"Бракує не грошей, а своїх людей": як релокований бізнес відновлюється на новому місці
За роки великої війни тисячі українських компаній пройшли шлях, якого ніколи не планували — спакувати справу всього життя й зібрати її заново за сотні кілометрів від дому
Лише за минулий 2025 рік бізнес в Україні переїжджав 12 920 разів. За даними Опендатабота, юридичну адресу змінили майже 12,2 тисячі компаній. Найчастіше знімаються з місця сфери оптової торгівлі, будівництва, нерухомості, агросектору та ритейлу. Маршрути здебільшого зав'язані на столиці.
Проте за кожною цифрою цієї статистики я бачу живу, часто драматичну історію. Переїзд майже ніколи не зводиться до формальностей у реєстрі. Це втрата активів, розрив логістики, зміна клієнтів і — найболючіше — розпад команд, які збиралися роками.
Держава й громади намагаються допомагати грантами чи орендою, але офіційні механізми не покривають усього. Саме тому в нашому благодійному фонді "Волонтерська Спілка ПОРУЧ" ми взяли на себе іншу місію — закривати те, що не виміряєш грошима: психологічну підтримку, нетворкінг і відчуття спільноти.
Я завжди повторюю своїй команді: коли ми підтримуємо релокованого підприємця, ми підтримуємо цілий ланцюг — його працівників, клієнтів, податки, які лишаються в новій громаді. Бізнес, який зміг відновитися, сам стає опорою для інших. Одна врятована справа повертає спільноті значно більше, ніж у неї вклали.
Досвід трьох абсолютно різних бізнесів, які пройшли релокацію, доводить: у протистоянні з кризою виграють не стіни чи верстати, а людські зв'язки. Кожен із героїв, про яких я розповім далі, пройшов власне коло випробувань під час переїзду, проте, озираючись назад, усі вони говорять про одні й ті самі речі, які врешті-решт врятували їхню справу.
Шлях перший: Повний перезапуск та сила оточення
Історія Єлизавети Діденчук та її бренду жіночого одягу LiSOLODKA — це приклад того, як українські жінки перетворюють виклики на інновації, а пам'ять і турботу про майбутнє — на бізнес.
Коли Ліза виїжджала з Маріуполя в перший день повномасштабного вторгнення, від її бренду не лишилося майже нічого. "Ми виїхали по факту з повним нулем", — згадує вона. Офіс, де орендували приміщення під склад, згорів після прямого влучання разом з усіма тканинами. Сайт "ліг", а клієнтська база, на 90% зав'язана на рідне місто, зникла разом з окупацією. Із усієї команди виїхати змогла лише одна SMM-менеджерка. Релокувалася фактично сама власниця, її родина та сторінка в Instagram.
Логістика й бюрократія, як не дивно, проблемою не стали — постачальники й так працювали з Одеси, Києва та Львова. Найважчим було почати заново без фінансової основи та команди. Спершу був Закарпаття, а з 2023 року — Львів, де Єлизавета перереєструвала ФОП і розпочала перезапуск. Вона швидко зрозуміла, що повернутися до старої моделі неможливо: "З минулого досвіду довелося поміняти все. Абсолютно".
Бренд перейшов на аутсорс із перевіреними майстернями, пройшов повний ребрендинг і знайшов нову аудиторію — сьогодні це передусім Київ, далі Львів і Дніпро.
Підтримку вона шукала не одразу, діяла в межах свого плану відновитися своїми силами. Та згодом взяла участь у кількох освітніх і грантових програмах: Startup Ukraine, проєкти за підтримки урядів Канади, Японії, Німеччини, програми UNDP. Саме тут, за її словами, львівська громада показала себе з найкращого боку. А найбільшою опорою стало коло людей, яке вдалося зібрати навколо себе: "Коли ти починаєш бізнес ще раз на нулях, дуже важливе оточення, люди, готові протягнути руку допомоги. У цьому плані я багата людина на крутих людей навколо себе".
Шлях другий: Фізична евакуація та соціальна місія
З родиною Поколенків, які заснували майстерню екосувенірів WoodLike у Костянтинівці на Донеччині, ми знайомі давно. Нове приміщення вони добудували буквально за місяць до великої війни, а вже в травні 2022-го все довелося покинути. Головним викликом став вивіз габаритного обладнання — тиждень шукали містом навантажувач і забрали останній.
Головним викликом виявилася фізика переїзду: габаритне обладнання треба було чимось вантажити. Тиждень родина шукала містом навантажувач і знайшла буквально останній, бо всі вже виїжджали. Їхали до Києва свідомо, бо бачили тут можливості. Драматичний момент стався вже на під'їзді: людина, з якою домовилися про оренду, відмовила в останню хвилину. Але швидко знайшовся великий приватний будинок, де майстерня працює й досі: виробництво на першому поверсі, а житло — на другому.
Відновилися блискавично: "Щойно розставили обладнання — залишалось лише підключити в розетку, і все".
За день до початку вторгнення як раз завезли велику партію фанери, тож сировина теж була. А головне — клієнти самі почали писати з замовленнями ще до переїзду.
Спроба отримати від держави відшкодування за релокацію провалилася — у КМДА, дізнавшись, що родина вже переїхала, відповіли, що нічим допомогти не можуть. Зате згодом спрацювали гранти: ПРООН допомогли створити сайт, який тепер приводить "холодних" клієнтів через пошук, а німецька організація HELP дала кошти на цінний інструмент.
Коли Світлана з майстерні говорить, чого бракує найбільше, мова не про гроші: "Мені бракує не грантів, не юридичної підтримки, а кола спілкування і своїх людей на подіях. Удома будь-який фестиваль чи зустріч — ми на раз-два збиралися і їхали. А тут такої можливості немає".
Сьогодні WoodLike позиціонують себе як соціальні підприємці: щомісяця частину прибутку віддають громадській організації з Краматорська, що допомагає ЗСУ й переселенцям. Їхня дерев'яна мапа-пазл України з ляльками-мотанками від понад 50 майстринь потрапила до Книги рекордів України у 2023 році й третій рік поспіль подорожує країною. Окрема лінійка — герби міст Донеччини й Луганщини: їх замовляють ті, хто залишив дім і хоче мати щось тепле на згадку.
Шлях третій: Перетворення бізнесу на простір підтримки
Анжеліка та Аліна Грек не релокували бізнес у класичному сенсі, але самі є підприємцями зі статусом ВПО. Тому й дивляться на адаптацію з обох боків одразу: як ті, хто пройшов через втрату стабільності, і як власники, що тримають простір для інших. Їхній Fitness by Grek — київський зал функціонального тренінгу й реабілітації — за роки війни з просто спортзалу перетворився на соціально відповідальний простір.
Поштовхом стали нові реалії. На базі залу з'явилися безкоштовні програми реабілітації для військових, які отримали поранення, та окрема група для ВПО, відкрита завдяки грантовій підтримці: двічі на тиждень люди безкоштовно займаються під керівництвом тренера-реабілітолога. Засновниці принципово не вважають це "благодійністю для галочки": "Дуже важливо, щоб людина не почувалася меншою через свій статус чи обставини". Статус ВПО водночас відкрив двері до грантових конкурсів, які дали ресурс на розвиток цих напрямів, і команда побудувала з цього систему, заснувавши власну громадську організацію.
Головний їхній висновок суголосний двом іншим історіям: "Найбільше сьогодні людям і бізнесам потрібні не тільки гранти чи фінансова допомога, а комплексна підтримка: простір для комунікації, психологічна підтримка, можливість створювати спільноти й відчуття, що ти не сам".
Спорт у цій логіці — лише інструмент, який повертає дисципліну, внутрішню опору й відчуття нормальності, а заразом не лишає людину наодинці з пережитим.
Мій головний висновок: дефіцит спільноти
Ці три різні історії підсвічують одну й ту саму істину: релокований бізнес ніколи не рятує лише себе — він утримує економіку, створює робочі місця та сплачує податки в нових громадах. Проте головний виклик, який я постійно фіксую у спілкуванні з підприємцями, лежить поза межами фінансових звітів.
І ще в одному ці підприємці одностайні: попри весь досвід із грантами й програмами, найбільший виклик, який вони переживають — не фінансовий. Це дефіцит спільноти: кола своїх людей, живих подій, відчуття, що ти не тимчасовий гість, а частина міста. Гроші допомагають відновити потужності, але по-справжньому бізнес оживає тоді, коли інтегрується в нове людське середовище, де поруч є люди, готові підтримати, показати нові можливості й дати відчути, що ти не сам.
Саме тут, на моє переконання, мають перетинатися зусилля держави, бізнесу та громадського сектору. Стійкість країни вимірюється щільністю зв'язків між людьми, які вирішили не здаватися. І чим міцніша ця тканина взаємопідтримки, тим швидше український бізнес знаходить сили починати все спочатку.
Незабаром відбудеться відкрита дискусія, присвячена питанням релокації бізнесу, під час якої учасники обговорять виклики та можливості для підприємців, а також почують історії успіху релокованого бізнесу. Дискусія пройде в межах ПОРУЧ KYIV FEST, який відбудеться 9 серпня на майданчику Feels Garden (ВДНГ). Окрім того, на гостей фестивалю чекатимуть тематичні локації, активності для дітей і дорослих, фудкорт, де п’ять провідних шеф-кухарів України встановлюватимуть новий рекорд Книги рекордів України, а також розіграші призів від партнерів і головного суперпризу — тижневого туру в Карпати на дві особи. Завершиться фестиваль концертом українських виконавців MOLODI, OSTROVSKYI, KARINÈ, Діани Глостер, вихованців UKIE STAR та зіркового гурту. Вхід на фестиваль — вільний.