити за романом. П’єса йшла в маленькому театрі над пабом в Единбурзі — у залі було всього 50 сидячих місць, і на вулиці під час вистави завжди томилися натовпи охочих, які не змогли потрапити всередину. Макдональд взяв із собою свого приятеля, режисера Денні Бойла, який на той час уже зняв успішний дебютний фільм "Неглибока могила", — і без особливих зусиль переконав його екранізувати книгу Велша.

Багато хто помилково вважає Денні Бойла шотландцем, але він народився на півночі Англії, у містечку Редкліфф неподалік від Манчестера. Денні виріс у католицькій родині — у дитинстві та юнацтві він був міністрантом, тобто допомагав місцевому священику під час меси. Батьки Бойла були переконані, що хлопчик теж стане священиком — однак святий отець переконав Денні не вступати до семінарії й обрати інший шлях.

Юного Бойла насправді захоплювали й зворушували зовсім інші речі — він захопився кінематографом після того, як побачив фільм Френсіса Форда Копполи "Апокаліпсис сьогодні". Молодий чоловік почав вивчати театральне мистецтво в Бангорському університеті в Уельсі – після його закінчення Бойл у вісімдесятих обіймав посаду арт-директора Королівського придворного театру та працював на телебаченні. У 1994-му, коли йому вже виповнилося 38, Бойл нарешті зняв свій повнометражний дебют — ту саму "Неглибоку могилу", яка стала найкасовішим фільмом Британії в наступному, 1995-му році.

"Неглибока могила"

Фільм Бойла проголошував, що настали нові часи — "Неглибока могила" разюче відрізнялася від зовсім недавніх британських кінохітів, на кшталт "Чотири весілля і один похорон". Бойл зняв трилер із хічкоківською завязкою, сповнений чорного гумору — операторська робота Браяна Тьюфано була новаторською, на межі зухвалості, та й сам Бойл кожним кадром свого дебюту доводив, що для нього насправді не існує авторитетів, ані у світі кіно, ані в будь-якій іншій галузі.

За сюжетом, троє друзів — двоє хлопців і дівчина — мешкають у величезній розкішній квартирі в Единбурзі. Усі троє явно страждають на снобізм: вони однаково отримують задоволення від спілкування один з одним і водночас відчувають дискомфорт у тісному колі собі подібних. Одна з кімнат у квартирі стоїть порожня, і молоді люди вирішують її здати — вони влаштовують потенційним мешканцям щось на зразок співбесіди чи навіть прослуховування, задаючи найнесподіваніші запитання й відверто знущаючись над ними, нікчемними обивателями в їхніх очах.

Але одного разу на оголошення відгукується харизматичний джентльмен на ім’я Х’юго — той явно щось приховує, щось недомовляє, але в нього є гроші, і Х’юго якимось дивом вдається завоювати прихильність усіх трьох господарів квартири — Алекса (Юен Макгрегор), Девіда (Крістофер Екклстон) і Джульєт (Керрі Фокс). У першу ж ніч Х’юго помирає у своїй кімнаті від передозування — а трійця виявляє разом із оголеним трупом цілу валізу грошей.

Сюрреалізм і безжальний реалізм Бойла

Найяскравішим персонажем "Неглибокої могили" був саме Алекс Лоу у виконанні Юена Макгрегора — Бойл, не вагаючись, запропонував 24-річному Макгрегору головну роль у своїй майбутній екранізації роману "Trainspotting". За задумом Бойла, герой Макгрегора Марк Рентон мав володіти харизмою Майкла Кейна, яку той демонстрував у фільмі "Елфі" 1966 року, а також нігілізмом героя Малькольма Макдауелла у шедеврі Стенлі Кубрика "Механічний апельсин". При цьому Марк Рентон залишався тим, ким він був — зневіреним вуличним наркоманом, і виглядав відповідно. Тому для цієї ролі Макгрегору довелося не тільки поголитися майже наголо, а й схуднути на 12 кілограмів, а також завдяки постійному недосипанню набути мішків під очима — вони не були заслугою гримерів, які лише старанно надавали його герою хворобливо блідого вигляду.

Знайомтеся, мешканець передмістя Единбурга Марк Рентон — людина, яка вживає важкі наркотики з принципу, не бажаючи вести пересічне й нудне життя звичайного члена суспільства, тобто приреченого споживача. Марк проводить час у компанії таких самих друзів-наркоманів, найцікавішим із яких є фарбований блондин Саймон (на прізвисько Кайфолом). Саймон може годинами розмірковувати про Шона Коннері та фільми "бондіани" з його участю, про дівчат Джеймса Бонда на кшталт Урсули Андресс і переваги картини "Голдфінгер" — порівняно з фільмом "Доктор Ноу". Однак життя наркомана, як неважко здогадатися, аж ніяк не солодке — і, звісно ж, одного разу Марк робить спробу покінчити зі згубною звичкою.

Герой Макгрегора — людина з досвідом, і він чудово знає, за якими правилами наркоман кидає вживати самостійно. Він запасається банками з консервованим супом, заспокійливими таблетками, ванільним морозивом, порнографічними журналами, посудом для блювоти та фекалій. Але найголовніше — він дістає у знайомого торговця кілька опіумних свічок. У той самий час, коли свічки вже знаходяться в задньому проході у Марка, йому раптом захотілося в туалет у самому центрі Единбурга — і він опиняється в "найгіршому туалеті Шотландії". Для Денні Бойла не існує меж і рамок – і глядач спостерігає абсолютно сюрреалістичну сцену (водночас це – безжальний реалізм), у якій Марк Рентон буквально пірнає в унітаз, щоб у смердючих каналізаційних глибинах відшукати омріяні опіумні свічки.

Показові та вражаючі фільми про наркотичну залежність знімалися й раніше — це й "Людина із золотою рукою" Отто Премінгера з Френком Сінатрою в головній ролі (1955 рік), і "Крістіна Ф." Улі Еделя, зворушлива німецька картина про підліткову наркоманію, і "Щоденник баскетболіста" Скотта Калверта з юним Леонардо Ді Капріо. Усі ці фільми недвозначно показували, що наркотики — це зло, але Денні Бойл пішов ще далі й знайшов найпростішу та найдієвішу метафору, щоб наочно продемонструвати глядачеві найнижчу точку залежності.

Так, Рентону вдається на деякий час позбутися звички вживати героїн — до нього повертається лібідо, і він навіть знайомиться з дівчиною, з якою тієї ж ночі кохається. Правда, дівчина виявляється школяркою — і вона заявляє ошелешеному Марку, що звернеться до поліції, якщо він не припинить зустрічатися з нею. Разом із Рентоном, просто щоб довести йому, що це не так вже й важко і нічого героїчного в його вчинку немає, кидає героїн і його приятель Саймон — тепер вони проводять час у розмовах про Лу Ріда, Девіда Боуї та Іггі Попа.

Звісно, Рентон знову повертається до героїну — щоб потім кинути його вже назавжди, у спальні батьківського дому, під наглядом батька й матері. З Марком Рентоном у виконанні того самого Макгрегора та його друзями ми зустрінемося ще раз — у цілком вдалому сиквелі "T2: Трейнспоттинг", знятому Бойлом у 2017 році. Але це буде вже зовсім інша історія — і Марк Рентон у цій стрічці теж постане перед глядачем зовсім іншою людиною, в якій, як не намагайся, неможливо впізнати поголеного наркомана з фільму 1996 року. Що ж за цей час сталося з самим Макгрегором і як йому вдалося позбутися свого "наркоманського" образу?

Метаморфози Юена Макгрегора

Вже через рік після того, як фільм "На голці" став сенсацією, Юен, стовідсотковий шотландець і представник старовинного клану Макгрегорів, знявся ще в одній стрічці Бойла — фантастичній історії кохання під назвою "Життя гірше, ніж зазвичай". У його персонажі, незаслужено звільненому прибиральнику Роберті, не було ані краплі нігілізму Марка Рентона — але "На голці" на той час ще був настільки "на слуху", що новий фільм Бойла пройшов практично непоміченим, незважаючи на те, що партнеркою Макгрегора у фільмі була Кемерон Діаз, найзірковіша блондинка дев’яностих.

Але вже через два роки Юен з’явився у "Зоряних війнах" Джорджа Лукаса — у черговій стрічці франшизи "Прихована загроза", у ролі молодого Обі-Вана Кенобі. Для молоді нульових Макгрегор насамперед був виконавцем цієї ролі. Ті ж, хто зростав, переглядаючи "Trainspotting", із ще більшим задоволенням спостерігали за тим, як Макгрегор блищав у найрізноманітніших фільмах найіменитіших режисерів сучасності — "Мулен Руж!" База Лурмана, "Велика риба" Тіма Бертона, "Мрія Кассандри" Вуді Аллена та "Привид" Романа Поланскі. Нещасний наркоман Рентон залишився далеко позаду.