Без сюрпризів. Як "Одна битва за іншою" та "Грішники" поділили "Оскари"-2026

Картина Андерсона перемогла у шести номінаціях, включно з "Найкращим фільмом" і "Найкращою режисурою" (крім цього, статуетка дісталася Шону Пенну як найкращому акторові другого плану — актор був відсутній на церемонії через поїздку в Україну). "Грішники" Куглера, своєю чергою, можуть похвалитися чотирма статуетками — зокрема, Майкл Б. Джордан отримав "Оскар" за найкращу чоловічу роль, ставши шостим темношкірим актором в історії церемонії, який отримав цю нагороду (після Сідні Пуатьє, Дензела Вашингтона, Джеймі Фокса, Фореста Вітакера та Вілла Сміта).

Цікаво, що Джордан (який на зйомках "Грішників" виконав подвійну роботу, зігравши братів-близнюків) отримав "Оскар", на відміну від своїх попередників, за роль у суто розважальному фільмі — хай навіть і такому, що ефектно вдихнув нове життя в жанр вампірського кіно. До слова, "Грішники" мали рекордні 16 номінацій — тож, поклавши руку на серце, чотири статуетки за такого розкладу виглядають не таким уже й вражаючим результатом.

Що стосується найкращої жіночої ролі, то ірландська акторка Джессі Баклі повністю повторила свій тріумф на "Золотому глобусі", отримавши статуетку за роботу у фільмі "Гамнет" Хлої Чжао. Баклі обійшла таких іменитих (і зіркових) колег, як Емма Стоун (номінована за роль у "Буґонії" Йоргоса Лантімоса) і Кейт Гадсон (номінація за роль у музичній драмі "Пісня кохання", де партнером акторки був Г’ю Джекман).

Шаламе, опера і балет

Не можна не відзначити, що свій довгоочікуваний успіх на "Глобусі" так і не зміг повторити, на відміну від Баклі, Тімоті Шаламе. Тоді, у січні, 30-річний актор отримав нагороду за роль у картині "Марті Супрім", і довгий час здавалося, що він майже напевно стане ще й володарем "оскарівської" статуетки. Роль Марті Маузера, молодого чоловіка, одержимого бажанням прославитися завдяки перемогам у настільному тенісі, і справді стала чи не найяскравішою у фільмографії Шаламе — і це при тому, що йому вже доводилося грати короля Англії, міжпланетного правителя, Боба Ділана і навіть канібала.

У "Марті Супрімі", картині Джоша Сафді (режисер також був номінований на "Оскар"), дія якої відбувається у п’ятдесятих роках минулого століття, герой Тімоті носить окуляри і досить огидні тонкі вусики — але це не головне. Марті Маузер може обрушитися зі стелі, приймаючи ванну (фільм, зауважимо, не є комедією), зухвало спокушає колишніх кінозірок (у виконанні Гвінет Пелтроу), які значно старші за нього, і взагалі поводиться не надто гідно, а часто й просто безглуздо — і при цьому залишається цікавим глядачеві кожну хвилину екранного часу.

Але чи то нещодавні необережні висловлювання Шаламе щодо сучасного стану балету й опери (у резонансній розмові з Метью Макконахі Тімоті заявив, що не хотів би працювати в цих сферах, бо зараз вони "нікого не хвилюють") справді вплинули на академіків, чи то вони вирішили, що акторові поки що достатньо й "Золотого глобуса" — однак Тімоті, з’явившись на церемонії у всьому білому, залишив її ні з чим. Ведучий заходу Конан О’Браєн, звісно, не втратив можливості пожартувати над актором і завів розмову про шанувальників опери й балету, які "розлючені, бо ти забув згадати ще й джаз".

Майкл Б. Джордан, отримавши свій "Оскар", залишив без статуетки не тільки Шаламе, а й Ітана Гоука (який блискуче зіграв поета-пісняра Лоренца Гарта у біографічній драмі "Блакитний місяць"), а також Леонардо Ді Капріо. Тим часом багато шанувальників Ді Капріо небезпідставно сподівалися, що актор отримає свій другий "Оскар" за головну чоловічу роль у андерсонівській "Битві" — його Боб Фергюсон і справді вийшов надзвичайно привабливим, попри всю свою зовнішню незграбність і навіть комічність.

Саме герой Ді Капріо присутній майже в усіх найяскравіших, ключових і кумедних епізодах майже трьохгодинної картини. Це стосується тієї зворушливої сцени, у якій Боб Фергюсон приходить до школи вже дорослої доньки й пускає сльозу, почувши розповідь учителя про успіхи Вілли, яка виросла без матері. Це, безумовно, стосується й епізоду, у якому похмільний Боб демонструє напад батьківської любові та параної, зустрічаючи на ґанку свого будинку приятелів доньки — але особливо гарний Ді Капріо в ті моменти, коли болісно й безуспішно намагається пригадати революційні паролі й явки, безнадійно забуті за довгі роки лежання на дивані з косяком у руці.

У ролі Боба Ді Капріо фактично досяг досконалості у тому, що відпрацьовував ще з часів "Одного разу в Голлівуді" Тарантіно — образ чоловіка середнього віку, який занадто часто чинить неправильно і до того ж вічно не в ладах із мінливим світом, цього разу вийшов ідеальним. Однак актор залишився без статуетки, хоча й піднімався на сцену разом з рештою команди фільму Пола Томаса Андерсона.

Стрижка Шона Пенна і "Оскар"

Так, 65-річний Шон Пенн безумовно заслуговує на нагороду за роль маніакального полковника Стівена Локджо — божевільного, фанатичного і навіть більш фрикуватого, ніж герой Ді Капріо. Незабутня стрижка Локджо, цей чубок сивого волосся на виголеній голові (Локджо має звичку діставати гребінець і ретельно його пригладжувати) напевно посяде таке ж помітне місце в історії кіно, як, скажімо, зловісний чубчик героя Хав’єра Бардема в оскароносному фільмі "Старим тут не місце" братів Коенів.

Але, звісно, справа не тільки у стрижці. Локджо, біологічний батько тієї самої Вілли, є не просто негативним персонажем, який вважає себе надлюдиною — він справжнє втілення сучасного зла, а водночас і всього того, що сам Шон Пенн ненавидить у реальному житті. Це вже третій "Оскар" Пенна (перші два — за головну чоловічу роль у картинах "Таємнича річка" та "Гарві Мілк").

Картина заслужено отримала "Оскар" ще й за найкращий кастинг (нагороду вручали вперше в історії церемонії). Але як же бути з Бенісіо дель Торо, ще одним козирем у справді чудовому акторському складі "Битви"?

Дель Торо теж номінувався як актор другого плану, і перед академіками справді стояв непростий вибір. Навряд чи дель Торо поступався Шону Пенну — його блискучий Сенсей був чи не єдиним персонажем фільму, окрім юної Вілли, який викликав повагу, а не співчуття, роздратування або сміх. При цьому Сенсей, як і Фергюсон, не був плакатним героєм і вмів пожартувати — але завжди діяв не лише правильно і рішуче, а й швидко. Без нагороди в цій номінації залишився, до речі, не лише дель Торо, а й австралійський актор Джейкоб Елорді, новітній секс-символ, який заслуговував на статуетку хоча б за сміливість радикально змінити імідж, зігравши монстра у "Франкенштейні".

До речі, про згаданого Хав’єра Бардема — хоча спортивна драма Джозефа Косінскі "F1", у якій іспанський актор склав чудовий дует із Бредом Піттом (який зіграв професійного гонщика не першої молодості), і отримала "технічний" "Оскар" за найкращий звук, загалом фільм незаслужено залишився поза увагою академії. Так, картина була представлена в номінації "Найкращий фільм року" — але в її перемогу майже ніхто не вірив. Проте саме перемога "F1" стала б великим (і навіть приємним) сюрпризом — адже такі по-хорошому прості й зрозумілі всім фільми, зняті за рецептами старої школи, уже надто давно не отримували "Оскара".

Що ж до найкращого міжнародного повнометражного фільму, то в цій номінації (також цілком передбачувано) перемогла картина "Сентиментальна цінність" норвезького режисера Йоакіма Трієра, яка вже встигла отримати, серед інших нагород, Гран-прі в Каннах.

Фільм Трієра, як і його попередня робота "Найгірша людина у світі", чудово й наочно демонструє всі показові процеси, що відбуваються в сучасному європейському кіно. Утім, скандинавські режисери (достатньо згадати Бергмана) завжди вміли прекрасно розповідати про те, наскільки складними, заплутаними й суперечливими можуть бути стосунки у великій родині зі скелетами в шафі й тарганами в інших місцях — особливо якщо її члени є творчими та амбітними людьми.

Ренате Реінсве мала всі шанси отримати статуетку як найкраща акторка (власне, вона і грає у фільмі акторку з усіма притаманними професії складними особистісними проблемами — і робить це майстерно), але перемога дісталася вже згаданій Джессі Баклі з "Гамнета", картини цікавої, але не більше того.