• USD 26.8
  • EUR 31.9
  • GBP 37.4
Спецпроєкти

35 років легендарному концерту на "Вемблі". Як Queen змінили уявлення про музику

35 років тому, влітку 1986 р., мало хто міг зрівнятися з Queen за частиною популярності, гарячій ротації відеокліпів і гарантованої заповнюваності спорткомплексів самих значних розмірів

Фредді Мерк'юрі виступає на стадіоні Уемблі в Лондоні, 1986 р
Фредді Мерк'юрі виступає на стадіоні "Вемблі" в Лондоні, 1986 р / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Існує вкрай мало груп, всі учасники якої окремо могли б написати хітову пісню і яка протрималася б на сцені в незмінному складі кілька десятиліть. А якщо бути точніше, то така група була всього одна — і називалася вона Queen. Була у цього і без того особливого колективу і ще одна примітна особливість. І полягала вона в тому, що колись, у середині вісімдесятих років минулого століття, їм вдалося заново винайти себе, а також відразу наздогнати і навіть перегнати час, схопившись за підніжку, здавалося б, поїзда, що назавжди відʼїжджав — і тим самим залишитися в пам'яті народів всерйоз і надовго. Тридцять п'ять років тому, влітку 1986 р., мало хто не тільки зі старої гвардії, але і з новоспечених зірок «нової хвилі», хейр-металу і синті-попа міг зрівнятися з Queen по частині популярності, гарячій ротації відеокліпів і гарантованої заповнюваності спорткомплексів самих значних розмірів. Хіба що Genesis з Філом Коллінзом біля мікрофона, але це зовсім інша історія і пісня.

Саме в липні 86-го Queen дали свій найлегендарніший концерт на лондонському стадіоні «Вемблі» (той самий, на якому Фредді Меркʼюрі з'явився в своєму канонічному жовтому жакеті), а кількома днями пізніше — не менше легендарний концерт у Будапешті. Після того літнього туру у Меркʼюрі діагностували ВІЛ і група в своєму класичному складі більше ніколи не піднімалася на сцену — хоч і записала ще два альбоми до смерті Фредді в 1991-му, смерті, яка, за всіма правилами трагедій, незворотно з Меркʼюрі ще одну красиву і незламну легенду.

Фредді Мерк'юрі виступає на стадіоні "Вемблі" в Лондоні, 1986 р.
Фредді Мерк'юрі виступає на стадіоні "Вемблі" в Лондоні, 1986 р. / Getty Images

Вже один той факт, що у Queen завжди було приблизно рівна кількість як ніжних залицяльників, самих справжніх фанатів і відданих шанувальників, так і затятих ненависників, у яких одна згадка про групу провокувала викиди жовчі і гострі напади скептицизму, який переконливо доводить те, що Queen — не просто неабияке, а унікальне явище в музичному світі і шоу-бізнесі. Як і Девід Бові до них, Фредді Меркʼюрі, Браян Мей, Джон Дікон і Роджер Тейлор спочатку стали суперзірками в своїй уяві. Ну а дотримуючись відповідної поведінки як на сцені, на публіці, так і в студії звукозапису і з ділками індустрії, в результаті музиканти стали суперзірками в реальності — правда, для цього знадобилося кілька років і три записаних альбоми. Саме перші три платівки — Queen, Queen II і Sheer Heart Attack — були і залишаються, до речі кажучи, чимось на зразок безпечної території для закоренілих снобів, які могли прогулюватися по ній, не турбуючись про те, що їх дорікнуть у відсутності смаку і потуранні масам. Так, Queen вже тоді, в 1973-м і 1974-м, без жодних проблем продемонстрували всі свої принади і таланти — а похвалитися вони могли багатьма.

Почати з того, що ще ні у кого до Queen не виходило самим парадоксальним чином поєднувати в своїй музиці дивовижну, стихійну міць з пробираючою до останньої нервової клітини витонченістю — навіть «Лед Зеппелін» за ними в цьому сенсі не могли їх наздогнати. Вже не кажучи про інших суперзірок хард-року початку і середини сімдесятих, які мали приблизно таку ж грацію і делікатність, як асфальтний каток. Музиканти Queen не тільки були явними віртуозами, як того вимагала епоха. У них в арсеналі був карколомний фронтмен — нетутешній, манірний, як оперна прима, тонкий, як стебло, і що володіє неземним горлом. Та й взагалі всі вони виглядали не просто ефектно, а судячи з усього, перебували строго на своєму єдино можливому місці і замінити нікого з цієї конструкції рішуче не представлялося можливим. У ту пору група була ще досить маловивченим, екзотичним і ексклюзивним явищем. Їх музикою ще можна було приголомшити не дуже витончених меломанів, і зважаючи на відсутність всенародних хітів про Queen ще не знала кожна собака в Британії і по той бік Атлантики. А потім стався альбом 1975-го A Night at the Opera, передостаннім треком на якому була та сама, горезвісна «Богемська рапсодія» — пісня, що відома кожному не тільки у всіх населених пунктах нашої планети, але і в інших галактиках і системах .

Рок-група Queen (зліва направо): Роджер Тейлор, Джон Дікон, Браян Мей і Фредді Мерк'юрі
Рок-група Queen (зліва направо): Роджер Тейлор, Джон Дікон, Браян Мей і Фредді Мерк'юрі з срібними, золотими та платиновими нагородами Британського фонографічного інституту за продажем Bohemian Rhapsody і двох альбомів, 1976 р. / Getty Images

Власне кажучи, називати Bohemian Rhapsody піснею — все одно, що обізвати «будівлею», скажімо, Сикстинську капелу. Її можна зрівняти з будь-яким шедевром архітектури, живопису або ювелірним мистецтвом минулих століть, її можна любити, її можна ненавидіти, але вона буде продовжувати існувати у всій своїй бездоганній величі незалежно від віянь моди, курсу валют, погоди і суджень про неї простих смертних. Деякі фрагменти цієї шестихвилинної композиції авторства Меркʼюрі просто неможливо було відтворити на сцені — а саме центральну, хорову «оперну» частину. Зазвичай у цей момент під час «живих» концертів сцена затемнювалася і включалася фонограма з оригінальним записом — і робилося це не без гордості. У 1975-му, звичайно ж, ніякого цифрового запису не існувало, доводилося мати справу з магнітофонною плівкою, яку перемотували туди-сюди на багатоканальних студійних магнітофонах. І легенда про те, що після нескінченних накладень голосів учасників групи, плівка із записом «Рапсодії» більше нагадувала прозорий і найтонший рисовий папір, що готовий розсипатися від найменшого протягу, — суща правда.

Реклама на dsnews.ua

Queen стали небожителями, це був не просто успіх, а справжній тріумф — і все це додало і помпи, і шику в і без того пишну і великосвітську музику групи. Наступна платівка A Day at the Races була свідомим рімейком попередньої. Вона створювалася навіть з ще більшою екстравагантністю і розмахом — там були пісні, які мало не цілком складаються з придихом Фредді (You Take My Breath Away), рок-гімни на японській мові (Teo Torriatte), круті вальси для мільйонерів (The Millionaire Waltz), удари в гонги, і ще багато всякої всячини. І все це тоді, коли Sex Pistols вже давали свої перші концерти і панк-революція в Англії підбиралася все ближче до Букінгемського палацу. Природно, в 1977-му на горіхи від тих же Pistols (у пісні God Save the Queen) дісталося не тільки Єлизаветі Другій, яка як раз відзначала 25-ту річницю сходження на престол, але і Queen — музичній антитезі панка. Група записувала свій новий альбом News of the World в одній студії з «Пістолетами» — і практично в один і той же час, тільки в різні зміни. Одного разу панк планети номер один Сід Вішес і Меркʼюрі мали задоволення поговорити один з одним — після того, як Вішес в якості привітання або з будь-яких інших підступних намірів проповз рачки по студійній підлозі між ногами Меркʼюрі. — «Ну що, Фред, добре виходить нести балет в маси?» — поцікавився Вішес. — «Ми робимо все можливе, дорогенька», — відповів Меркʼюрі.

Група Queen на одному з концертів
Група Queen на одному з концертів / Getty Images

На тій же платівці News of the World, до речі, Queen звучали вже дещо стриманіше і не дозволяли собі занадто вже екстравагантних надмірностей, але це стосувалося тільки аранжувань, зарозумілість у музикантів була все ще на істинно королівській висоті. Досить згадати про такі вічнозелені треки, як відкриваючі альбом хіти We Will Rock You і We Are the Champions, що були просякнуті дивовижним і кричущим похвалянням — таке могло зійти з рук тільки Queen. Група спробувала навіть виконати щось на зразок панк-року — мається на увазі пісня Sheer Heart Attack, яка проспівана барабанщиком Роджером Тейлором, і навіть в цьому випадку Queen примудрилися звучати з розкішною пихатістю. Рух у бік простоти (за мірками Queen, звичайно ж) і лаконічної ефектності тривало і на двох наступних, досить вдалих альбомах Jazz (1978) і The Game (1980), але через два роки музикантів підвело відчуття міри — коли група остаточно пустилася в усі тяжкі, записавши відверто танцювальну пластинку Hot Space, напхану синтезаторами, драм-машинами і диско-фанк ритмами. Звичайно, можна було зрозуміти групу, яка завжди тримає ніс за вітром і не бажає топтатися на місці. Але більшість старих шанувальників, які так-сяк вже змирилися з бажанням Queen бути простіше і доступніше, на цей раз були просто збентежені, оскільки тепер музика не мала абсолютно нічого спільного зі старими Queen. Музиканти надовго втратили чимало старих фанів, або придбавши при цьому нових — підліткам початку вісімдесятих цілком вистачало Майкла Джексона, який тільки що випустив свій епохальний Thriller.

Але талант Меркʼюрі і колег не так легко було загубити на дискотеці — до наступного релізу, альбому 1984-го The Works, музиканти призвичаїлися змішувати модні синтезатори і хард-рокові прийоми сімдесятих у правильних пропорціях. Мало того, фактично одні Queen знали точний рецепт приготування цього коктейлю. На платівці було мінімум три прогримілих хіти, відомих всім, хто в останні десятиліття вмикав телевізор або радіо — а саме I Want to Break Free, Radio Ga Ga і Hammer to Fall. Група, звичайно ж, і раніше знімала відеокліпи (багато хто чомусь вважають першим відеокліпом саме відео на «Богемську рапсодію" 1975-го, але це необачне твердження не надто відповідає дійсності — а чому, наприклад, не Strawberry Fields Forever «Бітлз» або Happy Jack групи The Who, зняті ще в шістдесятих?), але тоді зі своїми відео Queen вийшли на якісно новий рівень. За часів MTV, що тільки зародився, група поставляла редакторам на телебаченні ідеальний продукт — кліпи були дотепними, яскравими і з безліччю сцен, що миттєво врізалися в пам'ять і свідомість меломанів і простих глядачів, які коротали вечір перед екраном. І тих і інших зовсім не потрібно було потім умовляти купити нову платівку гурту з піснями, на які були зняті ті самі кліпи. Для багатьох фанів, починаючи з вісімдесятих, перше знайомство з групою сталося саме завдяки іскрометним кліпам на I Want to Break Free (з дружнім перевдяганням групи в повному складі в милих обивательок, причому Фредді був настільки органічний у своїй ролі жінки з пилососом і значним бюстом, що йому навіть не довелося збривати недавно відпущені вуса) і Radio Ga Ga (з майстерним використанням кадрів з кінокласики двадцятих років, фантастичного фільму «Метрополіс», і численної масовки, з якої стоячи на сцені музиканти робили щось подібне до ритмічного сеансу гіпнозу).

У наступному 1985 р., Queen, маючи в запасі хітовий альбом, виступили на знаменитому благодійному марафоні Live Aid — в його лондонській частині, що проходила на арені «Вемблі». З ранку до літніх сутінків у Лондоні і Філадельфії виступили практично всі значущі рок-зірки і поп-знаменитості середини вісімдесятих — але саме двадцятихвилинний виступ Queen заслужено було визнано не тільки кращим у той день, а взагалі одним з найвидатніших в історії. Фредді був у чудовій фізичній формі, у відмінному настрої, і його харизма, подживлена загальним ажіотажем, ентузіазмом глядачів на стадіоні і майже двохмільярдною телевізійної аудиторією по іншу сторону камер, працювала на повну свою нелюдську силу. Популярність групи, яку світ у той момент явно потребував, підскочила як ртутний стовпчик в літню спеку — і Queen скористалися моментом.

Фредді Мерк'юрі і Браян Мей виступають на концерті  Live Aid
Фредді Мерк'юрі і Браян Мей виступають на концерті Live Aid, на арені "Вемблі", 1985 р. / Getty Images

Їх наступний альбом, що вийшов влітку 1986-го A Kind of Magic, був ідеально збалансованим продуктом, здатним задовольнити будь-які запити аудиторії, що покупає платівки того часу. На альбомі було якраз в міру танцювальних ритмів, в міру важкого року, були балади різного ступеня романтичності та драматизму і кілька номерів, які Queen зробили спеціально для фільму «Горець», що вийшов на екрани в тому ж році. Це був перший альбом Queen, записаний за допомогою цифрових технологій — у перший же тиждень в Англії було продано 100 тис. екземплярів, а платівка тут же зайняла перше місце в хіт-параді. Група вирушила в грандіозний європейський тур Live Magic — тоді ще ніхто не підозрював, звичайно ж, що він виявиться останнім — і в липні 1986-го знову повернулася на стадіон «Вемблі».

На цей раз Queen були єдиновладними господарями сцени і їх шоу разом з виходами на біс тривало близько трьох годин — можна сказати, що саме цей концерт став одним з прообразів для тих стадіонних рок-вистав, суміші карнавалу, діснейлендівського атракціону і мало не військового параду, що в кінці вісімдесятих і дев'яностих стали давати інші рок-суперзірки, від «Роллінг Стоунз» до U2. Тепер Queen не просто виступали на підтримку нового альбому — вони буквально на очах у публіки ставали легендою, групою зі своєю багаторічною історією, яка пережила капризи і примхи моди. Зараз вони самі були в стані диктувати умови і встановлювати правила — вперше за всю історію Queen їм не доводилося більше нічого доводити.

Тож не дивно, що в масовій свідомості група, зі своїм лідируючим вокалістом на першому плані, закарбувалася саме такою, якою з'явилася на «Вемблі» в липні 1986-го — тоді перед життєрадісною харизмою вже дорослих і тих, які знають собі ціну Queen, не могли встояти навіть самі відчайдушні скептики. Концерт знімався і записувався на плівку — з тих пір він видавався в самих різних форматах, і як подвійний компакт-диск в 1992-му, через рік після смерті Фредді, і у вигляді DVD, що активно розкуповують по всьому світу вже в новому тисячолітті. До речі, те що в гучному недавньому байопіку «Богемська рапсодія» всі події тріумфального для групи 1986-го залишилися за кадром (фільм закінчується виступом на Live Aid) — ще один недолік картини, і без того становить собою збірку всіх можливих кліше біографічних рок-фільмів.

Через кілька тижнів після «Вемблі», в кінці липня, група знову увійшла в історію — ставши першою західною рок-групою вищого ешелону, що дала масштабний концерт на відкритому повітрі за "залізною завісою», на стадіоні «Непштадіон» у Будапешті. У соціалістичну Угорщину Queen супроводжував загін британських журналістів — Фредді вже не перший рік був у стані «холодної війни» з англійською пресою і завжди з великим небажанням погоджувався на будь-які інтерв'ю. Але в цей раз Меркʼюрі буквально підмінили — він влаштував для преси щось на зразок вечірки з барбекю прямо у дворі готелю і по черзі докладно поспілкувався з представником буквально кожного видання, пустивши в хід всю свою чарівність. У підсумку відгуки про сам концерт були непідробно захопленими, але виступ і справді заслуговував найвищих оцінок. З огляду на те, що на цей раз вони були «дипломатами від рок-н-ролу», музиканти виклалися чи не більше, ніж на рідному «Вемблі», Меркʼюрі заспівав угорською, не найпростішою з європейських мов, народну пісню Tavaszi Szel Vizet Araszt, після чого одягнувся у значну «королівську» мантію. Саме дійство, чи то коронація, чи то прощання Меркʼюрі зі сценою (як виявилося) теж було ретельно задокументовано, через кілька років угорське шоу вийшло в вигляді фільму-концерту «Угорська рапсодія».

Фредді Мерк'юрі
Фредді Мерк'юрі / Getty Images

А потім був страшний діагноз, про який практично до самого кінця знали тільки найближчі Фредді люди і інші учасники Queen, була унікальна в своєму роді, записана з Монсеррат Кабальє платівка «Барселона», були ще два альбоми гурту — «he Miracle (1989) і Innuendo (1991), але про жодні стадіонні шоу та концертні тури вже не могло бути й мови. На наступний рік після смерті Меркʼюрі, в 1992-му, на все тому ж «Вемблі», відбувся грандіозний концерт пам'яті Фредді, на якому виступили багато знакових і в той же час самих різних музикантів — від Девіда Бові і Роберта Планта до Джорджа Майкла, Елтона Джона і «Металіки». У 1995-му вийшов альбом Made in Heaven — Мей, Тейлор і Дікон довели до розуму записи, над якими вони разом з Фредді встигли попрацювати в останні місяці його життя. Басист Джон Дікон (до речі, автор тієї ж I Want to Break Free) з того часу категорично перестав брати участь в будь-яких публічних заходах і починаннях, пов'язаних з Quee». Але Мей з Тейлором не змогли спокійно всидіти на заслуженій пенсії і в 2004-му відправилися в світовий тур разом з вокалістом Полом Роджерсом як проєкт Queen + Paul Rodgers. Роджерс — прекрасний співак, і те, що він зробив ще в шістдесятих і сімдесятих, з групами Bad Company і (особливо) Free, заслуговує найпильнішої уваги і найвищої оцінки, але з музикою Queen у нього було занадто мало точок дотику. Коріння Пола Роджерса — в блюзі і тільки в ньому, ну а блюзу в музиці Queen практично ніколи не спостерігалося. Вони взагалі завжди стояли особняком у рок-н-рольному світі. І те, що насправді було їхньою перевагою і однією з головних відмінних рис, для деяких було і відчутним недоліком — а саме небажання музикантів займатися самокопанням у власних піснях, вивалювати на публіку комплекси та страхи на яких багато хто успішно побудували кар'єри) і взагалі дуже всерйоз сприймати все, що стосується рок-музики і її можливостей. Для Фредді та інших музикантів рок-н-рол був просто святом, не більше того, але і не менш — якщо це свято життя як такого.

Після Роджерса, з яким Мей і Тейлор навіть записали в 2008-му приємний, але не більше того альбом The Cosmos Rocks, були тури з молодим вокалістом Адамом Ламбертом, що був уже згаданий байопік «Богемська рапсодія», за виконання ролі Фредді в якому актор Рамі Малек отримав «Оскар». З чуток, на одному тільки байопіку учасники Queen і спадкоємці Фредді досі заробляють близько 100 тис. фунтів у день. Збірка хітів групи Greatest Hits, що вперше вийшла ще на початку вісімдесятих, регулярно перевидається і знову, і знову займає високі місця в хіт-парадах по всьому світу, британці не так давно в черговому соцопитуванні назвали Браяна Мея найкращим гітаристом в історії рок-музики ... Про Фредді і Queen ніхто і не збирається забувати — перевірку часом вони пройшли давно, на відміну від багатьох поп-сенсацій того ж 1986-го, року, коли група в останній раз з'явилася перед шанувальниками у всій своїй красі.

Глядачі під час виступу Queen на стадіоні "Вемблі"
Глядачі під час виступу Queen на стадіоні "Вемблі", 11 липня 1986 р. Лондоні / Getty Images
    Реклама на dsnews.ua