Бог перестав бути пугалом. Навіщо католики почали виправляти "Отче наш"

"Найголовніша" християнська молитва піддалася ревізії: французька конференція єпископів Католицької церкви внесла правки і розповсюдила серед віруючих виправлену версію молитви "Отче наш". Про це повідомив сам Папа Римський Франциск на італійському католицькому каналі ТБ. Він схвально відгукнувся про нової французької версії молитви і дав зрозуміти, що зміни тепер може зазнати і італійський варіант молитви. А за ним, треба думати, вся Католицька церква поступово перейде на "нову версію".

Редакції піддалася фраза "не введи нас у спокусу". На думку єпископів, підтриманих главою церкви, сама ця фраза може ввести у спокусу. Тому що Бог-Отець, до якого ми звертаємося в цій молитві, не може за власним бажанням втягувати нас у спокусу. Це, як нагадав Папа Франциск, робить Сатана, а не Бог. Тому в новій французькій версії молитви віруючі просять Бога утримати їх від спокуси. Так, на думку владик, буде правильніше.

Така "свобода творчості" у багатьох консерваторів може викликати деякі сумніви, а то і зовсім протест. Тексти молитов взагалі "канонічні" (щоб не сказати "догматичними є"), їх ось так запросто правити не можна. За таким важливим питанням повинна як мінімум збиратися богословська комісія, її рішення має бути схвалене повноважними церковними органами і інше. Загалом, є ж процедура! Тим більше мова йде не про що-небудь, а про "Отче наш" - головної молитви християн. Молитві, якою, згідно з Писанням, навчив апостолів сам Христос. Тобто тут внесені виправлення не тільки у текст молитви, але і в текст Євангелія.

Але Тато Франциск не тільки не зробив зауваження своїм французьким єпископам, він їх ще й підтримав - правильно, мовляв, виправили. А то в "канонічному" варіанті Бог і правда дивно виглядає - ніби Сам у спокусу вводить улюблених чад своїх. Хіба таке може бути? Ні, не може. Отже, мають місце чисто лінгвістичні проблеми - переклади, архаїзми та інша плутанина, яку церква не тільки може, але повинна прояснювати.

Папа прав: мова змінюється. Обороти застарівають, так і труднощі перекладу - всім відома напасти. Але все не так просто. В догматичних текстах кожне слово на своєму місці. І тому догматичні тексти не кожен може прочитати і зрозуміти до кінця. У цьому, як вважають багато, їх основний кайф. Священний мова - мова молитви - і не повинен бути до кінця зрозумілий. Догмат не повинен бути прозорий, логічний, раціональний і відкритий кожному. Тому мова церкви часто є архаїчним - недарма вона не бажає розлучатися з латиною або церковнослов'янською. Для священних потреб повинен бути свій, сакральний мову, і в ньому має бути місце містики і прозріння.

Втім, суперечки між тими, для кого містика полупонятных фраз, що межують з глоссолалией (проголошення промови мовою, який невідомий для мовця) - необхідний елемент молитовної медитації, і тими, хто хоче "молитися розумно, чітко і недвозначно формулюючи фрази, адресовані Богу, можуть вестися нескінченно, тому що це питання стилю віри, а стиль - справа індивідуальна. Цікавіше спостерігати за тим, як труднощі перекладу стають трендом в церковній політиці, допомагаючи вийти із скрутних положень - як догматичні, так і політичних.

Наприклад, "не введи нас у спокусу". В яке вводить Сатана, а не Бог - це всім відомо. Або як це було у випадку примирення Католицької церкви з Вірменською апостольською церквою, коли Папа Іван Павло II також прийняв рішення, що мали місце труднощі перекладу: "розбіжності" і звинувачення в єресі (монофізитстві) були списані на "мовні, культурні та політичні чинники".

Не так все просто і в даному випадку - з Сатаною і Богом, які внаслідок численних мовних маніпуляцій, якщо вірити католицьким "редакторам", змінилися в "головній молитві" місцями. "Бог, який вводить нас у спокусу, - це поганий переклад, - цитує La Repubblica слова понтифіка. - Французи поміняли текст на переклад, в якому говориться: "не дозволь мені впасти у спокусу". Це я впадаю у спокусу, а не Він мене кидає у спокусу, щоб потім подивитися, як я впав. Батько цього не робить, Батько допомагає відразу ж піднятися". У Бога немає вибору - вводити нас у спокусу, чи ні. Така позиція Папи Франциска, а разом з ним тепер і всієї Католицької церкви, оскільки Тато, згідно догмату (який поки не редагували), непогрішний в питаннях віри. У Бога немає вибору - бути добрим або злим. Якщо вдуматися в цю фразу, вона виявиться значно більш складною і навіть дивною, ніж здається на перший погляд: "у Бога немає вибору". Загалом, так, вибір є тільки у людини.

У цьому твердженні насправді немає нічого особливо нового. Ново те, що про це заговорили, поставилися серйозно і навіть вжили заходів, змінивши текст молитви. Це зміна позначає певний дрейф у сприйнятті Бога і в цілому релігійності новітнього часу - дрейф від суворого Бога до доброго Бога. Бог більше не лякало - він не гнівається, не метає громи і блискавки, не карає, не прирікає на пекельне полум'я і скрегіт зубовний. Він навіть спокуса не вводить - тільки підтримує і рятує. Він у повному розумінні Бог-Отець - в сучасному розумінні доброзичливого батьківства, а не патріарх у консервативному, навіть архаїчному розумінні, в якому Батько - це в першу чергу джерело Закону і Суддя.

Такий милостивий Бог насправді не всім підходить, і далеко не всі погодяться з таким трактуванням Бога. Дуже багато розглядають релігію і Бога в якості елемента дисципліни і рамок моралі. А з такої точки зору Закон і Суддя - важливі іпостасі, що примушують людину дотримуватися себе і ніколи не забувати, що "Батько дивиться на тебе". Питання співвідношення любові та закону ніколи не був простий для християнського богослов'я і - ширше - християнського світогляду в цілому, вимушеного рахуватися і з Старим, і Новим заповітами.
"Грішник, покайся" - непохитний християнський імператив. Але він може звучати як наказ і тягти за собою натяки або навіть прямі цитування запобіжних заходів, як Кримінальний кодекс, а може формулюватися як запрошення.

Коли про Папу Франциску говорять як про либерале, мають на увазі, як правило, що завгодно - ставлення до шлюбу, аборту, одностатевих зв'язків та іншим токсичним питань. Але справжня церковна лібералізація виглядає не так. Це не прийняття різких і свідомо скандальних для церкви - рішень "на користь миру". Це зміна тону розмови про Бога та його закони. Про те, чого хоче Бог і чого він від нас чекає, а не чого він від нас вимагає і що нам буде, якщо ми ослушаемся. Це, якщо хочете, францисканський стиль, про що Папа Бергольо попереджав нас, прийнявши ім'я Франциска і не приховавши, що саме Франциска Ассизького він мав на увазі. Нинішня зміна тону означає говорити зі світом не зверху вниз, а очі в очі. Не з позиції влади і сили, а з позиції любові. Не вимагати, не залякувати, а пропонувати - так, як це працює в сучасному світі з його горизонтальною орієнтацією.

Добре, загалом, що існують труднощі перекладу - вони допомагають красиво вийти з дуже скрутних положень. Я думаю, що наступна в черзі на ревізію - "вавилонське прокляття". Якби не змішання мов - Боже покарання за зухвалість, на що б ми тепер списували всілякі догматичні "непорозуміння"? Не кажучи вже про чисто людських сумнівах і помилках. Ось тільки як би не захопитися, не втратити почуття міри, до якої труднощі розуміння догмату можна долати з допомогою редакторського олівця.